МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО РІЧНИЦІ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ У БЕРЕЗНІ 1939 РОКУ

Український інститут національної пам’яті звертається до медіа, органів державної влади та місцевого самоврядування з пропозицією відзначити 15 березня День Незалежності Карпатської України та вшанувати пам’ять її оборонців, які у 1939 році стали на захист проголошеної української державності на Закарпатті проти військ авторитарної Угорщини.

Історична довідка

Територія Закарпаття під офіційною назвою «Підкарпатська Русь» увійшла до складу Чехо-Словацької республіки (ЧСР) після завершення Першої світової війни за умовами Сен-Жерменського мирного договору від 10 вересня 1919 р. Документ передбачав надання краю автономних прав, однак празький уряд протягом міжвоєнного періоду свідомо зволікав з наданням автономії для Підкарпатської Русі, побоюючись зростання українського національно-визвольного руху на Закарпатті.

29-30 вересня 1938 р. відбулась Мюнхенська конференція, внаслідок якої Чехо-Словаччина поступилася на користь ІІІ Рейху Судетською областю, де проживали 3 млн німців.

Конституційний закон Ч. 1, прийнятий 15 березня 1939 р. на Соймі Карпатської України

Конституційний закон Ч. 1, прийнятий 15 березня 1939 р. на Соймі Карпатської України

З метою зберегти державу чехо-словацька влада пішла на поступки домаганням словаків та українців. 11 жовтня 1938 р. в Ужгороді постав перший автономний уряд Підкарпатської Русі, який невдовзі очолив Августин Волошин – греко-католицький священик і директор учительської семінарії.

2 листопада 1938 р. відбувся перший Віденський арбітраж, за рішенням якого Чехо-Словаччина була змушена передати Угорщині південні округи автономних Словаччини та Підкарпатської Русі, заселені переважно угорцями. Закарпаття втратило понад 12 % своєї території, зокрема Ужгород, Мукачеве, Берегове. Столицю було перенесено до міста Хуст.

Для захисту краю 9 листопада 1938 р. в Хусті була створена Організація Народної Оборони Карпатська Січ (ОНОКС), що нараховувала 10-15 тис. членів, з яких військовий вишкіл пройшли 2 тис. осіб. Окремо в рамках Карпатської Січі функціонували жіночі відділи – Жіноча Січ.

В ніч на 14 березня перші угорські відділи вступили на територію Карпатської України. Для протистояння їм Карпатська Січ озброїлася на чехословацьких складах Хуста, що призвело до бойових дій між січовиками та урядовими військами. Після проголошення опівдні 14 березня Словаччиною своєї незалежності, чехословацька армія почала відступ із Закарпаття.

Враховуючи це, ввечері 14 березня А. Волошин проголосив Карпатську Україну незалежною державою, це рішення було закріплене на засіданні Сойму 15 березня 1939 р., який таємним голосуванням обрав президентом А. Волошина та затвердив державні символи (синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна» та тризуб св. Володимира Великого у сполученні з крайовим гербом Закарпаття). Того ж дня оголосили мобілізаційне звернення до населення Карпатської України. Карпатська Січ стала базою для формування збройних сил краю.

15 березня Будапешт запропонував Хусту мирно включити територію Карпатської України до складу Угорщини. Волошин відмовився, внаслідок чого розпочався загальний наступ угорських військ.

Найбільш кровопролитні сутички відбулися на Хустському відтинку фронту, кульмінацією яких став бій на Красному полі 16 березня 1939 р. Тут карпатські січовики разом з українцями чехо-словацької армії та молоддю зі Севлюської учительської семінарії організували оборону проти регулярної угорської армії з танками, літаками, артилерією та важкою зброєю. Їм вдалося вдень затримати агресора, проте вже ввечері столиця Карпатської України впала. Наступного дня угорці захопили Рахів, в 18 березня був взятий останній пункт оборони січовиків – Воловець.

Проте із повною окупацією боротьба не завершилася: потужний партизанській рух діяв до кінця травня 1939 р., а поодинокі підпільники – до січня 1940 р.

Загалом під час окупації території Закарпаття угорськими військами збройні сили Карпатської України провели близько 22 великих і малих боїв. Утрати січовиків у них становили до 1,5 тис. осіб убитими, пораненими та полоненими, ще 4,5 тис. патріотів стали жертвами угорського терору після поразки Карпатської України. Втрати противника склали від 100 до 200 убитими та до півтисячі пораненими.

Ключові повідомлення пам’ятних заходів

1. Українці на Закарпатті були першим у міжвоєнній Європі народом, що не змирився із анексією, а зі зброєю в руках став на захист своєї свободи від агресії сусідніх держав.
2. Безпосередньо перед початком та впродовж всієї Другої світової війни українські землі перебували в епіцентрі подій. За відсутності власної держави українці часто були змушені воювати за чужі інтереси. Тому Друга світова стала однією з найбільших трагедій в Україні у ХХ столітті. Лише в структурах українського визвольного руху, зокрема у Карпатській січі та Українській повстанській армії, вони мали можливість боротися за незалежність.
3. Карпатська Україна – важливий етап розвитку українського визвольного руху, приклад прагнення українців до розбудови власної державності навіть у несприятливих зовнішньополітичних умовах.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*