Лист з ГУЛАГу

У березні 2005 року під час ремонту глядацького залу Драматичного театру ім. Д. Н. Маміна-Сибіряка у м. Нижній Тагіл Свердловської області РФ у перекритті стелі другого поверху виявили незвичайний документ. Власне, йдеться про класичне “послання нащадкам”, однак закладене таємно і у далеких від урочистості умовах. На шматку металевої бляхи червоно-коричневим лаком було написано:

“Эта надпись замурована 15 марта 1954 года не под гром ор­кестров и шум толпы. Но она расскажет потомству, что этот театр построен не силами комсомольских бригад, как потом будут утверждать летописи, а создан на крови и костях заклю­ченных — рабов XX столетия. Привет грядущему поколению! И пусть ваша жизнь и ваша эпоха не знает рабства и унижения человека человеком

С приветом заключенные И. Л. Кожин,
Р. Г. Шарипов, Ю. Н. Нигматулин.
15/III 1954″.

ГУЛАГ-Шкільне життя
За сталінських часів при спорудженні чи не всіх об’єктів одного з найбільших уральських промислових центрів використовували безкоштовну працю ув’язнених ТАГІЛЛАГа. Старожили розповідали, як рано вранці до будмайданчиків під’їжджали підводи з підневільною робочою силою, а з настанням сутінків ті ж підводи відправлялися у зворотний шлях – у колонії Кірпічного посьолка та інших околиць Нижнього Тагілу. Серед місцевого населення знаходилися сміливці, які перекидали хліб і картоплю для в’язнів через паркани, що оточували будівництва. Достатньо зазначити, що одразу після заснування 1942 року ТАГІЛЛАГа річна смертність у ньому сягала 44,2 %, а засуджені за “контр-революційну діяльність” в середньому складали близько 18 %.

Після ліквідації ТАГІЛЛАГа 29 квітня 1953 року рабська праця бранців продовжувала використовуватися вже під іншими вивісками. Зокрема, вони брали безпосередню участь у зведенні будинку (автор проекту – архітектор Тарасенко) для театру ім. Маміна-Сибіряка, створеного 1946 року. Зі слів Льва Самуїловича Лібенштейна, який у 1950-і роки працював на місцевому домобудівельному комбінаті і курирував зведення будівель на Театральній площі, ув’язнені, позбавлені права листування, замурували під однією з колон пляшки зі своїми листами. Ця версія досі ніким не перевірялася.

У березні 2005 року під час ремонту глядацького залу Драматичного театру ім. Д. Н. Маміна-Сибіряка у м. Нижній Тагіл Свердловської області РФ у перекритті стелі другого поверху виявили незвичайний документ. Власне, йдеться про класичне “послання нащадкам”, однак закладене таємно і у далеких від урочистості умовах. На шматку металевої бляхи червоно-коричневим лаком було написано: “Эта надпись замурована 15 марта 1954 года не под гром ор­кестров и шум толпы. Но она расскажет потомству, что этот театр построен не силами комсомольских бригад, как потом будут утверждать летописи, а создан на крови и костях заклю­ченных — рабов XX столетия. Привет грядущему поколению! И пусть…

Оцінити

0

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*