Гіацинт (викладено за поемою Овідія “Метаморфози”)

Прекрасний, рівний самим богам-олімпійцям своєю красою юний син царя Спарти, Гіацинт, був другом бога стріловержця Аполлона. Часто з’являвся Аполлон на береги Евроту в Спарту і там проводив з ним час, полюючи по схилах гір у густо розрослих лісах або розважаючись гімнастикою, в якій були такі вправні спартанці.

Одного разу, коли наближався вже жаркий полудень, Аполлон і Гіацинт змагались у метанні важкого диска. Все вище й вище злітав до неба бронзовий диск. Ось, напруживши сили, кинув диск могутній бог Аполлон. Високо, аж до хмар, злетів диск і, сяючи, немов зірка, падав на землю. Побіг Гіацинт до того місця, де мав упасти диск. Він хотів швидше підняти його й кинути, щоб показати Аполлонові, що він, юний атлет, не поступиться перед ним, богом, в умінні метати диск. Упав диск на землю, відскочив від удару і з страшенною силою попав у голову Гіацинту, який саме підбіг. Із стогоном упав Гіацинт на землю. Потоком хлинула ясночервона кров з рани і забарвила темні кучері прекрасного юнака.

Греки вважали, що на пелюстках дикого гіацинта можна прочитати слова «ай—ай», що означають «горе, горе!». Свята на честь Гіацинта, що був давніше божеством пастухів, так звані гіацинти, справлялись у липні на Пелопоннесі, в Малій Азії, на півдні Італії, в Сицилії, в Сіракузах.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*