Лист Міністерства освіти і науки України від 03. 07. 2018 р. № 1/9-415 “Щодо вивчення у закладах загальної середньої освіти навчальних предметів у 2018/2019 навчальному році”

До математики любов

До математики любов

До математики любов

З чого починається математика? Здебільшого — із любові. Спочатку школяр виявляє симпатію до цієї шкільної дисципліни, тобто починає цікавитися нею, розуміти її, знати, використовувати. Ця симпатія народжується не сама по собі, багато в чому тут заслуга вчителя, що відкриває для школяра цікаві й непізнанні сторінки математики. Саме про таких учителів для своїх дітей мріють батьки, саме на них чекає сучасна школа. Що відрізняє такого вчителя від того, хто тільки проводить уроки заради зарплати? Поряд із низкою особистісних і професійних якостей — любов.

Отже, зацікавившись завдяки вмілим діям свого вчителя математикою, школяр може обрати майбутню професію, пов’язану з цією наукою, наприклад професію вчителя математики. Якщо ця симпатія переросла в любов, то студент, а в майбутньому педагог, ніколи не розчарується у своєму виборі, адже він любитиме те, що обрав. І тоді він зможе запалити в серцях своїх учнів вогонь любові до математики, який передаватиметься в такий спосіб від покоління до покоління, і на ньому триматиметься вся наука. Отже, здійснюється «круговорот любові». Звісно, щоб багаття палало, до нього потрібно додати й старанності, і наполегливості, і ґрунтовних знань, і ще багато чого. Але вони, на мій погляд, тільки дрова. Без любові вогнище не запалити. Інакше воно, спалахнувши ненадовго, швидко згасне. Так, перша симпатія до математики, перші позитивні відчуття від занять нею можуть ослабнути, студент розчарований тим, що обрав «не зовсім те, про що мріяв». Отже, це була не любов. А без неї не отримаєш задоволення від заняття математикою, можеш навчитися розв’язувати окремі види задач, але цей процес перетворюється на рутинну механічну справу, де перша-ліпша перешкода лякає і про творчість та самостійні відкриття мова вже не йде. Та назад шляху немає — гроші за навчання заплачено, час згаяно, потрібно йти працювати за фахом. Коли студент зрозумів це надто пізно, може трапитися, що він стане причиною ненародженої любові до науки своїх учнів, і це дуже прикро. Адже тільки той, хто любить сам, здатен викликати це почуття в інших.

Симпатія і любов є передумовою розвитку науки. Все як у житті. Любов — передумова щасливого родинного життя. Якщо симпатія не переросла в любов, а шлюб відбувся, щасливою родина не буде. Симпатія до окремого виду діяльності, що не переросла в любов, із часом перетворює роботу, якою цікавився, на таку, яку хочеться змінити на кращу. Тому вважаємо, що любов до математики є обов’язковою для тих, хто займається нею професійно, навчає математики в школі. Хоча є й інші думки. Наприклад, дехто вважає, що цілком вистачить аналітичного складу розуму і просто позитивного ставлення, щоб досягти успіху в професійній діяльності, пов’язаній із математикою.

Працюючи зі студентами і вивчаючи їхнє ставлення до математики упродовж усього терміну навчання, помічаємо, що проста симпатія до математики може призвести до того, що те, що подобалося колись, набридає. Тому ми поставили за мету з’ясувати, чи є серед сучасної молоді ті, хто справді закоханий у цю науку, що означає «любити математику», і чим відрізняються ті, кому вона просто подобається, від тих, хто її любить. Це бажання викликане й тим, що під час спілкування з педагогами зі стажем часто доводиться чути, що наша школа не має майбутнього, бо молодь, вона ж така… (і бездарна, і невміла, і ще така й сяка), і коли пенсіонери підуть зі школи, її не залишиться зовсім. Звичайно, можна погодитися, що молодий спеціаліст, який прийшов до школи, ще не все знає і вміє, і не відразу почувається як риба у воді. Що зможе утримати його у школі, допоможе подолати всі перешкоди і з безпорадного студента-практиканта вирости у справжнього професіонала, який здатен не тільки проводити уроки на високому рівні, а й викликати в учнів захопленість своїм предметом? Вважаємо, що тільки наявність любові до математики і до своєї професії. Так що ж воно таке, ця любов до математики, і в чому вона виявляється?

Знову вдамося до аналогії з любов’ю між людьми. Коли закоханий, ти вдячний Богові за те що ви зустріли одне одного, із часом відкриваєш у обранцеві щось нове, бачиш у коханому тільки позитив, та навіть негатив тебе не відлякує, можеш розповісти, який він гарний, твій обранець, можеш годинами знаходитися поруч — і він тобі ніколи не набридає. Закохані складають вірші, здатні до самопожертви. Усе це — ознаки любові.

А що з математикою? Як тут розрізнити любов і симпатію? Упродовж тривалих спостережень ми з’ясували, що ті студенти, які на початку навчання на запитання про любов до математики обмежувалися простою відповіддю «так» або «не знаю», пояснювали свою симпатію тільки тим, що «подобається обчислювати», до останнього курсу математику вже не люблять, вона їм набридає, у відповідях відчувається розчарованість студентів обраною професією. Ті ж, хто любить, не обмежуються простою констатацією фактів, вони можуть пояснити своє ставлення до математики, причому обдаровують науку найрізноманітнішими епітетами. Вони мають взірці, обізнані із життям тих, хто був відданим цариці наук. Вони вдячні тим, хто пробудив це почуття в них (батькам, учителям, навіть друзям). Тобто бачимо наявність названих вище ознак любові.

Зауважимо, що запитання «Чи любите ви математику?», яке ми ставили респондентам, викликали здивування в більшості опитуваних. Значно легше їм було відповісти: чи знаєш або чи розумієш математику. А ось про любов ніхто раніше їх не запитував. Після недовгих роздумів вони все ж давали свої обґрунтовані відповіді, проаналізувавши які, можна зробити висновок, що майбутній учитель здебільшого математику любить. 77,2 % студентів категорично і впевнено відповіли, що вони люблять математику. Є і невпевнені відповіді: «коли як», «скоріше так, ніж ні», «любив колись, та вже трохи розчарувався», «хіба це так важливо?». І тільки 7,5 % заявили, що вони математику не люблять або «вже не люблять». Враховуючи відсоток тих, хто випадково опинився в педагогічному ВНЗ на спеціальності «Математика», вважаємо, що ця цифра закономірна, бо відповіді «ні» переважно належать саме цим студентам.

Відповідаючи на запитання про ставлення до математики, багато хто зі студентів не обмежується його простою фіксацією, обравши «так» чи «ні», а намагається пояснити свою позицію, продемонструвавши емоційно насичене різноманіття думок щодо улюбленого предмета. Навряд чи байдужа людина змогла б адресувати науці такі слова: «отримую насолоду від розв’язування математичних задач», «не уявляю, як можна нічого не розв’язувати», «з її допомогою відпочиваю від фізичного й духовного перевантаження», «вона відносить усю суєту далеко-далеко, є тільки ти і задачі», «цей предмет із кожним розв’язаним прикладом дозволяє все більше відкривати в собі людину».

Майбутній учитель любить математику не лише за те, що це «його професія і його хліб» (хоча й за це також), а й «за різноманітність», «точність та логічність», «за її безмежність», «за невичерпність», «за недосяжність», «за неповторність», «за одночасну простоту і складність», «за те, що вона навчає життя», «за її багатогранну сутність», «за нові відкриття», «за процес пошуку», «за те, що вона королева наук», «ця наука красива, логічна й цікава», «думки впорядковує» і «може пояснити майже все в цьому світі, потрібно тільки знати, де це пояснення шукати». Їх не лякають труднощі, вони налаштовані їх поборювати. Навіть за те, що математика — «найскладніша наука», студенти математику люблять і радіють кожній здоланій перешкоді, самостійно розв’язаній задачі чи доведеній теоремі, вдячні їй за розвиток свого творчого мислення, за відчуття того, як «під час розв’язування задачі напружується мозок». І навіть лаконічні фрази «просто так», «за все», «за те, що вона є», «бо її не можна не любити», «я її відчуваю», «вона досконала», «математика вічна», «за те, що цікаво», «а хто її не любить», «люблю, хоча й не знаю, за що», «цього не пояснити!» зайвий раз підтверджують цю любов та відданість. Студенти порівнюють математику з поезією, цитують слова класиків, що демонструє їхню обізнаність з історико-математичним спадком.

Отже, опитуючи упродовж кількох років студентів спеціальності «Математика» педагогічних ВНЗ із різних регіонів України (Луганська, Слов’янська, Кривого Рогу, Тернополя) і простежуючи динаміку почуттів студентів протягом навчання у ВНЗ, ми переконалися, що діти ХХІ століття, про яких іноді висловлюють чимало негатива, насправді віддані математиці, яку обрали як найулюбленішу справу життя, і тому зможуть продовжити традицію любові до науки, яку викладають. Це їм виховувати майбутніх Лобачевських, і сподіваємося, що вони зможуть це зробити, бо в них є те, що запалює вогник — любов. Це почуття не залежить від того, у якому регіоні навчається студент. Отже, у майбутньому можна чекати у школах України на тих учителів, про яких мріють сьогодні учні й батьки.

Від рівня математичної освіти і від ставлення молоді до цієї науки, від того, присутня у вчителя проста симпатія до математики чи відчуття до неї можна назвати високим словом Любов, залежить майбутнє держави. Сподіваємося, що майбутнє держави, яка виховує відданих улюбленій науці студентів, оптимістичне.

Бажаємо всім учням відкрити в собі любов до математики, студентам — плекати в собі любов до науки, не дати їй згаснути, учителям — зберегти це почуття і запалити вогник любові у школярів. Хай ніколи не припиняється круговорот любові у природі!

За матеріалами «Математика в школах України»

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*