До Чернігівського історичного музею після реставрації повернулося найстаріше друковане Євангеліє

5 січня 2015 року в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського відбулися Музейні зустрічі. В центрі уваги на цей раз опинився музейний предмет – Євангеліє 1600 року у срібному окладі. Ця реліквія є найдавнішим друкованим Євангелієм у музейній збірці. Із 1993 року воно перебувало на реставрації, і за цей час виросло ціле покоління музейників, яке його навіть і не бачили.
Євангеліє - Шкільне життя
Видання побачило світ у липні 1600 року у друкарні братів Мамоничів, яка діяла у Вільно. Наявність сигнатур дозволило старшому науковому співробітнику музею Ігорю Ситому точно датувати пам’ятку, оскільки в цьому ж році, тільки у серпні, друкарня випустила ще один наклад Євангелія. У другій половині XVII століття воно було прикрашене срібною оправою та вкладене до Троїцької церкви. На жаль, сьогодні важко встановити до якої саме церкви. Припускаємо, що наприкінці XVIII – ХІХ столітті разом із іншими церковними цінностями Євангеліє потрапило до ризниці Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, а вже звідти до відділу культів Чернігівського губернського музею.

Наразі не відомо, в якому стані Євангеліє дійшло до музею, але під час евакуації музейної збірки в 1941 році та повернення її в 1944 році книга сильно постраждала від замокання. Внаслідок цього розвився грибок, який знищив частину початкових аркушів, призвів до зотлілості окремих сторінок. Впродовж 20 років фахівці Національного науково-дослідного реставраційного центру України чаклували над книжкою. Змінювалися реставратори, умови, можливості. Проте, вдалося зупинити процес руйнації та відновити частини втрачених аркушів.

Окремо вже інші реставратори чаклували над срібним окладом. Згідно з дослідженнями головного зберігача фондів музею Ганни Арендар, оклад – робота українських золотарів другої половини – кінця XVII століття, вірогідно, Києво-Печерської лаври. Час та умови, в яких опинялося Євангеліє наклали свій відбиток на прикраси: частина накладок відпала, деякі деталі втрачені. Окремо рахувалися наріжники, медальйони містилися не на своєму місці. Можемо собі уявити, скількох зусиль було докладено співробітниками Чернігівського державного історичного музею у 1920-х – 1930-х роках для збереження цієї пам’ятки від посягань “державних збирачів дорогоцінного лому на потреби індустріалізації”.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAСьогодні, нарешті, пам’ятка отримала друге життя. Євангеліє, обгорнуте малиновим оксамитом XVIII століття, являє собою книжковий блок із 406 аркушів. Книга прикрашена ініціалами, заставками та гравюрами із зображеннями євангелістів. На жаль, не всі гравюри вдалося реставрувати.

Оклад – срібний, позолочений, із прорізним орнаментом. На верхній кришці у середнику – “Розп’яття із предстоячими” (Богородиця та Іоанн). На бічних овальних медальйонах зображені Богородиця та Архангел Гавриїл, а круглі медальйони містять сцени “Воскресіння Христового” та “Покладання Христа до труни”. На трьох наріжниках (четвертий не зберігся) представлені євангелісти – Матвій, Іоанн та Лука. Причому, якщо на гравюрах, вміщених в Євангелії, символом Марка виступає орел, то на наріжнику, який майже на століття молодший, з орлом зображений Іоанн. На нижній кришці – “Свята Трійця”, обабіч якої в овальних медальйонах – Авраам і Сара. Круглі медальйони містять сцени “Преображення Господнього” та “В’їзд Ісуса Христа у Єрусалим”. На наріжниках представлені отці церкви – Василь Великий, Григорій Богослов, Афанасій та Іоанн.

Багато оздоблені рослинним орнаментом та птахами чотири смуги на коринці та застібки.

Таким чином до збірки стародруків Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського, яка є однією з найкращих серед українських музейних колекцій, повернулося найстаріше друковане Євангеліє.

choim.org

5 січня 2015 року в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського відбулися Музейні зустрічі. В центрі уваги на цей раз опинився музейний предмет – Євангеліє 1600 року у срібному окладі. Ця реліквія є найдавнішим друкованим Євангелієм у музейній збірці. Із 1993 року воно перебувало на реставрації, і за цей час виросло ціле покоління музейників, яке його навіть і не бачили. Видання побачило світ у липні 1600 року у друкарні братів Мамоничів, яка діяла у Вільно. Наявність сигнатур дозволило старшому науковому співробітнику музею Ігорю Ситому точно датувати пам’ятку, оскільки в цьому ж році, тільки у серпні, друкарня випустила ще один наклад…

Оцінити

0

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*