Бій за тіло Патрокла

Викладено за поемою Гомера «Іліада»

Побачив цар Менелай труп Патрокла, що лежав у поросі, і кинувся до нього: не хотів допустити він, щоб троянці поглумились над трупом героя, який бився за нього. Наче грізний лев, ходив він коло тіла Патрокла, прикрившись щитом і потрясаючи важким списом.

Троянець Евфорб, що вразив у спину Патрокла, хотів заволодіти трупом. Він підступив до Менелая з жагучим бажанням і відняти тіло, і відомстити цареві Спарти за те, що вбив він його брата.

Ударив він списом у щит Менелая, але не міг пробити щита, а Менелай могутнім ударом увігнав свій спис у горло Евфорбові, і впав на землю молодий Евфорб. Почав Менелай знімати з нього дорогоцінну зброю, але стріловержець Аполлон спонукав Гектора напасти на Менелая. Кинувся він на Менелая. Не хотів відступати Менелай від тіла Патрокла, знаючи, що осудять його за це всі греки, але боявся й бути оточеним троянцями. Вирішив Менелай покликати на допомогу Аякса. Повільно відступив він під натиском троянців і прикликав Аякса. Уже встиг Гектор схопити труп Патрокла і зняти з нього обладунок Ахілла, як наспів Аякс. Довелося Гекторові покинути труп. Побачивши це, Главк почав докоряти синові Пріама за легкодухість, за те, що боїться він грецьких героїв. Цими словами змусив Главк Гектора знову кинутись у бій. Він покликав назад своїх слуг, яким наказав віднести озброєння Патрокла в Трою, і одягся в нього сам. Зевс-громовержець побачив, як озброюється Гектор зброєю Ахілла, і подумав: «Нещасний, ти не відчуваєш, як близько твоя смерть. Ти надягаєш обладунок того героя, якого бояться всі! Тепер я дам тобі перемогу в нагороду за те, що ніколи не прийме з рук твоїх озброєння Ахілла дружина твоя Андромаха». Так подумав Зевс, і на знак того, що так воно й буде, він грізно нахмурив брови. А Гектор сповнився нестримною силою й хоробрістю. Швидко пішов він до війська і почав підохочувати героїв до бою. Менелай голосно скликав у цей час героїв на захист тіла Патрокла. Першим прийшов Аякс, син Оїлея, потім Ідоменей, Меріон та інші. Зімкнули свої щити навколо тіла Патрокла герої, але троянці відбили їх. Знову заволоділи вони трупом Патрокла. Могутній Аякс Теламонід розсіяв, однак, троянські ряди і відбив у них труп, уразивши того героя, який волік труп за ноги. Знову запалала битва за труп, і подалися були вже троянці. Але Аполлон запалив на битву Енея, – він утримав військо від утечі. Ще кровопролитнішим став бій. Залила кров землю, нагромадилися купами трупи. Як всепоглинаючий вогонь, палала битва. А Зевс розлив пітьму навколо трупа Патрокла. Можна було подумати, що немає на небі більше ні сонця, ні місяця, так було темно навколо трупа Патрокла. Але тільки навколо цього трупа була пітьма, решта поля бою залита була сонячним промінням, і на небі не було й хмаринки. У темряві билися герої за труп Патрокла.

Віддалік від битви стояли безсмертні коні Ахілла і проливали гіркі сльози за другом їх господаря. Марно намагався візничий Автомедонт зрушити їх з місця, – вони стояли нерухомі, опустивши голови. Гриви їх звисли до самої землі. Побачив коней Зевс і подумав: «О, бідолашні коні! Навіщо подарували ми вас, безсмертних, Пелеєві? Невже для того, щоб ви спізнали горе людей, бо немає жодної істоти на всьому світі, нещаснішої за людину! Але не сумуйте, – ніколи не володітиме вами Гектор. Я дам вам силу – винесіть з битви Автомедонта. Троянцям дам ще перемогу, та тільки на цей день, поки не зайде сонце».

Вдихнув коням велику силу Зевс, і вони помчали по бойовищу з Автомедонтом. Візничий Ахілла, схопивши важкий спис, уразив героя Арета. Зняв він з нього озброєння, радіючи, що хоч цим помстився він за смерть Патрокла.

Навколо тіла Патрокла кипіла битва. До грецьких героїв, що бились у багряній хмарі, спустилася богиня Афіна і, прийнявши образ героя Фенікса, підбадьорювала їх. Менелай, відповідаючи Феніксові (не впізнав він Афіни), прикликав Афіну на допомогу раніше від інших богів. Зраділа богиня і вдихнула в Менелая непоборну силу. А Аполлон запалював троянців. Дедалі кровопролитнішою ставала битва. Потряс Зевс егідою, і вдарив грім. Жах охопив героїв Еллади. Засмутився Аякс Теламонід, бачивши втечу греків. Почав молити він Зевса, благаючи його розвіяти пітьму, благав, щоб не губив він греків, або, коли вже така його воля, то нехай губить їх, та тільки при світлі. Почув Зевс благання Аякса. Розвіялася пітьма, і знов засяяло сонце. Аякс попросив Менелая знайти Несторового сина, Антілоха, і послати його до Ахілла з вістю, що вбито Патрокла і що троянці можуть заволодіти його тілом. Виконав просьбу Аякса Менелай, знайшов Антілоха й розповів йому про загибель Патрокла. Вжахнувся Антілох. Він не знав ще, що Патрокла вбито. Проливаючи гіркі сльози, поспішив юний син Нестора до Ахілла. А навколо тіла Патрокла все дужче розгорялася січа. Порадив Аякс Менелаєві і Меріонові підняти тіло і нести його до табору. А сам він став прикривати їх, відбиваючи троянців. Та тільки побачили троянці, що підняли герої тіло Патрокла, як кинулися на них, мов розлютовані пси. Але треба було тільки звернутися до них Аяксові, як зупинялися троянці, полотніючи від жаху. Розпалювався дедалі дужче бій, наче пожежа, що знищує місто, поглинаючи все навколо. Поволі йшов з трупом Патрокла на руках Менелай. Насилу стримував Аякс натиск троянців, попереду яких билися Еней і Гектор.

У цей час Ахілл сидів біля свого шатра і роздумував, чому не повертається Патрокл. Тривожило його те, що знов пустилися втікати греки. Він уже починав підозрювати, що Патрокл загинув. Раптом до нього підійшов плачучи син Нестора. Він приніс Ахіллові вість про загибель Патрокла. Невимовна скорбота огорнула Ахілла. Обома руками взяв він попелу з огнища й посипав ним голову. Розсипався попіл по його одежі. Упав Ахілл на землю і рвав з горя волосся. Плакав і молодий Антілох. Він тримав за руку Ахілла, щоб не заподіяв ще собі він з горя смерті. Голосно ридав Ахілл. Почула плач його Фетіда й голосно заридала. Поспішили до неї всі сестри її, нереїди, і теж почали голосно плакати.

– Сестри мої! – вигукнула Фетіда, – горе мені, горе! О, навіщо породила я на світ Ахілла! Навіщо виховала його, для чого пустила його під стіни Трої! Ніколи вже не побачу я його в світлих чертогах Пелея. Мусить страждати він цілий свій короткий вік! Не можу я допомогти йому! Я піду зараз і дізнаюсь, про що тужить він так!

Швидко постала перед ридаючим Ахіллом мати його Фетіда з своїми сестрами. З плачем обняла вона голову свого улюбленого сина і запитала його:

– Чого ти плачеш так голосно? Не приховуй, розкажи мені все. Адже задовольнив Зевс твою просьбу і прогнав військо греків аж до кораблів. Вони тільки одного хочуть – щоб ти допоміг їм.

– Знаю я це, мила мамо, – відповів Ахілл, – але що за радість у цьому? Я втратив Патрокла. Його я любив над усіх і так цінив його, як моє власне життя. Убив його Гектор і викрав він те озброєння, яке дарували боги Пелеєві. Не хочу я жити серед людей, коли не можу вбити списом моїм Гектора, коли не заплатить він мені життям за смерть Патрокла.

– Але ж і ти мусиш умерти слідом за Гектором! – вигукнула Фетіда.

– О, нехай умру я зараз, якщо не міг я врятувати друга! Він, напевне, кликав мене перед смертю. О, нехай згине ворожнеча, вона й мудрих робить несамовитими. Забуду я гнів проти Агамемнона і знову вийду на бій, щоб убити Гектора, а смерті я не боюсь! Ніхто не уникне смерті, не уникнув її й великий Геракл, хоч і любив його Зевс-громовержець, його батько. Я готовий померти там, де судила мені доля, але сперш здобуду я велику славу. Ні, не втримуй мене, мамо! Нічим не зупиниш ти мене!

Так відповів матері Ахілл. Про одне лише просила сина богиня Фетіда, щоб не ставав він до бою доти, аж поки принесе вона йому від бога Гефеста новий обладунок.

Занурились у море прекрасні нереїди. Просила їх Фетіда звістити отцеві їх Нерею, що сталося під мурами Трої. А сама вона злинула на високий Олімп до бога Гефеста.

Тим часом насилу стримували герої-греки натиск троянців. Уже тричі пробував Гектор, що гнався за греками, немов полум’я, вирвати труп з рук Менелая. Тричі відбивали його Аякси. І заволодів би Гектор трупом Патрокла, коли б не з’явилась до Ахілла послана богинею Герою вісниця богів, Іріда. Вона спонукувала Ахілла йти і захистити тіло друга. Та не міг стати до бою Ахілл, бо не мав він озброєння. Тоді звеліла Іріда Ахіллові стати беззбройним на валу, який оточував табір греків, і налякати наступаючих троянців своєю постаттю.

Пішов до валу Ахілл. Афіна-Паллада накинула йому на плечі егіду, голову його оповила золотою хмаркою і дивним сяйвом; блиск від голови Ахілла здіймався аж до неба. Став Ахілл на валу і грізно крикнув, з ним грізно крикнула і Афіна-Паллада. Жах пройняв троянців. Коні їх злякалися крику і самі понесли назад. Вжахнулись візничі на колісницях, побачивши вогонь навколо голови Ахілла. Тричі скрикував грізно Ахілл, і тричі в страшному замішанні розбігалося усе троянське військо. Серед цього замішання загинуло дванадцять троянських героїв. Частина їх настромилась на списи, частину потоптали коні. А греки винесли тіло Патрокла, поклали його на ноші і з голосним плачем понесли до шатра Ахілла. За ним пішов і син Пелея. Голосно ридав він, дивлячись на друга, якого сам він послав у кривавий бій.

Звеліла Гера богу сонця Геліосові завчасно спуститися у води Океану. Настала ніч. Скінчився бій, у сон поринув табір греків. А троянці зібралися на раду в полі. Вони радилися стоячи. Жоден з них не насмілювався сісти, боялися вони нападу Ахілла. Дав таку пораду троянцям Полідамант: вернутись у Трою і не чекати тут ранку, коли нападе на них Ахілл. Багатьох понищить він героїв, якщо нападе на троянців у чистому полі. Коли ж усі захищатимуться, стоячи на мурах, то даремно Ахілл об’їздитиме на своїх прудких конях Трою, – здобути її буде йому не під силу. Але відкинув Гектор пораду Полідаманта; він звелів залишитись у полі троянцям, виставивши перед табором варту. Сподівався Гектор знов напасти на кораблі греків і прогнати їх геть з Троади. Гектор оповістив, що коли вирішить Ахілл знову брати участь у битві, він не ухилятиметься більше від бою з ним. Тоді хтось із них повернеться зі славою переможця додому – він або Ахілл. Затьмарила розум троянців Афіна-Паллада, і залишились вони в полі, ставши табором.

А в таборі греків Ахілл оплакував смерть Патрокла, поклавши руки на груди вбитого. Голосно й тяжко стогнав він, наче лев, в якого мисливець викрав левенят. Повернувся з ловів лев, не знайшов у лігві левенят, з гучним ревом ходить він по лісу й шукає слідів того, хто забрав його дітей.

– Боги, боги! – вигукував Ахілл, – навіщо я обіцяв батькові Патрокла, що вернусь разом з Патроклом на батьківщину? Ні, обом нам судилося залити троянську землю нашою кров’ю. Не зустріне мене, коли повертатимуся з походу, ні батько Пелей, ні люба ненька. Нехай умру я, дорогий Патрокле, але не раніш, ніж помщусь на Гекторові і справлю тобі пишний похорон.

Звелів Ахілл друзям обмити закривавлене тіло Патрокла й умастити його пахучими маслами. Виконали це Ахіллові друзі. Поклали тіло Патрокла на пишно вбраному ложі і вкрили його тонким полотном, а зверху розкішним покривалом. Цілу ніч оплакували мирмидоняни Патрокла, і плакали разом з ними полонені Ахіллом і Патроклом троянки й дарданянки.

Викладено за поемою Гомера «Іліада» Побачив цар Менелай труп Патрокла, що лежав у поросі, і кинувся до нього: не хотів допустити він, щоб троянці поглумились над трупом героя, який бився за нього. Наче грізний лев, ходив він коло тіла Патрокла, прикрившись щитом і потрясаючи важким списом. Троянець Евфорб, що вразив у спину Патрокла, хотів заволодіти трупом. Він підступив до Менелая з жагучим бажанням і відняти тіло, і відомстити цареві Спарти за те, що вбив він його брата. Ударив він списом у щит Менелая, але не міг пробити щита, а Менелай могутнім ударом увігнав свій спис у горло Евфорбові, і впав…

Оцінити

0

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*