Головне

Бій з ефіопами. Мемнон

Викладено за поемами Гомера «Одіссея», Гесіода «Теогонія» і Вергілія «Енеїда».

Ще важче стало троянцям відбивати натиск греків після смерті Пенфесілії. Але несподівано ще раз прийшла їм допомога. З берегів сивого Океану, що клубоче свою воду навколо всієї землі, прибув з величезним військом ефіопів у Трою Мемнон. Він був сином прекрасної богині зорі Еос і Тіфона й родичем Пріама. Ніхто з смертних не міг зрівнятися з ним красою. Наче вранішня зоря, сяяв він серед війська троянців у своєму золотому озброєнні, викуваному самим богом Гефестом.

Гідним супротивником Ахіллові був Мемнон, могутній син богині. Знову закипів лютий бій під мурами Трої. Попереду троянців бився Мемнон, на чолі греків – Ахілл. Але він уникав зустрічі з Мемноном. Знав син Фетіди, що коли вб’є він Мемнона, то скоро загине й сам від стріли Аполлона. Напав Мемнон на старця Нестора. Хіба міг старий герой битися з юним Мемноном?

Повернув Нестор своїх коней і хотів урятуватися втечею. Але напнув свій лук Паріс і вразив стрілою одного з коней Нестора. Бачачи, що загрожує йому неминуча загибель, Нестор покликав на допомогу сина свого Антілоха. Поспішив на допомогу батькові вірний син. Він вирішив, що краще загине, ніж дасть Мемнонові вбити свого батька. Схопив величезний камінь Антілох і кинув його в Мемнона. Але захистив від удару сина богині Еос шолом, викуваний богом Гефестом. Мемнон ударив списом у груди Антілоха, і впав мертвим на землю син Нестора з пробитим серцем, заплативши своїм юним життям за життя батька. Заридав старець Нестор, побачивши загибель сина. А Мемнон, незважаючи на те, що напав на нього другий син Нестора, Фразімед, з другом своїм Фереєм, хотів зняти панцир з убитого Антілоха. Сам Нестор кинувся на захист трупа свого сина. Але Мемнон не став битися з старцем, не підняв він на нього руки. Люто билися греки й ефіопи навколо тіла Антілоха. Нестор покликав на допомогу й могутнього Ахілла. Вжахнувся Ахілл, дізнавшись, що загинув Антілох. Адже він любив його над усіх героїв; після Патрокла він був його найкращим другом. Забувши про все, забувши про те, що й сам він мусить загинути слідом за Мемноном, кинувся у бій Ахілл. Побачивши Ахілла, що наближався, Мемнон кинув у нього величезний камінь, але камінь геть відскочив, ударившись об щит. А Ахілл поранив Мемнона списом у плече. Не звернув Мемнон уваги на рану, він сам поранив у руку сина Пелея. Оголили мечі герої і кинулись один на одного. Вони були рівні один одному силою, обидва були синами богинь, на обох їх виблискували панцирі, викувані богом Гефестом. Прикрившись щитами, билися герої. З високого Олімпу дивилися боги на цей герць. Матері героїв, богиня Еос і богиня Фетіда, благали Зевса кожна за свого сина. Узяв Зевс золоті терези, поклав на них жереби героїв і зважив їх. Низько спустився жереб Мемнона, судила йому доля впасти від руки Ахілла. Заридала богиня Еос: вона мусила втратити ніжно коханого сина. Нарешті, махнув своїм важким списом Ахілл і пронизав груди Мемнонові. Темною хмарою на знак смутку оповилася богиня Еос. Послала вона на поле битви своїх синів, богів вітру, і віднесли вони тіло Мемнона далеко на береги ріки Есепу. Там оплакали його юні німфи і спорудили йому гробницю. А ефіопів обернули боги у птахів. З того часу щороку прилітають вони на береги Есепу до гробниці Мемнона й там оплакують свого царя.

Греки поховали з великою пошаною юного Антілоха. А прах його поклали в урну і згодом поставили її в одному склепі з прахом Ахілла й Патрокла.

Back to top button