Бій біля кораблів (Викладено за поемою Гомера «Іліада»)

Почався бій біля самих суден. Зевс не дивився більше на битву, бо був певний, що ніхто з богів не зважиться допомагати грекам. Побачивши це, бог Посейдон швидко пішов з гір Фракії, звідки спостерігав за битвою, до свого палацу. Задрижали під ногами розгніваного бога гори. Прийшов до палацу свого Посейдон, запріг своїх морських коней у колісницю і помчав по хвилях моря до Трої. Бурхливо летіли коні, не торкаючись хвиль морських, і скоро примчали бога до Трої. У просторій печері на березі моря покинув коней з колісницею Посейдон, спутавши коням ноги золотими ланцюгами. Прийнявши образ Калхаса, став він перед Аяксами і запалив їх до битви. Доторкнувшись до них жезлом, улив бог в їх члени велику силу. Зрозуміли Аякси, що бог в образі Калхаса говорив з ними, і ще відважніше кинулись у бій. Пройшов Посейдон по лавах греків і всіх заохочував хоробро битися. Зібралися навколо Аяксів ряди воїнів і, щит до щита, шолом до шолома, повиставлявши списи, чекали троянців, що наступали. Серед громадян Трої наступав і Гектор.

Як котиться з гірської вершини важкий камінь, відірвавшись від скелі, і руйнує усе на своїм шляху, поки не скотиться в долину і не ляже там нерухомий, так нісся Гектор зі списом і щитом на ряди греків. Зупинився він перед зімкненими рядами і заохочував троянців прорвати ряди грецьких воїнів. Зав’язався упертий бій. Багато полягло в бою греків. Загинув і внук Посейдона, Амфібах. Розгнівався бог Посейдон. Він спонукав царя Ідоменея помститися за смерть внука. Одягся в блискучий панцир Ідоменей і, сяючи, мов блискавка Зевса, кинувся в бій. Зустрів Ідоменей Меріона, який щойно зламав свого списа, ударивши ним у щит сина Пріама Деїфоба, і йшов по новий спис. Дав Ідоменей списа Меріонові, і обидва герої пішли на лівий фланг греків.

Побачили троянці Ідоменея, як він підходив, і кинулися на нього. Кинувся Ідоменей на троянців і змусив їх до втечі. Бачачи, як тисне він троянців, син Пріама Деїфоб покликав на допомогу Енея. Разом напали вони на Ідоменея, покликавши ще Паріса й Агенора. Жахливий почався бій навколо Ідоменея, до якого на допомогу поспішало багато героїв. Загриміли на грудях героїв мідні панцирі від дужих ударів.

А Гектор бився там, де захищали кораблі обидва Аякси. Уперто билися вони, стоячи один біля одного; так воли, спряжені спільним ярмом, тягнуть полем плуг і дружно йдуть по борозні, глибоко орючи землю. Багато воїнів билося навколо Аяксів. А позад них локрійці, озброєні луками й пращами, пускали хмари стріл у наступаючих. Уже готові були податися троянці, але герой Полідамант порадив Гекторові покликати на допомогу найхоробріших героїв і вирішити, чи кинутись на грецькі кораблі, чи відступити. Пішов скликати героїв Гектор, але багатьох не знайшов, – одні лежали вже блідими трупами біля грецьких кораблів, інші, страждаючи від ран, залишили бойовище. Тільки Паріс відбивав натиск греків. З докором звернувся Гектор до Паріса, але несправедливий був цей докір: хоробро бився Паріс – не його була провина, що поранено багатьох героїв, а ще більше вбито. Кликав Паріс Гектора вести в бій троянців. Неначе буря, йшли троянці в бій, але не збентежились від їх натиску греки. Побачив Аякс Теламонід Гектора і кликав його ближче підійти до рядів грецьких воїнів. З’явився над Аяксом ширяючий орел, і греки радісно скрикнули, побачивши цей знак. Але під проводом Гектора троянці з грізним криком напали на греків. Таким же криком відповіли й греки троянцям, і крик обох військ донісся аж до неба.

Цей крик війська почув Нестор, що сидів у своєму шатрі з Махаоном. Схопив він щит і спис і вийшов із шатра.

Пішов старець до царя Агамемнона. Він зустрів царя Мікен, Діомеда і Одіссея, що йшли поранені, спираючись на списи. Вони хотіли подивитися на битву. Серця їх стиснув сум, коли побачили вони, що бій іде вже біля кораблів. Сумували вожді, що зруйновано той мур, який спорудили греки, щоб захистити себе від нападу троянців. Не знали вони, як допомогти військам, що зробити для врятування від загибелі. Агамемнон уже ладен був дати наказ спустити кораблі на воду. Але Одіссей утримав його від цього, бо боявся, що, спускаючи кораблі, греки більше думатимуть про втечу, ніж про битву. А Діомед порадив, одягшись у панцир, показатися війську і цим підняти його дух, але участі в бою не брати, щоб не бути пораненими вдруге.

У цей час богиня Гера, побачивши невдачу греків, вирішила допомогти їм хитрощами. Вона надумала навіяти на Зевса глибокий сон, а поки Зевс спатиме, дати перемогу грекам.

З Олімпу хутко полинула богиня Гера на Лемнос і там знайшла бога сну Гіпноса. Довго вмовляла його Гера приспати громовержця Зевса, але відмовлявся Гіпнос, бо боявся гніву Зевса. Нарешті умовила вона Гіпноса. Разом з богом сну швидко примчала Гера на вершину Іди. Гіпнос потай від Зевса укрився на величезній ялині, обернувшись солодкоголосою пташкою, і занурив його в глибокий сон. А потім Гіпнос з високої Іди полинув до землеколивателя Посейдона і сказав йому, що спить Зевс.

Зрадів Посейдон і ще дужче запалив до бою греків. Агамемнон, Діомед і Одіссей, забуваючи про рани, самі вишикували ряди грецького війська. Рушило під проводом Посейдона військо назустріч троянцям. Закипіло море, з шумом набігали хвилі до самих кораблів і шатер грецьких, і, неначе морські вали, наступали на троянців греки. Знову почався жахливий бій. Гектор кинув списа в Аякса, але не поранив його. А Аякс величезним каменем уразив Гектора в груди. Як падає дуб, розбитий ударом блискавки Зевса, так упав на землю Гектор; випав з рук його спис, величезний щит притиснув його до землі. Кинулись до Гектора греки, але захистили сина Пріама троянські герої і винесли з битви. Поклали вони знепритомнілого Гектора на березі річки Ксанфу і покропили йому обличчя водою. Дихнув Гектор, розплющив очі, підвівся трохи, і з уст його ринула кров. Знов перекинувся навзнак Гектор і знов знепритомнів. Побачивши, що Гектор уражений каменем Аякса, дружніше кинулися греки на троянців. Ще лютіший закипів бій. Багато героїв як грецьких, так і троянських знайшло смерть у цьому бою. Кинулись утікати троянці і зупинились лише тоді, коли були вже за валом, яким оточений був табір греків.

У цей час прокинувся Зевс на вершині Іди. Побачив він утікаючих троянців і греків, які переслідували їх під проводом Посейдона, і опанував його страшний гнів. Він почав докоряти Гері і погрожував їй зв’язати її золотим ланцюгом і повісити між небом і землею за те, що умовила вона Посейдона допомогти грекам. Але Гера страшною клятвою запевнила Зевса, що не за її порадою допомагає грекам Посейдон.

Зі швидкістю думки помчала на Олімп богиня Гера. Там на бенкеті Гера сама умовляла богів не противитися волі Зевса. Сповістила також Гера бога війни Ареса, що загинув його син, Аскалаф, уражений на смерть Деїфобом. Заридав Арес. Грізний, скочив він і, надягши панцир, готовий був спішити на бойовище, щоб помститися за смерть сина. Але втримала його Афіна, нагадавши йому про волю великого Зевса. Покликала Гера бога Аполлона і вісницю богів Іріду і сказала їм, що наказує їм Зевс іти до нього на вершину Іди.

Коли з’явилися на Іду бог Аполлон і Іріда, звелів Іріді Зевс летіти до Посейдона і переказати йому Зевсів наказ покинути бій. Стала вмить перед Посейдоном Іріда і переказала йому веління Зевса. Не хотів скоритись волі брата Посейдон; він казав, що рівна його сила силі Зевса, що Зевс може наказувати своїм синам і дочкам, а не йому. Але кінець кінцем скорився Посейдон і пішов з бойовища, погрожуючи, однак, Зевсові, що коли він і далі щадитиме Трою, то вічна ворожнеча почнеться між ним і Зевсом.

А Аполлонові звелів Зевс взяти його егіду і нею устрашити греків; звелів йому Зевс поновити й сили Гектора. Коли Аполлон, немов яструб, спустився на землю коло Гектора, той уже починав приходити до пам’яті.

– Встань, Гекторе! – сказав йому Аполлон. – Я, бог Аполлон, присланий тобі на допомогу Зевсом. Іди до війська і звели йому напасти на греків, я сам піду попереду троянців.

Могутню силу вдихнув Аполлон у груди Гектора. Підвівся він і пішов до троянців. Зраділи вони, побачивши Гектора неушкодженим. Здивувалися греки, побачивши Гектора знов у рядах своїх ворогів. Оправились від утечі троянці і знову почали тиснути на греків. Щодалі кровопролитнішим ставав бій. Хоробро відбивали греки натиск троянців, та тільки доти, поки не потряс егідою Зевса бог Аполлон. Подалися тоді греки, жах опанував їх серця, забули вони про хоробрість і кинулися втікати. Троянці переслідували їх, а Аполлон зрівняв путь троянцям, засипавши рів перед муром на простір кинутого списа. Тільки біля суден зупинилися греки. Почали благати вони у богів рятунку. Благав Зевса і старець Нестор:

– Згадай, Зевсе, про ті жертви, що їх приносили тобі греки, благаючи дати їм щасливе повернення на батьківщину! Відверни загибель, о, Олімпійцю, від греків! Не дай троянцям остаточної перемоги!

Почув Зевс благання Нестора і вдарив громом з високості неба. А троянці прийняли грім за щасливе знамення і, мов грізний морський вал, що здіймається вище корабельного борту, кинулись на греків. Закипів бій біля самих кораблів. Уперто бився Аякс, боронячи кораблі. Поруч Аякса стояв брат його Тевкр і вражав стрілами героїв Трої. Коли ж хотів Тевкр уразити стрілою й Гектора, то захистив Зевс сина Пріама. Випав лук з Тевкрової руки, тріснула на ньому тятива, і розсипалися стріли. Вжахнувся Тевкр, він збагнув волю богів. А Аякс порадив братові кинути лук і битися списом.

Дедалі лютіший кипів бій. Кров лилася струмком навколо кораблів. Мідною стіною своїх щитів захистили греки кораблі. Багато подвигів хоробрості звершували герої греків, але дедалі сильніше наступали троянці. Здавалося, що б’ється не зморене боєм військо, а свіже, яке тільки-но почало бій. З величезною жердиною в руках перестрибував Аякс з корабля на корабель, відбиваючи троянців. Криком своїм спонукував він героїв до бою. А Гектор, неначе орел, що б’є перелітних птахів, уражав греків. Уже схопився рукою за корму корабля Протесілая Гектор, голосно кликав троянців і велів їм дати факел, щоб підпалити корабель. Не міг устояти проти натиску і сам могутній Теламонід Аякс, через силу відбивав він троянців своїм списом. Засипали його стрілами троянці. Оніміла ліва рука Аякса від ваги щита. Поривчасто дихав Аякс, піт лився струмками по його тілу. Почав він відступати. Кинувшись уперед, Гектор ударом меча обрубав вістря списа Аякса. Бачив Теламонід, що така є Зевсова воля, щоб запалали кораблі греків, і, справді, троянці підпалили корабель Протесілая, і він запалав, охоплений вогнем. Здавалося, загибель прийшла на всіх греків, але тут з’явилась допомога звідти, звідки й не сподівалися вони її дістати.

Почався бій біля самих суден. Зевс не дивився більше на битву, бо був певний, що ніхто з богів не зважиться допомагати грекам. Побачивши це, бог Посейдон швидко пішов з гір Фракії, звідки спостерігав за битвою, до свого палацу. Задрижали під ногами розгніваного бога гори. Прийшов до палацу свого Посейдон, запріг своїх морських коней у колісницю і помчав по хвилях моря до Трої. Бурхливо летіли коні, не торкаючись хвиль морських, і скоро примчали бога до Трої. У просторій печері на березі моря покинув коней з колісницею Посейдон, спутавши коням ноги золотими ланцюгами. Прийнявши образ Калхаса, став він перед Аяксами і запалив…

Оцінити

0

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*