Ахілл стає до бою з троянцями

Викладено за поемою Гомера «Іліада».

Озброїлись греки. Один за одним виступали загони греків з табору. Мов сніг, гнаний сильним вітром, ішли вони в битву. Багато їх було. Виблискували проти сонця шоломи, списи й щити. Здригався берег моря під ногами воїнів. Озброївся і син Пелея. Одягся він у панцир, викуваний Гефестом, через плече повісив він меч, узяв сяючий, як місяць, щит і дістав із скрині свій величезний спис, з яким тільки він один міг битися. Одягнув він і шолом, що сяяв, немов зірка, і вийшов із шатра. Гнівом виблискували його очі, а серце, як і раніш, краяла нестерпна туга. Запрягли в колісницю Ахіллових коней. Його візничий Автомедонт зійшов на колісницю і взяв у руки бич і віжки. Зійшов і Ахілл на колісницю. Вирушаючи в бій, гукнув він до коней:

– О, Ксанф і Балій, діти божественної Подарги! Винесіть ви мене живим з бою, не так, як Патрокла, не киньте мене мертвого на полі битви!

Раптом звернувся, понуривши морду, до Ахілла Ксанф, якого створила Гера віщим, і сказав людським голосом:

– Сьогодні, великий Ахілле, ми винесемо тебе живим із битви, але близький твій останній день. Не наша вина, що загинув Патрокл. Його вразив стріловержець Аполлон, він подарував перемогу Гекторові. Хоч би ми літали, мов Зефір, усе ж судилося тобі загинути від руки бога Аполлона і смертного мужа.

Гнівно скрикнув Ахілл:

– Чого пророкуєш мені смерть, Ксанфе! Я сам знаю, що судила доля тут загинути мені, далеко від отця і матері. Але не покину я бою доти, аж поки не напою кров’ю троянців землю, помщаючись за Патрокла!

Так вигукнув Ахілл і погнав коней у битву. А греки вже вишикувалися на полі і наступали на троянців, що зайняли висоту перед Троєю.

У цей час громовержець Зевс звелів богині Фетіді скликати богів на раду. Зібрались у чертогах Зевса всі боги, зібрались навіть боги річок і потоків, зібрались німфи й богині джерел. Сказав бог-громовержець богам, що сам він не втручатиметься в бій, а спостерігатиме битву з вершини Олімпу. А всі боги можуть взяти участь у бою, на якому кожен з них захоче боці. Зевс боявся, що не витримають троянці бурхливого натиску Ахілла, і він може всупереч долі оволодіти Троєю. Зараз же спустились боги на землю. Богиня Гера й Афіна-Паллада, боги Посейдон, Гермес і Гефест стали на бік греків, а богині Афродіта, Артеміда і Латона, боги Арес, Аполлон і річковий бог Ксанф стали на бік троянців.

Тільки-но наблизились боги-олімпійці до військ, як богиня Еріда розпалила битву. Грізно скрикнула Афіна-Паллада, пронісшись по військах греків. У відповідь їй розлігся крик бога війни Ареса, немов грізна буря. Зітнулись війська. Загриміли громи Зевса й розкотилися по небу. Потряс усю землю бог Посейдон. Захиталися гори від підніжжя до вершин, здригнулась велика Троя й кораблі греків. Жахнувся володар царства душ померлих Аїд. Він скочив з трону, боячись, що розступиться земля і відкриється його царство страхіть, від яких тремтять навіть безсмертні боги. Почалася жахлива битва. Ахілл жадав тільки зустрічі в бою з Гектором.

Стріловержець Аполлон, прибравши образ Лікаона, сина Пріама, з’явився Енеєві і сказав йому, що нічого боятися йому, синові Афродіти, стати до бою з сином нижчої богині Фетіди, Ахіллом. Цим надихнув він Енея на бій, і хоробро виступив син Анхіза вперед. Побачила це богиня Гера і злякалась, що Аполлон допоможе у бою Енеєві. А Посейдон порадив богам не втручатися зараз у бій, а сісти на валу, що його колись насипав Геракл на березі моря, і аж тоді стати до бою, коли в нього втрутяться бог Арес і бог Аполлон. Послухалися боги, що допомагали грекам, Посейдонової ради і сіли віддалік від бойовища. А боги, що допомагали троянцям, посідали на камінні калліколонських пагорбів.

Зійшлись Еней з Ахіллом. Насмішкою зустрів Ахілл сина Анхіза: він нагадав йому, як уже раз змусив він його до втечі і радив йому швидше заховатися в рядах воїнів. Але Еней відповів Ахіллові, що даремно лякає він його, наче немовля. Нагадав синові Фетіди Еней, з якого знаменитого героями роду походить він. Еней хотів швидше почати бій. Могутньою рукою кинув він списа в щит Ахілла, але не пробив ним щита. Даремно відхиляв щита Ахілл, не подумав він про те, що не може рука смертного пробити щит, зроблений богом. Ахілл ударив списом у щит Енея. Спис пробив щита, але Еней нагнувся, і спис пролетів над ним. Потьмарилось в очах Енея від жаху, такий близький був він від смерті. Оголив Ахілл свій меч, а Еней схопив величезний камінь. Загинув би Еней, але бог Посейдон не хотів його загибелі. Швидко з’явився він йому на допомогу. Підняв він спис Ахілла й поклав біля його ніг. Перед очима Ахілла розлив землетрясець густу темряву, а Енея могутньою рукою перекинув далеко за межі кипучого бою. Там Енеєві з’явився Посейдон і заборонив йому виступати в передні лави воїнів, поки буде живий Ахілл. Розвіяв Посейдон темряву перед очима Ахілла. Вражений був син Фетіди, побачивши списа, що лежав біля його ніг, а Енея перед ним уже не було. Зрозумів Ахілл, що боги сприяють Енеєві; тепер він був певний, що не насмілиться більш Еней стати з ним до бою.

Люто кинувся в бій Ахілл, багатьох убив він героїв, розшукуючи Гектора. А Гекторові не дозволяв бог Аполлон нападати на Ахілла і велів йому триматись у задніх лавах воїнів. Та ось Ахілл поклав на смерть своїм списом сина Пріама, Полідора. Він був молодший із синів царя Трої, що зосталися, ніжно любив його батько. Побачив Гектор загибель брата, забув він напутні слова Аполлона і кинувся туди, де бився Ахілл. Побачив Ахілл Гектора, радістю запалали його грізні очі.

– Ось той, хто глибоким смутком вразив мені серце! – вигукнув Ахілл. – Годі! Не тікаймо більше один від одного по полю битви. Іди ближче, щоб швидше міг я послати тебе в царство Аїда.

Але Гектор відповів Ахіллові:

– Ще невідомо, хто з нас буде вбитий. Хоч я й не такий могутній, як ти, Ахілле, але одні лише боги відають, кому з нас судилося в бою упасти. Знай, і мій спис гострий.

Кинув спис Гектор. Але Афіна-Паллада своїм диханням відхилила спис, і він упав біля ніг Ахілла. Кинувся на Гектора Ахілл, але на допомогу приспів бог Аполлон і оповив темрявою Гектора. Три рази кидався на Гектора Ахілл, але щоразу вражав тільки темряву своїм списом. Налетівши четвертого разу, грізно крикнув він:

– Знов уник ти, пес, смерті! Знову врятував тебе Аполлон! Та скоро наздожену я тебе, якщо тільки маю і я покровителя серед богів.

У гніві кинувся на інших троянських героїв Ахілл, і багато загинуло їх від його згубного списа. Наче страшна пожежа, лютував він у лавах троянців. Як під ногами волів вимолочуються колоски, коли хлібороб молотить на току ячмінь, так під ногами коней Ахілла дробились тіла, щити і шоломи. Несамовитий Ахілл увесь палав жадобою вояцької слави; кров’ю залив він свої руки. Кинулись утікати троянці. Але на берегах Скамандру наздогнав їх Ахілл. Урізавшись в їх ряди, він поділив утікаючих. Частина їх побігла до Трої, але Гера перепинила путь їм густою темрявою. Друга частина кинулась у річку. Багато троянців шукало рятунку в Скамандрі. Заходили хвилі по річці від воїнів, які кинулись у неї. Одні хотіли врятуватись плавом, інші намагалися заховатись під крутими берегами. Ахілл з мечем у руках кинувся у воду Скамандру і почав рубати втікаючих троянців. Він захопив дванадцять троянських юнаків, позв’язував їм руки ремінням і звелів своїм мирмидонянам відвести їх до табору, а сам знову кинувся бити ворогів.

На березі Скамандру наздогнав він і юного сина Пріама, Лікаона, того самого, якого колись узяв у полон у виноградниках і продав у рабство на Лемнос. Обняв ноги Ахілла нещасний Лікаон і благав помилувати його, обіцяючи величезний викуп. Але Ахілл, палаючи помстою за друга Патрокла, не пощадив Лікаона. Адже ж помер знаменитіший воїн Патрокл, помре й сам Ахілл, уражений ворогом, за що ж має щадити Ахілл Лікаона? Гострим мечем пробив син Пелея Лікаонові шию, і впав він мертвий. Син Фетіди схопив труп його за ногу і кинув у Скамандр, щоб риби наситились ним.

Ще дужче став лютувати Ахілл. Він нахвалявся троянцям, що їх не врятує від його гніву Скамандр, хоч які б приносили вони йому жертви; усіх повбиває він їх, відомщаючи за Патрокла й загиблих греків. Розгнівався бог ріки Скамандру, Ксанф, на горді слова Ахілла. Тим часом проти Ахілла наважився виступити Астеропей, син річкового бога Аксія. Метнув Астеропей відразу два списи в Ахілла. Одним із списів легко поранив він героя в праву руку біля ліктя. Кинув і Ахілл свого величезного списа в Астеропея. Пронісся спис, минувши Астеропея, і ввігнався глибоко в берег. Пробував вирвати спис Ахілла Астеропей, але не міг, не вистачило в нього сили навіть підняти спис Ахілла. Налетів з оголеним мечем на нього могутній син Пелея і вразив його на смерть. Кинув і труп Астеропея в води Скамандру Ахілл. Багатьох героїв уразив ще Ахілл. Голосно вигукнув з глибини бог ріки Скамандру, Ксанф:

– Ахілле! Вижени з вод моїх троянців, убивай їх у полі, а не в моїх водах! Трупи троянців перегородили мені шлях до моря. Утримайся вбивати троянців у моєму руслі.

– Ксанфе! Не раніш перестану я вбивати троянців, – відмовив богові Ахілл, – ніж зажену їх у Трою і зітнусь з Гектором!

Гучно гукнув тоді Ксанф до бога Аполлона:

– О, далекоразящий боже! Ти не виконуєш того, що звелів тобі Зевс-громовержець. Чи не тобі він звелів захищати троянців, аж поки ніч укриє пітьмою пагорби й поля?

Забурхали Скамандрові води, з грізним ревом почали виносити на берег трупи вбитих, а живих сховав бог річки у печеру. Заклекотали хвилі навколо Ахілла, що кинувся в річку. Не міг він більше триматися на ногах. Схопився Ахілл рукою за високий платан, який стояв на березі річки, але платан упав, підмитий Скамандром, і ліг поперек річки, наче міст. Вискочив з річкових хвиль Ахілл і побіг полем. Слідом за ним котився грізний вал ріки Скамандру, погрожуючи втопити його. Кілька разів пробував Ахілл боротися з цим валом, та хіба міг він, смертний, боротися з безсмертним богом ріки! Заливали його хвилі, бурхливо плескали вони навколо його пліч, вириваючи з-під ніг землю. Нарешті вигукнув Ахілл, звернувши погляд до неба:

– Зевсе-громовержцю! Невже я, якому судила доля загинути під Троєю тільки від стріл Аполлона, загину безславною смертю, як той молодий свинопас, що потонув у бурхливому гірському струмку, намагаючись перейти його вбрід? О, краще вбив би мене Гектор, найславніший із синів великої Трої!

Тільки промовив це син Пелея, як з’явилися перед ним Посейдон і Афіна-Паллада. Підбадьорили боги Ахілла і звеліли йому хоробро битись, аж поки прожене він троянців у місто і вб’є Гектора. Із славою повернеться він після перемоги в табір. Вдихнула Афіна-Паллада нездоланну силу в Ахіллові груди. Не міг боротися з ним Скамандр і прикликав собі на поміч бога струмка, Сімоїса, свого брата. Ще вище піднявся вкритий баговинням водяний вал, здвигнутий проти Ахілла Скамандром. Мов стіна, почав оточувати він Ахілла. Злякалася богиня Гера, що загине син Пелея. На допомогу Ахіллові в бій проти Сімоїса послала вона сина свого, бога Гефеста. Спалахнуло на полі бурхливе полум’я бога Гефеста. Загорілися трупи вбитих Ахіллом троянців. Швидко висохло поле, залите хвилями Сімоїса. Запалив і річку Гефест. Зайнялись по берегах платани, буки й верби, загорівся вогкий зелений очерет і лотоси. Риба у воді заметалась на всі боки і намагалася сховатись у глибині річки від всепоглинаючого полум’я. Спалахнув Сімоїс, гучно звернувся він до бога Гефеста:

– О, Гефесте! Ніхто з богів не може боротися з тобою! Ніколи не наважусь я на бій з тобою! Погаси огонь, я ніколи більше не допомагатиму троянцям! Нехай губить їх син Пелея!

Дедалі дужче розпікалась вода від вогню. Вона клекотала він страшного жару. Зупинилась течія річки, жар виснажив Скамандр. Почав благати бог Ксанф богиню Геру, щоб угамувала вона свого сина. Великою клятвою богів заприсягся Ксанф не допомагати більше троянцям, навіть тоді, коли спалахне Троя, підпалена греками. Зупинила Гера бога Гефеста, і загасив він огонь.

Загорілась велика боротьба і між богами. Вони кинулись у бій. Застогнала земля під їх стопами. Засміявся Зевс, побачивши, як почали битись один з одним боги. Бог війни Арес напав на богиню Афіну-Палладу, бажаючи відомстити їй за те, що допомогла вона недавно героєві Діомеду поранити його. Своїм списом уразив Арес богиню в егіду, але не міг пробити її. Схопила величезний камінь Афіна і влучила ним Аресу в шию й звалила його на землю.

Загримів на Аресі панцир, і пилом укрилося його волосся. На допомогу Аресові з’явилась богиня кохання Афродіта і намагалася відвести його з бойовища. Але Афіна вразила її в груди своїм списом. І впала Афродіта на землю. Викликав на бій Аполлона бог моря Посейдон. Але не став з ним до бою далекоразящий бог. Боявся Аполлон підняти руку на могутнього Зевсового брата, землетрясця Посейдона. Богиня Артеміда докоряла братові своєму Аполлонові за те, що ухилився він від бою з Посейдоном. Почула це богиня Гера і розгнівалась. Схопила вона Артеміду за руки, вирвала в неї лук і вдарила ним юну богиню. Розсипалися стріли Артеміди, і побігла вона вся в сльозах, немов голубка, що рятується від яструба. Зібрала богиня Латона стріли, підняла лук своєї дочки і пішла за нею. А Артеміда полинула на Олімп і гірко скаржилася Зевсові на те, як образила її Гера. Повернулись на Олімп й інші боги: одні – пишаючись своєю перемогою, а інші – сповнені гніву. А Аполлон швидко помчав у Трою: побоювався він, як би всупереч долі не зруйнували греки мурів Трої.

Побачив з високої башти старець Пріам, як жене Ахілл по полю троянців. Звелів він відчинити міську браму, щоб могли в ній заховатися троянці. А Аполлон, навіявши велику мужність герою Агенорові, спонукав його виступити проти Ахілла, а сам, прикрившись густою хмарою, став біля нього, щоб урятувати його від Ахіллового списа. Потрясаючи списом, чекав Агенор Ахілла, що наближався. Дужою рукою кинув він у нього списа. Ударив спис у поножі, але відскочив. Кинувся на Агенора Ахілл. А бог Аполлон оповив мороком Агенора і допоміг йому уникнути неминучої смерті. Прибрав образ Агенора Аполлон і пустився бігти полем. Почав доганяти його Ахілл, не знаючи, що переслідує бога. Цим урятував троянців Аполлон і дав їм час сховатись у священній Трої.

Сховались у місті троянці. Потомлені боєм і втечею, угамовували вони спрагу й обтирали піт, стоячи на мурах. У полі залишився тільки сам Гектор. Неначе скований неминучою долею, стояв він біля Скейської брами.

 

Викладено за поемою Гомера «Іліада». Озброїлись греки. Один за одним виступали загони греків з табору. Мов сніг, гнаний сильним вітром, ішли вони в битву. Багато їх було. Виблискували проти сонця шоломи, списи й щити. Здригався берег моря під ногами воїнів. Озброївся і син Пелея. Одягся він у панцир, викуваний Гефестом, через плече повісив він меч, узяв сяючий, як місяць, щит і дістав із скрині свій величезний спис, з яким тільки він один міг битися. Одягнув він і шолом, що сяяв, немов зірка, і вийшов із шатра. Гнівом виблискували його очі, а серце, як і раніш, краяла нестерпна туга. Запрягли в…

Оцінити

0

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*