Позаурочна робота з української мови та літературиУсі уроки української мови та літературиФайли

Сценарій до Дня української писемності та мови «Мова – духовне багатство народу»

Автор: Коста Юліанна Іванівна

Навчальний заклад: Королівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 Виноградівської районної ради

Сценарій  до Дня української писемності та мови «Мова – духовне багатство народу»

В-1.

Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

В-2.

У нас сьогодні свято мови,

В колисці гойданій та скупаній в росі.

У нас сьогодні свято слова  –

Зручніш влаштовуйтеся гості всі.

В-1.

О мово солов’їна, калинова!

Яких іще нам слів дібрати?

Джерельна, чиста, світанкова,

Тебе ми вічно будем шанувати.

В-2.

Тебе ми з першим звуком полюбили,

Бо ж колискові мамині пісні

Великої любові нас навчили

До мови рідної й землі.

В-1.

Без тебе ми не уявляємо і днини,

Без тебе як нам жити і радіти?

Ми зробимо усе для України,

Щоб мові вічно і цвісти, і жити.

Володимир Самійленко «Рідна мова» (монтаж, читають учні)

  1. Діамант дорогий на дорозі лежав, –

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей й топтали його,

Але раз з тим шляхом хтось чудовий ішов,

І в пилу на шляху діамант він знайшов.

  1. Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв.

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить.

  1. Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

  1. І в народний вінець, як в оправу ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

  1. І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш.

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

  1. Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

Щоб поглянувши сам на творіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

 Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…»
Мати:
Як би тобі, доню, в світі не було,
Не скупись ніколи людям на добро.
Бо і так доволі хтось насіяв зла,
І холонуть душі наші без тепла.
Донька:

Забувають діти мову матерів.
Глянь, від того болю світ аж посірів.
Стогне від розпуки зранена земля,
І сивіти стала матінка моя.
Мати:

Доню моя, доню, синьоока зірко,
У житті буває солодко і гірко.
Як би твої очі не манили зваби,
Не посмій вчинити Батьківщині зради.
Не посмій зламати гілку калинову –
Сиротою станеш, як забудеш мову.
Донька.

Можу призабути запах рути-м’яти,
Але рідну мову мушу пам’ятати.
Можу не впізнати голосу діброви,
Та лиш не зречуся маминої мови!

 Танець із рушниками

В-2.

6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: “На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: “Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.

В-1.

Із святом вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова. Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.

В-2.

Сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

В-1.

Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 ст. до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

В-2.

У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. Преподобний Нестор Літописець в “Повісті минулих літ” називає книги “ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”. “Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначає він, – то знайдеш користь душі своїй.”

В-1.

Яким був шлях наших предків до книги, до письма? Про це нам зараз розкажуть дев’ятикласники.

В-2.

До вашої уваги – сценка «Як творилося слов’янськеє письмо». Автор слів – наш неперевершений поет-королівчанин Михайло Чухран.

Сценка «Як творилося слов’янськеє письмо»

В-1.

Багато вже століть із нами

Живе слoв’янськеє письмо.

Воно творилось мудрецями,

А не з’явилося само.

В-2.

Для нас історію держави

Письмо це в  книгах зберегло,

Діяння гордості і слави

Донести  до цих днів  змогло!

Нестор.

Нестором звуть мене люди,
Із дитинства я вчив алфавіт,

Будуть читати повсюди

«Повість временних літ».

Щоб знали усі українці

Події, що були давно,

На першій писав я сторінці,

Як древній праведник Ной

Сім’ю врятував від потопу

Та знову весь світ заселив,

І сина в сучасну Європу

Відправив і благословив.

На землях, багатих лісами,

Між  чистих річкових вод,

Під сонячними небесами

Розмножився славний народ.

 

В-1.

А згодом в ці землі родючі,

Як пише чернець- грамотій,

Ісуса Христа  прийшов учень,

Що звавсь Первозванний Андрій.

Заходить Апостол Андрій

Андрій

Цей край ще пустельний і дикий.

Та з часом  між буйних дібров

Постане тут город великий

І в ньому багато церков!

 

Земля буде благословенна,

Дасть людям добро немале,

Тут різні слов’янські племена

В єдине зіллються ціле.

( піднімає руки)

Я молюся, Царю Небесний,

Їх милістю ти наділи!

І мудрий  закон доброчесний,

І пастирі  їм надішли!

 

Щоб люди тутешні пізнали

І ласку Твою, й доброту!

В творіннях учених читали

Про Істину Божу святу!

Виходить. Заходять Кирило та Мефодій

Кирило

Брати Кирило та Мефодій,

Аби творити світло знань

І їх поширити в народі,

Звернулись до святих писань.

Мефодій

Вже три абетки є на світі –
В юдеїв, греків, латинян.

Але  придатні для освіти

Вони не були для слов’ян.

Кирило

Тож в тиші монастирських келій

Творили букви  я і брат,

Й понесли їх в  людські  оселі

І на Дунай, і до Карпат.

Мефодій

Так Боже слово всі пізнали

І поклонилися Йому,

Бо по-слов’янськи переклали

Ми з братом Біблію саму!

Нестор

Тлумачили нам браття

Писанія  святі,

Щоб мали ми поняття,

Як вестися в  житті.

Та Славу величали

Небесного Творця

Й про мене пам’ятали –

Простого чернеця!

В-2.  (тим часом всі стають на середину сцени)

Труди Мефодія й Кирила

І праця Нестора-монаха –

То справді є велика сила,

Яка неначе крила птаха

В-1.

Народну душу ввись підняла

До Сонця істини і правди,

Писемність  нам аби давала

Думки розумні та поради!

В-2. (або усі разом)

Щоб нам  знаннями багатіти

Про рідний край, про гори й ріки,

І роду ми якого діти,

Щоб пам’ятали  ми навіки!

В-1.

Українська мова є національною мовою українського народу і бере свій початок із глибини віків. На території України проживає 9 етнічних груп: поляни, подоляни, бойки, гуцули, лемки, литвини, поліщуки, черкаси, карпатські русини.

В-2. Усі вони мають свій діалект, свою говірку, але основою тих говірок є українська мова. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

В-1. «Народна пісня — це насамперед історія землі української та невмирущість духу народного, це світ надій — сподівань, які не залишають людину і в найтяжчі лихоліття», – говорив Михайло Стельмах.

В-2.

Тож до вашої уваги – закарпатська народна пісня «Ой Марічко, чічері».

Закарпатська народна пісня «Ой Марічко, чічері».

В-1.

Україна та її культура сьогодні святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак.

(Звучить мелодія пісні «Думи мої, думи мої…»)

Учасниці оголошують подію і несуть в руках дати скорботного календаря.

Учень 1.

1720 р. — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.

Учень 2.
1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

Учень 3.
1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

Учень 4.
1876 р.— Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком.

Учень 5.
1884 р.— закрито всі українські театри.

Учень 6.
1908 р. — вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.

Учень 7.

1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.

Учень 8.
1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

Учень 9.
1983 р.—- видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.

Учень 10.
1989 р.— видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову.

В-2.

Міцною зброєю у боротьбі за рідну мову та долю українського народу було полум’яне слово Лесі Українки. Поетеса поставила свою творчість на захист знедолених, вона прагнула збудити свідомість народу, її слова надихали, закликали до рішучих дій.

Учень 1.

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Учень 2.

Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з пекла готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…

Учень 3.

Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.

Учень 4.

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Учень 5.

Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.

Учень 6.

Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

В-1.

У вiдповiдь на приниження, гнiт, сваволю український народ творив свою iсторiю, культуру, плекав свою мову. Свято берегти рідну мову закликав дітей і Сидір Воробкевич.

Учень 7.

Мово рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камiнь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всiх ненька говорити,
Ненька наша мила?

Учень 8.

Як ту мову мож забути?

Таж звуками тими

Ми до Бога мольби слали

Ще дітьми малими;

У тій мові ми співали,

В ній казки казали,

У тій мові нам минувшість

Нашу відкривали.

Учень 9.

Мово рідна, слово рідне,

Хто ся вас стидає,

Хто горнеться до чужого,

Того Бог карає;

Свої його цураються,
В хату не пускають,

А чужії, як заразу,

Чуму, обминають.

Учень 10.
Ой тому плекайте, діти,
Рiднесеньку мову,
Вчіться складно говорити

Своїм рідним словом!
Мово рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камiнь має.

В-2.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В`язнили, кидали за ґрати.

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати!

В-1.

Душогуби стояли вже близько. Багато чого їм вдалося. Але рідна мова наша вистояла! Саме про це розкажуть вам, шановні гості, учні 6 класу.

Сценка

Україна

Я – Україна! Молитвою Бога вітаю,

Поле широке добром засіваю,

Я – подих життя, земля Україна,

Я – ніжна любові зернина.

(Заходять Добрі Вісті)

Добра  Вість 1  

Ми – вісники народу,

Того, що від роду й до роду

Батьківщину свою береже.

 Добра  Вість 2  

Ми  знаємо, що Україна –

Земля, утомлена болем,

Птаха, що довго чекала на волю.

Це зранений край, де пахне полином.

Це спів у саду солов’їний!

Добра  Вість 3

Україна – це єдності вічної мрія,

Мова співуча, любов і надія,

Травинка в росі і в лузі калина,

Це – сонця і неба дитина.

 Добра  Вість 1          

Єдності мрія!

В лузі калина!

Сонця дитина!

Мова солов’їна!

Це – Україна!

(Заходить Мова)

 Мова

Я – ваша мова, рідна ваша мова,

З роси й води, з квіток і джерела.

Така, як зірка, ніжна, світанкова,

На цій святій землі завжди жила.

Добра  Вість 1  

Сама земля її таку зростила:

Чарівну, мудру, світлу, осяйну.

Дала у дар могутні диво-крила,

Вдягла в слова, як у квітки весну.

 Добра  Вість 2

І хоч її хотіли розтоптати,

Вона жива, і ось до нас прийшла,

Щоби до зір далеких підніматись

І до сердець не допустити зла.

 Добра  Вість 3

Щоб гордо йшли по світу українці

Й несли усім своїх сердець тепло,

За руки взявшись, а не поодинці,

Щоб людство в мирі й радості жило.

(Заходять Погані Вісті)

Погана Вість 1

Яка у нас радість – вам не уявити:

Нарешті ми зможем усім насолити.

Усе єство запалюється гнівом,

Як чуєм щось про мову України.

 Погана Вість 2

А морок повиває мені душу,

Коли ще сміх її я слухать мушу,

Туман снує у голові!

Та ми ще не вмираєм, ні!

Ми оживаєм і радієм знову,

Коли катують України мову!

Скоро укази скрізь рознесуть:

Вони – сердець наших істинна путь.

 Погана Вість 3

На серці так легко, як ніколи,

Нарешті видано нові закони:

Валуєвський циркуляр зрозуміє і школяр,

А Емський указ тебе знищить нараз.

 Погана Вість 1

Книг українських із-за кордону – не ввозити!

Давати дітям українські імена – заборонити!

Тепер спробуємо, сестри, пожити…

 Погана Вість 2

Ось тепер тобі кінець, українська мово,

Вже не станеш під вінець, згине твоє слово.

Не читатимуть книжок, не напишуть віршів.

Є укази від царя, а йому видніше,

Чи помилувать тебе, чи одразу вбити.

 Погана Вість 3

На коліна, мово, стань, спробуй попросити.

Проси милості в царя!

Ха-ха-ха…

(Погані Вісті вибігають із реготом геть)

Мова.

О, ні! Не ждіть! Цього повік не буде!

Я – не рабиня, не слуга! Я вільна, люди!

Поки в лузі на калині  соловей співає,

Поки милая синичка в гості прилітає,

До тих пір я не скорюся, доти буду жити!

Не дозволю своїй неньці плакати, тужити!

Добра Вість 1

Україно, матінко кохана,

Розбрату тебе терзає зло.

Прикладу я до твоєї рани

Свого серця весняне тепло.

Затулю ним нашу пісню й мову

Від зневаги, зла і від образ.

Хай же верховоди випадкові

Не ведуть у чорну прірву нас.

 Добра Вість 2

(Звертається до України)

Рідна наша матусенько, не хвилюйся дуже,

Є ж у нас брати і сестри, і їм не байдуже,

Яка доля їх чекає й тих, що відцурались,

Що забули тебе, неньку,

Що продали жаль до тебе

І кохання у серденьку!

 Україна

(До залу)

Прокидайтеся, синочки, треба щось робити,

Допоможіть в ріднім краї мову відродити!

Зрадників і запроданців на путь вірний становити! 

Добра Вість 3

Вони почули, матусю рідненька!

Ось бачиш поряд, так близенько

Ідуть Наливайки, Кармалюки,

Богуни, Палії, Залізняки.

Ідуть гетьмани,

Що вміли добре булаву тримати,

І тебе, Україно, гордо матір’ю звати.

Україна

(зворушено)

Я в любистку і м’яті їх купала,

Я в кленових колисках їх гойдала,

Дужих, відважних і мужніх синів,

Які на вітер не кидають слів.

(Заходять Погані Вісті)

 Мова.

Знову Ви прийшли сюди?

Я ж благала не йти!

Погана Вість 1

(з іронією)

І так ти будеш плакати, мово рідна!

Сумувати будеш, мати бідна!

Бо все російська мова витісняє,

І співає ,,широка страна моя родная’’.

Добра Вість 1

Не радій намарне, упирице,

Підштовхне народ до боротьби це.

Українці – патріоти свого краю,

Заборони їх не залякають.

Понад все шанують вони мову –

Доньку України чорноброву:

Кожен ладен голову покласти,

І ми їм обом не дамо пропасти.

(Погана Вість виходить, за нею іде Добра. З’являються козаки).

Козак 1

Що би хто не звелів,
що би хто не казав,
я сьогодні таки
запорізький козак.

Козак 2

Хоч не сіється вус,
Хоч на зріст я малий –
українські шляхи
в Січ мене завели.

Козак 1

В мене коник баский,
в мене шабля – лиха.
Ворог схоче прийти –
бережеться нехай!

Козак 2

В мене спис – до зорі,
В мене пісня дзвінка.
Я із славних отих
кошового Сірка.

Козак 1
Що для мене орда?
Що для мене москаль?
Од козацьких атак
хто, скажіть, не тікав?

Козак 2

У вогні не горів,
у воді не тонув,
Я здолав у борні
смерть свою не одну.

Козак 1

Сивий степ – з-під копит,
а з-під весел – моря.
Над моїм знаменом –
Мономаха зоря.

Козак 2

В когось є далина
і своя сторона,
а для нас є лишень

Разом.

Україна одна.

Мова

(складає руки у молитві)

Боже! Господи! Ісусе!

Лиш до Тебе я молюся!

Пошли крапельку із неба живої росиці,

Оживи ти наші рани й дай усім напиться.

Хай вороги в рідній хаті друзями нам стануть,

Їхні помисли лукаві навіки зів’януть.

Ти ж не хочеш смерті грішних,

Кличеш всіх до раю,

Тож нехай не буде більше

Між нами розбрату.

(З’являються погані вісті, переодягнені у світлий одяг)

Погана Вість 1

Вже дозволено

Український словник друкувати,

Окремі сценічні твори можна вже писати.

 Погана Вість 2

Не пропадеш, рідна Мово, у широкім світі.

Буде жити твоє слово й панувать повіки.

 Погана Вість 3

Я принесла вам вістку нову:

Знову вивчатимуть українську мову.

 Мова

(до України)

Рідна мамочко, матусю,

Бог почув, що я молюся,

Зіслав милість нам святую:

Вже живу, а не існую.

Добра Вість 2

Як серце бринить, як хочу співати.

Тебе, рідненька моя, прославляти.

Вберу я в себе ніжний гомін полів,

Пісню струмочка і плач солов’їв.

Добра Вість 3

Українська мова жити буде,

Нею розмовлятимуть українські люди.

І дітей роститимуть у вільній державі,

І молитися будуть, щоб горя не знали.

Україна

О мово вкраїнська,  царівно прекрасна!

Ти щастя моє і надія ти ясна,

Тебе відстояли мужні лицарі народу,

Зберегли твоє багатство і чарівну вроду,

Закінчилися нарешті всі твої страждання,

Зникли підлії образи і поневіряння.

 Погана Вість 1

Радіє сьогодні Україна славна:

Нарешті її мова – державна.

І ми з нею розвеселімося,

Мудрості й розуму з книг наберімося.

 Погана Вість 2

Україну, її мову завжди прославляймо,

В біді, радості чи горі їх не покидаймо!

Погана Вість 3

Мово рідна, настав твій час,

Вільно лунаєш ти поміж нас.

Живи з нами вічно, квітуй і співай,

Лунай на весь голос, на весь рідний край!

Усі співають пісню «Українська мова – мова барвінкова»

В-1.

Стікала кров’ю, у війні палала,

Глибокі рани досі ще болять.

Але й тоді навколішки не впала,

Бо бачила – сини її стоять!

В-2.

Це патріотів руки розбирали

Руїни повоєнні до основ,

Міцний родинний дім відбудували

І мову рідну звільнили від оков.

В-1.

Ми все простили щиро, милосердно:

Чужу пиху, образи і гріхи.

І незалежно, гідно, вільно, твердо

Торуємо у світ нові шляхи.

В-2. Так, мова українська пройшла крізь колюче терня,  щоб тепер для нас сіяти ясною зорею. Та прикро те, що й сьогодні наша матінка-мова потребує підтримки вірних їй дітей-патріотів, бо корінь зла ще живе, ще збиває на манівці легкодухих.

В-1.

Проти діла соромного
Виступає слово праве —
Ох, страшне оте змагання,
Хоч воно і не криваве!

В-2.

Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

В-1.

Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

В-2.

Я цілком згодна з тобою, бо нещодавно прочитала слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

В-1.

Ми можемо багато говорити про значення мови та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати сучасні поезії. Пропонуємо вашій увазі поетичні перлини Ліни Костенко.

Вірші Ліни Костенко

1.

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

2.

Яка різниця – хто куди пішов?
Хто що сказав, і рима вже готова.
Поезія – це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!

І то не є дзвінкий асортимент
метафор, слів, – на користь чи в догоду.
А що, не знаю. Я лиш інструмент,
в якому плачуть сни мого народу.

Мене ізмалку люблять всі дерева,

і розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала: “Здрастуй!” – крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

на щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю, я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю.

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: – Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси – як вино.

Ворони п’ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.

Шипшина важко віддає плоди.

Вона людей хапає за рукава.

Вона кричить: – Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

І просто осінь щоб була красива. 

6.

О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
хоч кілька людям необхідних слів.

Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.
Взискуй терпіння витримати все.
А справжня слава – це прекрасна жінка,

що на могилу квіти принесе.

7.

Мабуть,  ще  людство  дуже  молоде.
Бо  скільки  б  ми  не  загинали  пальці,  –
XX  вік!  –  а  й  досі  де-не-де
трапляються  іще  неандертальці.

Подивишся:  і  що  воно  таке?
Не  допоможе  й  двоопукла  лінза.
Здається  ж,  люди,  все  у  них  людське,
але  душа  ще  з  дерева  не  злізла.

8.

Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!

Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.

Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.

9.

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.

10.

Мої кохані, милі вороги!

Я мушу вам освідчитись в симпатії.

Якби було вас менше навкруги,–

людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.

Я вас ділю на види і на ранги.

Ви – мій щоденний, звичний мій тренаж,

мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма – гарне відчуття.

Марудна справа – жити без баталій.

Людина від спокійного життя

жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.

Дрібнота буть не годна ворогами.

Якщо я маю біцепси душі –

то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!

Бережіть снагу.

І чемно попередить вас дозвольте:

якщо мене ви й зігнете в дугу,

то ця дуга, напевно, буде вольтова.

11.

Не треба думати мізерно…

Безсмертя є ще де-не-де…

Хтось перевіяний, як зерно,

У ґрунт поезії впаде.

Митцю не треба нагород,

Його судьба нагородила,

Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина.

В-2.

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш – це, по суті, старт,

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

В-1.

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

В-2.

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено,

Хай буде вік прожито, як належить,

На жаль, від нас нічого не залежить…

В-1.

А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

В-2.

Отак як є. А може бути й гірше,

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, –

Не будь рабом і смійся як Рабле!

В-1.

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

В-2.

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено.

Єдине, що від нас іще залежить, –

Принаймні вік прожити як належить.

В-1.

Така філософія людського життя, за словами Ліни Костенко.

В-2.
Тож цінуймо все, що маємо, не плачмо за минулим, пробачаймо один одному, тішмося та веселімся, а також бережімо рідну мову, бо вона – НАШЕ ДУХОВНЕ БАГАТСТВО!

В-1.

Ми дякуємо всім, хто прийшов на наше свято.

В-2.

Від щирого серця вітаємо вас з Днем української писемності та мови!

В-1.

Гордімося тим, що ми – українці!

В-2.

Плекаймо рідну мову в наших родинах!

Заключна пісня В. Булаха «Рідна мова»

Завантажити: Сценарій до Дня української писемності та мови «Мова – духовне багатство народу» + Сертифікат (Розмір: 360.0 KB, Завантажень: 335)
Back to top button