Позаурочна робота з української мови та літературиУсі уроки української мови та літературиФайли

Сценарій літературного свята “Нехай мої струни лунають…” + Презентація

Автор: Пшонюк Наталія Миколаївна

Навчальний заклад: Опорний заклад загальної середньої освіти с. Сошичне

Сценарій літературного свята “Нехай мої струни лунають…”

 (Виставка творів, книг, портретів, Лесиних робіт. Доречниим буде родинне дерево або дерево життя родини Косачів. Стоїть фортепіано, стіл на якому портрет Генріха Гайне. Поруч дошка, яка буде відображати зміну подій. Збоку дошки стіл з ведучими вечора. Спокійна атмосфера, ведучі вишивають і починають спілкуватися. На дошці написано «25 лютого 2020р. літературно-меморіальний музей Лесі Українки с. Колодяжне»)

Ведуча 1. Напрочуд спокійний сьогодні день. Жодних дзвінків, записів на екскурсію.

Ведуча 2.  Так, дуже дивно. Я вже й не пам’ятаю, коли ми з тобою отак наодинці сиділи би і спокійно займалися одним з улюблених Лесиних занять – вишиванням.

Ведуча 1. Працюючи  у цьому музеї Косачів, я часто задумуюсь, наскільки достовірним є те, що я розповідаю людям.

Ведуча 2.  Так, адже щоразу до нас приходять все нові і нові відвідувачі, їхній допитливості інколи немає меж. Але це мене зовсім не втомлює, про Лесю та її сім’ю я можу говорити цілодобово. Буває час, коли  себе уявляю Лесею, мандрую поліськими лісами, записую свої спостереження довгими ночами.

 Ведуча 1. А я маю одну традицію. Щороку 25 лютого  брати з полиці альбом творчості Лесі Українки, та, гортаючи сторінку за сторінкою, уважно розглядати світлини. Пильно дивитися поетесі в очі та шукати відповіді на хвилюючі питання. У чому секрет її таланту? Де брала Леся, така хвороблива та тендітна, сили та натхнення?

Ведуча 2. Можливо, по Божому благословенню, ми з тобою і сьогодні помандруємо творчими сторінками життя геніальної, славетної й улюбленої письменниці нашого народу, феноменальної жінки у світовій культурі – Лесі Українки.

(Відкладають вишивання в сторону, одна з ведучих бере з полиці альбом і починають його розглядати. На дошці відображається перша сторінка спілкування – місто Новоград-Волинський, місце народження Л.У.)

Ведуча 1. В одному зі стародавніх міст України, Новограді-Волинському, багато років тому, в затишному будиночку, що знаходився на мальовничому березі річки Случі, народилася дівчинка – Леся.

Ведуча 2. З дитинства Лариса була жвавою і допитливою дівчинкою. Зростала в інтелігентній сім’ї, яка мала давні волелюбні традиції. Батьки вчили дітей шанувати свій народ, рідну мову, звичаї.

(На дошці фото батьків, братів, сестер)

Ведуча 1. У чотири роки Леся навчилася читати, у шість вишивати.

Ведуча 2. Навесні 1879 р. Петро Антонович перевозить до Луцька всю родину. Цього ж року арештовують Олену Антонівну Косач, Лесину тітку, яка любила всіх косачівських дітей. Це їй, улюбленій тьоті Єлі, дев’ятилітня Леся присвятила свій перший вірш «Надія».

(Виходить учениця і читає вірш «Надія»)

Ведуча 1. Саме цього року, Олександра Антонівна Косач–Шимановська, тітка Лесі, мешкає в родині Косачів, і стає  першою Лесиною вчителькою музики. До неї Леся зберігала все життя почуття великої вдячності.

( Звучить мелодія на фортепіано)

Ведуча 2. На початку травня 1882 року Косачі переїздять в село Колодяжне, що відтоді стало їхнім постійним місцем проживання.

Ведуча 1. І так одинадцятирічна Леся опинилася у привабливому оточенні лісів і гаїв, серед селян з їх ще майже недоторканою цивілізацією, язичницькою фантазією, з їх народною міфотворчістю.

Ведуча 2. Разом з сільською малечею бігала Леся в поле, на пастовень, разом з нею стрічала таку велику вечірню подію, як вступ череди в село. Стадо корів гнав дід пастух. «А він гарно вмів грати на сопілці». Певно, це й привертало увагу Лесі. Багато пісень увійшли в побут Косачів і стали там улюбленими піснями, наприклад, «Подоляночка».

(Виконується танець «ПОДОЛЯНОЧКА»)

Ведуча 1.  А вже з 1884 року Леся Українка активно пише вірші: «Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло». Цього ж року з’явився псевдонім – Леся Українка.

(Звучить пісня «Літо краснеє минуло»

Ведуча 2. У 19-літньому віці Леся Українка написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів», що свідчить про її високий інтелектуальний рівень.

Ведуча 1.  Серед близького оточення Лесі Українки були визначні вчені та громадсько-політичні діячі, що неодмінно мали вплив на її формування: Драгоманов, Старицький, Лисенко, Ковалевський . Доля розпорядилась так, що наділила Лесю дивовижними здібностями і в той же час заставила виборювати життя в щоденних муках. Під час свята Водохреща дівчинка так захопилася, що не відчула, як промочила ноги у крижаній воді. Спочатку боліла нога, потім рука. Діагноз – туберкульоз кісток, а потім нирок і легень.

Ведуча 2. В 1888 році Леся вперше поїхала на лікування до Одеси. Тяжка хвороба гнала її, як «з дерева відірваний листочок». Чимало своїх поезій присвятила морю. Створила цикл поезій «Подорож до моря», до складу якого входить 9 віршів.

( Звучить пісня  «Мені потрібно зовсім небагато»)

Ведуча 1. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Знайомство з ним розпочинається 1897 року, під час лікування сухот в Ялті. Леся називала ці стосунки «дружбою», а не «коханням».

Ведуча 2. Але дружив у цих стосунках Сергій, а Леся все ж таки кохала. Коли його стан здоров’я погіршився, то незважаючи на заборону матері, Леся їде до Мінська. Тут з-під пера Лесі Українки за одну ніч вийшла поема “Одержима”.

(Звучить пісня «Скрипаль»)

Ведуча 2.  На початку березня 1907 року Леся Українка офіційно оформила шлюб із Климентом Квіткою. Цього ж року вони вирушили до Криму, де Климент Квітка одержав посаду в суді.

Ведуча 1. Останні десять років свого життя Леся жила в Україні наїздами. Більше на Кавказі, в Криму, Італії, Єгипті. Вологий клімат Колодяжного, Зеленого Гаю, Києва, де вона перебувала короткий час, шкодили її здоров’ю. В цей час так доречними були думки про батьківщину.

(Читається вірш «В магазині квіток»)

Ведуча 2. На початку липня 1913 року Лесин стан різко погіршився. 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі перестало битися її гаряче серце.

Ведуча 1. Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.

Ведуча 2. Знаючи достеменно біографію поетеси, ми швидко пробіглися її сторінками життя. А чи є в тебе улюблений вірш Лесі Українки?

Ведуча 1. Так. «Contra spem spero!»  Це не просто улюблений вірш. Це вірш, який став моїм життєвим кредо. Саме слова  цієї поезії я повторювала собі коли закінчувала школу, коли вступала до університету, коли народжувала дітей. Я повторюю їх щоденно, при будь-яких труднощах. Ну хіба ж це не можна назвати гімном душі: « Без надії таки сподіваюсь».

(Виконується вірш «Без надії таки сподіваюсь»)

Ведуча 2.  Уважно слухаючи тебе, я пригадала одну важливу подію. Минулої осені 2019 року до нас на екскурсію приїжджала група із села Сошичне Камінь-Каширського району. Гості розповіли цікаву історію, про те як вони щороку відзначають День народження Лесі Українки. Виявляється, вони вважають себе односельчанами поетеси або навіть і далекими родичами.

Ведуча 1. Пригадую-пригадую. Це ж ті, що переконували, нібито Леся саме в Запрудді, а це сусіднє село Сошична, яке на сьогоднішній день об’єднане в сошичненську громаду, бачила прототипів дійових осіб «Лісової пісні», коли приїжджала на гостину до тітки Олени.

(Звучить уривок з «Лісової пісні»)

Ведуча 2.  Обійстя, або як його називали в селі Запрудді– панський двір, знаходилося неподалік дороги, за церквою. Мальовничі поліські пейзажі та гостинність господарів приваблювали свояків і знайомих Косачівської родини.

Ведуча 1. Тітка Єлена постійно листувалася з Лесею Українкою, підтримувала її не лише порадами, але й своєю присутністю у важкі періоди життя. Вона була з Лесею в Мінську біля Сергія Мержинського, приїздила в Сан-Ремо, де Леся поправляла своє здоров’я. А, Лесин дядько, Петро Васильович Тесленко-Приходько виконував роль свідка під час шлюбу Лесі з Климентом Квіткою.

Ведуча 2. Упродовж 1901-1907 років у Запрудді побували всі представники родини Косачів, сюди навідувалися відомі тогочасні українські діячі.

Ведуча 1. Олена Пчілка залюбки відвідувала села й Запруддя в тому числі, і заохочувала до цього своїх дітей, вона вбачала в таких поїздках дієвий елемент виховання і «…щоб проймалися там українським народним духом» – писала вона.

(Виконується танець «Гуцулка»)

Ведуча 2.  Були в Запрудді доньки Косачів – Ольга, Оксана, Ізидора й, поза сумнівом, Лариса. Про «молоду пані» розповідають й запруддівці-старожителі: «У  нас по сусідству жила Прузина Михайлівна Мостика 1893 року народження, – ділилася спогадами вчителька запруддівської школи Ольга Шворак. – Її бабуся була в Косачів кухаркою і частенько брала з собою Прузину. Вона ж любила згадувати, що до панів приїздила молода пані, яку звали Леся. Тоді господиня розпоряджалася запрягати коней, і Макар Телемонович Мостика, конюх Косачів, відвозив її на озеро. Там вона писала…»

Ведуча 1. Те озеро, яке колись так облюбувала Косачівська молодь, називається Наболоцьке. Там каталися на човнах й Ізидора Косач з Юрком Тесленком-Приходьком. Такими човнами, доречі, й дотепер послуговуються на Поліссі й називають їх «крипами».

Ведуча 2. Навідували сестру в далекому поліському селі й Петро Антонович Косач. Із листування дізнаємося, що Петро Антонович був і в Сошичному та Камені-Каширському, де за обов’язками служби набирав солдатів-новобранців.

Ведуча 1. Дійсно можна назвати їх односельчанами, та й ще така щира повага до щорічного відзначення Дня народження. Мабуть, у тій школі директор надто вимоглива до вчителів-філологів. Це ж треба організувати вечір читців поезії Лесі, підготувати святковий концерт,  заохотити всіх взяти участь, прийти з гарним настроєм та ще й отримати незабутні враження

(Вчителі виходять. Виконується вірш «Лесі Українці» . Звучить пісня «Ти у гаях»)

Ведуча 2.  Ні, не така вона вже й вимоглива. Просто любить нашу Лесю усім своїм щирим серцем. Адже ніхто і не здогадується, що народилася і виховалась вона  в Запрудді. Виявляється, на тому місці де знаходилася садиба Тесленків-Приходьків, Мар’яна  Василівна провела своє безтурботне дитинство. Як і Леся вдихала настояне на цілющих поліських травах повітря, слухала спів солов’я, плела віночки із квітів і прикрашала ними свою голівку. Мабуть, саме цей спогад надихнув директорку на щорічне створення віночка пам’яті для Лесі Українки.

(Вчителі прикріплюють до віночка-основи свої квіти. Кожен з них говорить, що та квітка означає, символом чого являється. Звучить спокійна мелодія).

Вчитель 1.  Я плету до віночка деревій, адже раніше йому у віночку належало найпочесніше місце. Де б не зросла ця рослинка, вона скрізь цвіте. Тому і вплітали її до віночка, як символ нескореності.

Вчитель 2.  А я вплету до віночка ромашки – квіти миру, спокою, ніжності і кохання. Це улюблені Лесині квіти.

Вчитель 3.  Я хочу вплести у віночок барвінок. Це символ вічності буття і життєвої сили.

Вчитель 4.  А я безсмертник вплету. Він тому і називається так, що людям здоров’я дає. Його відвар від багатьох хвороб допомагає.

Вчитель 5.  Я вплету  у віночок волошки. Це символ ніжної і тонкої душевної краси, скромності і привітності.

Вчитель 6.  А я хочу вплести до віночка калину – символ краси, вроди і мужності.

Вчитель 7. Я вплету у віночок конвалії. Це символ сердечної щедрості, душевної відкритості і довіри, символ ніжності і чарівності.

Вчитель 8. Я хочу вплести мак – символ печалі і туги. Ми сумуємо за тобою, Лесю, тому вплітаємо мак у цей віночок.

Вчитель 9. А я вплету розхідник. Цю типову поліську рослину, яка розцвітає наприкінці весни жовтеньким цвітом, Леся Українка опоетизувала. Адже це була квітка її дитинства, квітка її рідного краю.

Вчитель 10. Я вплету незабудки – квіти постійності і вірності.

Вчитель 11. У віночку цьому – квіти деревію. Нескореності й стійкості печать. Хворобі злій ти не скорилась, Лесю, навчила всіх крізь сльози ти співать.

Ведуча 1.  На цьому святкування не закінчуються. Сплівши віночка пам’яті для Лесі Українки, всі учасники літературного заходу обмінюються подарунками. Ця традиція теж щорічна і цього року вона по особливому цікава. Адже на святі сьогодні у нас присутні гості з усього району, а подарунки всім буде вручати сама директорка. Вона, ніби від Лесі передасть вітання душі. Мабуть, саме ця мить дозволить нам пригадати щедрість поетеси. Бо вона неодноразово обдаровувала своїх сільських подруг різними подарунками. Така ж добра була до всіх жінок з села, нікому не відмовляла, допомагала всім. Я впевнена, якби Леся зараз була б з нами, то обдарувала б всіх гостей-вчителів, які з року в рік плекають любов до рідного краю, до волинського фольклору, до поліської природи, до батьківського дому.

(Говорить промову  Мар’яна Василівна).

Ведуча 2. Розпочнімо обдаровування. Кожен із гостей зможе залишити свій улюблений колір веселки у цій прозорій вазі, а навзаєм отримає рукодільний виріб від вихованців гуртка ЗОШ села Сошичне.

(Під музику на фортепіано проходить обдаровування).

Ведуча 1. Світлано, листаючи альбом, я ще раз переконалася в надзвичайній силі духу поетеси, винятковій мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Її талант виявився у багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, літературній критиці і публіцистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці.

Ведуча 2. До того ж любила Леся землю, природу України. Кожне дерево, квітку, травинку вважала своїми молодшими братами і сестрами. Змалку таки працювала дівчинка отими грабельками на своїх грядочках. Старанно саджала та дбайливо доглядала квіти, які передавала бабуся з Полтавщини на Волинь. Брала участь у заготівлі дарів колодяженських садків, зростала не «білоручкою», а скоріше мала «золоті руки», не цуралася жодної праці, була подібна до невсипучих бджілок. Саме цими задатками Леся так схожа з поліською жінкою.

Ведуча 1. Ти маєш рацію, нас жінок об’єднує ота наполегливість, нескореність, старання, працелюбність, любов до природи. Мабуть, в кожній з нас є щось притаманне до Лесиної вдачі. Якби опитати всіх присутніх, чи є у вас щось спільне з Лесею Українкою, в усіх була б своя відповідь та аргументи.

Ведуча 2. Мені здається, прийшла пора надати слово гості нашого свята Марії Адамівні, методистці районного відділу освіти. Хто як не вона дасть чітку відповідь на це питання.

(Висловлюється методистка. Після виступу читається вірш «Мій шлях». Звучить фінальна пісня «Квітка-душа»).

Завантажити: Сценарій літературного свята "Нехай мої струни лунають..." + Презентація (Розмір: 26.1 MB, Завантажень: 8)
  
Теґи
Back to top button
Close