Методика викладання історії та правознавстваУсі уроки історіїФайли

Теоретичні аспекти методичної проблеми педагога «Формування національно-історичної свідомості та виховання патріотизму під час освітнього процесу з історії»

Автор: Сирота Михайло Вікторович

Навчальний заклад: Скадовська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 Скадовської міської ради Херсонської області

Теоретичні аспекти методичної проблеми педагога  «Формування національно-історичної свідомості  та виховання патріотизму під час освітнього процесу з історії 

Основним завданням сучасної української школи є не лише озброєння учнів міцними знаннями основ наук, а й формування людини – носія національної свідомості, вихованої на загальнолюдських та національних цінностях.

У пояснювальній записці до навчальної програми з історії України зазначено,  що «навчання історії спрямоване на реалізацію загальної мети, базової загальної освіти, яка полягає в розвитку та соціалізації учнів, формування їхньої національної самосвідомості, загальної культури, світоглядних орієнтирів в умовах глобальних змін і викликів». [5]

Шкільна освіта націлена на формування вільної особистості, що визнає загальнолюдські та національні цінності і керується почуттям громадянської відповідальності.  Випускник школи – це патріот України, який знає її історію.

Проблема формування національно-історичної свідомості та виховання патріотизму є особливо актуальною в наш час. У Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затвердженої наказом МОН України №641 від 16.06.2015 року , підкреслюється, що на сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей. [8, с.6]

Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості. При цьому необхідно враховувати, що Україна має давню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям виховання дітей і учнівської молоді.

Проблема патріотичного виховання розглядалася різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції: Апраскіним О.А., Харламовим І.Ф., Макаренком А.С., Сухомлинським В.О.

Значущими в контексті даного наукового пошуку є  праці вітчизняних учених у галузі педагогіки таких, як  Мисан В.О., Пометун О.І., Субтельний О.М., Ладиченко Т.В., Терно С., Давидов В.В., які розглядали проблеми формування національно-історичної свідомості  та виховання патріотизму в освітньому процесі з історії.

Мета роботи полягає у визначенні методів, прийомів і засобів формування національно-історичної свідомості та виховання патріотизму у здобувачів освіти на уроках історії  та в позаурочний час як вищої духової цінності української нації.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

– з’ясувати особливості формування національно-історичної свідомості та виховання патріотизму учнів;

– визначити дидактичні передумови навчання історії і формування національно-історичної свідомості;

– визначити основні форми і засоби формування національно-історичної свідомості  учнів;

– з’ясувати роль гурткової роботи для формування національно-історичної свідомості та виховання патріотизму учнів.

Об’єктом дослідження є освітній процес з  історії в закладах загальної середньої освіти. Предметом дослідження є формування національно-історичної свідомості та патріотизму в учнів під час освітнього процесу з історії в школі.

Для досягнення поставленої мети та реалізації завдань у ході роботи використовувалися такі методи дослідження: теоретичний аналіз наукової, науково-історичної та публіцистичної літератури, метод порівняння, аналізу і синтезу, індукції та дедукції; метод історичного підходу.

Теоретико-методологічною основою роботи є базові положення теорії пізнання, принципи історизму, наукової об’єктивності, діалектичного підходу.

Патріотичне виховання  — планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго відношення до Батьківщини та до представників спільної культури або країни. [1]

Досвід державної політики впродовж усіх років незалежності України засвідчив, що національно-патріотичному вихованню дітей та молоді не приділялося достатньої уваги. У зв’язку з цим актуалізувалася низка таких проблем:

– брак духовності і моральності у суспільстві;

– наявність імперсько-тоталітарних рудиментів у суспільній свідомості та зумовлених нищенням української духовно-культурної спадщини та історичної пам’яті розбіжностей в уявленнях про історичне минуле, зокрема про тоталітарну добу, голодомори і політичні репресії;

– недостатня нормативно-правова урегульованість сфери національно-патріотичного виховання;

– відсутність єдиних методичного та термінологічного підходів до процесу національно-патріотичного виховання. [17]

Відтак, з’явилася  нагальна потреба вдосконалення національно-патріотичного виховання дітей та молоді, надання цьому вкрай важливому для держави процесу системності. Головна мета, основні напрями, шляхи реформування української системи національного виховання розкриваються в Законах України «Про загальну середню освіту», «Про освіту» [15], Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки (затвердженої указом Президента України від 13 жовтня 2045 року №580/2015) [17], Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді [8, с.6], Методичних рекомендаціях щодо національно-патріотичного виховання в школі [9].

Серед засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності, як зазначено в  статті 6 Закону України «Про освіту», є:

– єдність навчання, виховання та розвитку;

– виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей українського народу, його історико-культурного надбання і традицій;

– нерозривний зв’язок із світовою та національною історією, культурою, національними традиціями. [15]

Завдяки результатам педагогічних досліджень достеменно встановлено, що 40% від загального обсягу виховних впливів на особистість дитини здійснює освітнє середовище, в якому вона перебуває. Ця цифра в кожному конкретному випадку шкільної практики варіюється відповідно до особливостей області, школи, класу, його мікрогруп та індивідуальних особливостей самих дітей. Але слід визнати, що поміж інших джерел впливу на становлення й розвиток дитини (сім’я, однолітки, позашкільні освітні заклади та ін.) школа посідає домінантні позиції, тож і відповідальності на неї покладається більше, і можливостей перед нею відкривається більше. [9]

Національно-історична свідомість є складовою національної свідомості.  Розвиток національної самосвідомості передбачає появу таких національних почуттів: почуття любові до своєї Батьківщини, свого народу, національної культури і рідної мови; почуття причетності до долі свого народу, своєї країни; почуття національної гордості чи національного невдоволення; готовності й волі до здійснення національної мети.

Національна самосвідомість — самоусвідомлення та самооцінювання власного «Я» як представника певної національності, свідомого та активного виразника національних інтересів, невід’ємної частки свого народу, його національного духу і долі. [2]

Український народ сповнений духу національно-культурного відродження. Це знаходить свій вияв, зокрема, у прагненні мільйонів людей до пізнання власної історії. [18, с.5]

Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді є одним із базових документів учителя історії. Принципи, за якими вона будується, – це наріжний камінь будь-якого уроку. А проголошені в концепції цінності мають стати для вчителя базою для формування виховної мети  уроку й добору фактичного матеріалу.

Найважливішою умовою досягнення нової якості освіти є вдосконалення уроку як  основної організаційної форми освітнього процесу в школі.

Зміст сучасних навчальних програм містить значний виховний потенціал. Його реалізація залежить від цілеспрямованого відбору змісту навчального матеріалу, який надає учням зразки справжньої моральності, патріотизму, духовності, громадянськості.

В.О.Сухомлинський зазначав: «У вчителя, який уміє виховувати знаннями, ці знання … виступають як інструмент, за допомогою якого учні свідомо здійснюють нові кроки в пізнанні світу». [3, с.7]

Добре відомо, що навчання історії має виховний аспект. І якщо вивчення всесвітньої історії має сприяти формуванню загальнолюдських, гуманістичних поглядів, то вивчення вітчизняної історії формує ще й громадянина, патріота, з яким держава і суспільство пов’язують перспективи свого подальшого розвитку.

Уроки історії України – це особлива можливість для здійснення патріотичного виховання учнів. Патріотизм учнівської молоді повинен ґрунтуватись на знанні про історико-культурні традиції народу, героїзм його захисників, воїнів Київської Русі, українського козацтва, Січових стрільців, борців із німецьким нацизмом.

Уроки історії України озброюють учнів знаннями законів суспільного розвитку, допомагають засвоїти основні факти про героїчні бойові та трудові будні українського народу.

На уроках історії закладаються підвалини історичних уявлень майбутніх громадян про давнє минуле власне українського народу, його мови, культури, ментальних рис характеру, державно-політичного життя, як невід’ємної складової формування європейської цивілізації. Тут учні мають отримати базові наукові знання, що слугуватимуть фундаментом формування їх національно-історичної свідомості та патріотизму.

Важливу роль у просвітницькій діяльності на уроках історії посідає відновлення історичної пам’яті про тривалі державницькі традиції України. Серед них Київська Русь, Велике князівство Литовське, Військо Запорозьке, Гетьманщина, Українська Народна Республіка, Гетьманат Павла Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна та інші українські визвольні проекти. На особливу увагу заслуговує формування української політичної культури в часи Речі Посполитої та Австро-Угорщини, нове осмислення ролі Кримського Ханату як держави кримськотатарського народу, включно з тривалим воєнним протистоянням і плідною військовою та культурною співпрацею.

Особливого значення набуває ознайомлення з історією героїчної боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, зокрема у ХХ-ХХІ століттях це ОУН, УПА, дисидентський рух, студентська Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності та ін.

На сьогоднішній день під час організації освітнього процесу з історії не втрачають своєї важливості й актуальності методичні рекомендації щодо 100-річчя української революції 1971-1921 років [10], Указ Президента України «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років» [14]. Адже Українська революція – один із на         важливіших періодів в історії  нашого народу ХХ століття. Ця доба була вершиною національно-визвольної боротьби, відродження української нації.

Також одним із важливих чинників національно-патріотичного виховання має бути шанобливе ставлення до пам’яті про жертв комуністичного та інших тоталітарних режимів в Україні, зокрема жертв Голодомору, політичних репресій і депортацій. [8, с.6]

Система патріотичного виховання передбачає формування історичної свідомості молодого покоління українців, що базується на вивченні історії боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху. Існування України сьогодні – це результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна стати запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства.

У процесі формування національно-історичної свідомості учитель історії має покладатися на власні принципи патріотичного виховання, серед яких чинне місце посідають:

принцип історичної і соціальної пам’яті, спрямований на збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності;

– принцип національної спрямованості, що передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, українського народу, шанобливого ставлення до його культури; поваги до культури всіх народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави.

На уроках історії закладаються підвалини історичних уявлень майбутніх громадян про давнє минуле власне українського народу, його мови, культури, ментальних рис характеру, державно-політичного життя, як невід’ємної складової формування європейської цивілізації. Тут учні мають отримати базові наукові знання, що слугуватимуть фундаментом формування їх історичної свідомості, патріотизму. Український патріотизм – явище, яке відображає все незаперечно цінне в історії української державності, визнає природну закономірність довготривалого історичного розвитку української нації, народу аж до створення своєї державності.

Учитель історії  на уроці повинен ставити за мету формування патріотичних почуттів підлітків унаслідок росту самосвідомості через розвиток логічного та критичного мислення шляхом включення в соціальні процеси. Завданнями патріотичного виховання є досягнення ефекту поєднання реалізації виховних освітніх завдань з набуттям основних предметно-історичних компетентностей.

Тому основними напрямами патріотичного виховання на уроках історії є:

– ставлення до держави (державо-патріотичне виховання, орієнтоване на соціальні інтереси, патріотизм, почуття відданості);

– ставлення до суспільства (громадянське виховання, орієнтоване на виховання соціальних якостей особистості – громадянськості, поваги до закону, соціальної активності і відповідальності);

– ставлення до культури (повага до культурних цінностей і досягнень, виховання духовності, національної самобутності);

– ставлення до своєї особистості як унікальної цінності.

На уроках  необхідно допомогти учням засвоїти історичний матеріал. Історія як навчальний предмет опирається на  наукове подання матеріалу, забезпечуючи пізнання учнями соціальної дійсності.  Очікуванні результати навчально-пізнавальної діяльності зорієнтовані на формування відповідних компетентностей і викладені через знання, розуміння й уміння, які відповідають знаннєвому, смисловому й діяльнісному компонентам. Ціннісний компонент (зважаючи на особливості історичного матеріалу) відображений у компонентах ключових компетентностей і актуалізується через знання, розуміння й уміння в межах усіх розділів навчальної програми з предмету [5]. Отже, одночасно із засвоєнням знань, формуванням умінь та навичок відбувається і виховний процес на уроці.

Здійснюючи патріотичне виховання на уроках історії, учитель має формулювати виховну мету уроку максимально конкретно й зрозуміло. Використовувати різні методи та прийом для формування інформаційної, логічної, хронологічної, математичної, аксіологічної, просторової та інших компетентностей.

Вивчаючи славні сторінки історії варто звертати увагу на те велике і світле, яке підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед людством. Адже українці – єдина в світі козацька нація. Козацтво було  дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього звичаю – Волі. У козацькі часи нашому народові були притаманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій і звичаїв. А Запорозька Січ була і залишається нині синонімом свободи, незалежності, людської й національної гідності. [20, с.11]

У старших класах необхідно акцентувати увагу на патріотизмі і моральності діячів визвольного руху, показати витоки цього патріотизму. Так символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну став подвиг героїв Крут, боротьба за волю України повстанців Холодного Яру, діяльність Української Повстанської Армії, спротив дисидентів тоталітарній системі тощо. Ці та інші теми є надзвичайно емоційними, хвилюючими і дають невичерпні  можливості для розкриття  такої  людської  якості, як самопожертва в ім’я нації та держави. Проголошення Акту незалежності України відкрило нову сторінку в історії України.

Історія України – це не тільки події, а й історичні постаті. На прикладах життя, діяльності і боротьби за державу українських князів, козацтва, видатних гетьманів Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика, всього українського народу та його видатних представників таких, як Т.Шевченко, В.Винниченко, М.Міхновський, М.Грушевський, С.Петлюра, С.Бандера, вчитель має продемонструвати національну гідність нашого народу, його прагнення мати власну державу.

На всіх етапах становлення український народ демонстрував високий національний дух і прагнення жити вільно і незалежно, у мирі та злагоді з іншими народами.

Особливими мають стати уроки, присвячені революційним змінам, що відбулися у листопаді 2013 – березні 2014 років. Саме вони продемонстрували готовність молодого покоління відстоювати національні цінності, українську державність, орієнтацію на фундаментальні орієнтири світової цивілізації. Учитель має довести учням, що завдяки базовим цивілізаційним цінностям вдалося  розмежувати світ диктаторських цінностей євразійства і загальнолюдських цінностей Європи.

Події, які пережив народ України упродовж 2013 – 2014 років ще раз засвідчили, що проголошена у 1991 році державна незалежність потребує постійного захисту,  глибокого розуміння та оцінки того, що відбувається навколо нас. Саме тому на уроках, присвячених сьогоденню, особлива увага повинна приділятися ролі учасникам  бойових дій на Сході України та волонтерам.

Кожен учитель історії має ґрунтовно опрацювати терміни «патріотизм», «нація», їх розуміння учнями. Необхідно акцентувати увагу на тому, що патріотизм в нинішній час проявляється не лише в безпосередній борні на Сході із зовнішнім ворогом, не тільки в надзвичайних ситуаціях, але є звичайним станом повсякденного життя людини. [9]

На уроках історії відбувається виховання громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й справедливості. Вчитель має домогтися усвідомлення учнями спільності інтересів  усіх етносів українського народу в розбудові України, формування міжнаціональної толерантності, необхідності розвитку духовної, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури  тощо.

Дуже корисною для освітнього процесу є музейна педагогіка, адже вона не лише допомагає школярам дізнатися більше про знакові історичні події, а й сприяє розвитку їх самосвідомості, вихованню в них патріотичних почуттів.  Музейна педагогіка створює умови ля впливу на особистість через її особистий стан, почуття, знання, отриманні від батьків, старших членів родини, наближує учня до його коріння. Це стає підґрунтям для патріотизму, гордості за історію сім’ї, міста, держави.  [19, с.53]

Одним із яскравих явищ народного буття в історичній та культурній мозаїці була козацька епоха, яку треба вміти не лише аналізувати, але й осмислювати. [20, с.11]

В освітній процес  з історії мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки. Щоб ліквідувати розрив у міжпоколінній духовній спадкоємності з інноваційно збагаченою, навченою наступністю, необхідно створити умови для безпосередньої практичної участі школярів у відродження державницьких традицій козацтва. Основною метою школи та громадськості має бути піднесення інтелектуального виховання на засадах  козацької педагогіки, що є невід’ємною складовою української етнопедагогіки. [12, с.19]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Бібліографія: [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Патріотичне_виховання
  2. Бібліографія: [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Національна_свідомість
  3. Борисова О. Реалізація виховного потенціалу уроку // Завуч. – 2018.– №3 (621). – С.7-8
  4. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр.  – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. – 400 с.
  5. Історія України. Всесвітня історія. 5-9 класи. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/ navchalni-programi-5-9-klas
  6. Історія України. 10-11 класи. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-dlya-10-11-klasiv
  1. Збірка методичних рекомендацій до відзначення пам’ятних дат у  загальноосвітніх навчальних закладах: [розроб. і упоряд.: Г. Байкєніч, О. Охрімчук]. – Дніпропетровськ : ПП «Ліра ЛТД», 2016. – с. 120.
  2. Концепція національно-патріотичного виховання молоді // Директор школи. – 2015. – №15-16 (759-760). – С.7-12
  3. Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних  закладах [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  mon.gov.ua.  patriotichne-vix-metodichni-19-05-2015.pdf
  4. Методичні рекомендації щодо 100-річчя української революції 1971-1921 років [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.memory.gov.ua/ methodicmaterial/metodichni-rekomendatsii-do-100-richchya-ukrainskoi-revolyutsii-1917-1921-rokiv
Завантажити: Теоретичні аспекти методичної проблеми педагога «Формування національно-історичної свідомості та виховання патріотизму під час освітнього процесу з історії» + Сертифікат (Розмір: 381.0 KB, Завантажень: 26)
  
Back to top button