Дослідження: Події Голодомору 1932 – 1933 років у селі Сніжки Буринського району Сумської області

Автор: Шкумат Олег Іванович

Навчальний заклад: Сніжківський навчально-виховний комплекс, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад Сніжківської сільської ради Буринського району Сумської області

Дослідження: Події Голодомору 1932 – 1933 років у селі Сніжки Буринського району Сумської області

Після розформування 3 лютого 1931 року Смілівського району село Сніжки входить до складу Недригайлівського району, який в 1932 році увійшов до складу  Чернігівської області. 22 січня 1935 року вийшла постанова Президії ВУЦВК  “Про розукрупнення районів”. Згідно з нею був відновлений Смілівський район у складі Чернігівської області, до складу якого повернулись Сніжки.

У довоєнний період до складу Сніжківської сільської ради входили села Великі Сніжки, Великі Мельники, Білани, Очакове, Вишневий Яр та хутори Плеваки, Коробки, Коробків, Малі Сніжки, Ново-Сталінськ. В ході колективізації почалося насильницьке нищення невеликих “столипінських” хуторів та переселення селян до центральної садиби сільської ради та до села Вишневий Яр.

Перший колгосп ТСОЗ “ 1 Травня “ був утворений навесні 1929 року. До нього спершу вступили лише 15 чоловік з 12 дворів. Йому було передано 20 коней та інше майно, вилучене в розкуркулених родин. Головою колгоспу став Марченко Василь Григорович.

В 1930 році на хуторі Вишневий Яр був створений колгосп “Спільна праця” (голова Сніжко Панас Антонович ). Він мав 300 гектар  землі.

В 1931 році на хуторах  Мельники ,  Курган  був створений  колгосп  ім.. Калініна . Цього ж року  колгосп  “ Спільна  праця “  ввіходить  до  складу  колгоспу  “ І Травня “ . На  цей  час  в об’єднаному  господарстві було  близько  40-50  сімей та   біля 800  гектар  землі. Головою став Федоськов Степан Васильович один з мобілізованих  на  колективізацію  російських   робітників,  до того ж майже  не  грамотний .

1932 році  до  колгоспу  1  Травня  включили колгосп  імені  Калініна. Головою  його став Паращенко  Григорій Прохорович.

На  хуторі  Болотівка  ( “ Степ “, який  у ті  часи  входив  до  складу  Сніжківської  сільської  ради  до 1951  року ) був створений  колгосп  “ Червоний  Лан “ .

Село  “ Гай  Пасьовини ,  що  нині  входить  до  складу   Сніжківської  сільської  ради,  у  період колективізації  і  до  1951 року  належало  до  Маршалівської  сільської  ради. Тут  діяв  відділ  радгоспу  “ Піонер”. Згодом радгосп було розформовано, й колективісти села увійшли до складу колгоспу “Світовий жовтень”.

Після розформування німецької національної сільської ради в селі Хрещатик, село було підпорядковане до Сніжківської сільської ради. З перших днів колективізації тут було створено колгосп імені німецької комуністки Рози Люксембург. Головами цього колгоспу ставали вихідці з сусідніх сіл, зокрема Сніжко Максим Макарович – житель села Сніжки.

Колгоспи обслуговувалися  Маршалівською  МТС,  що  діяла  в селі  Чернеча  Слобода. Перший  трактор  в селі  з’явився в  1931  році .

Голод у  селі  розпочався  вже влітку  1932  року і  тривав  до  жнив  1933   року . Найтяжчим був період з березня по червень 1933 року, коли смертність від голоду у селі стає масовою. За  приблизними  підрахунками  та спогадами  очевидців  у  селі  померло  від  голоду  близько  300 осіб, у  тому  числі  і вражені  епідемічними  хворобами  віспи  і  тифу (супутників  голоду ). Через  відсутність у селі церкви( жителі села  належали  до  приходів Хустянської, Чернече-Слобідських,  Біжівської,  Маршалївської  церков), єдиного  кладовища  не було . Померлих  від  голоду  ховали  на  території  селянських  садиб. Іноді, коли   вже  не було  сили  ховати  померлих, чи  сусіди  боялися  заразитися  тифом   чи  віспою, від  яких  помирали ослаблені  голодом, людей ховали у ямах – погребах, прикидаючи  землею. Випадків  смерті  від  голоду   колгоспників  було значно менше. Канібалізму  в селі  не  було, про те очевидці тих подій згадують, що у сусідніх

селах (Чернеча Слобода, Біжівка, Бурики) їли трупи людей. Житла  розкуркулених  селян  використовувалися як  контори  колгоспів,  шкільні  будинки( 6 ), будинок  сільської ради,  сарай  для худоби, комори. В селі Гай-Пасьовини до сьогодні існує урочище з місцевою назвою “школа”. Це колишнє володіння Імницьокого Хтадея. До колективізації цей селянин мав добротний будинок ( у ньому й була створена школа ) та розкішний сад. Після того як господаря було розкуркулено, він разом з родиною померли з голоду. Влада  не дозволяла викупити  свої  будинки  розкуркуленим , продавала їх з  “ торгів “, поселяла в  них  колгоспну  голоту .

Під  час  суцільної  колективізації голодомору  в  селі  відбувалася ліквідація Столипінських  хуторів. Переселяли  здебільшого в село “ Вишневий Яр “. Переселеними  доукомплектовували  колгоспи. Щоб  заохотити   переселенців, влада організовано  насаджувала  сади  на  садибах  переселених,  але  при  цьому  було  знищено  кілька великих  садів ( до  10 гектар  найбільший ), що  належали розкуркуленим  селянам. Серед  розкуркулених ( з 1927 –1933 роки )   було  кілька бідняцьких  господарств одноосібників. Значна кількість  розкуркулених ( в  тім  числі  і незаможників ) була  репресована й  виселена  на  спец поселення,  частина ув’язнена у концтабори. Багато   виселених  до  села  не  повернулося ( більш  за  все  померли ).

Цікаво,  що  до  колективізації   в  селі  чимало  заможних  селян – близьких  родичів  вели  господарство  спільно. Дружини  по  черзі  готували  обіди  чоловікам  та  іншим  жінкам, що  працювали в полі, спільно  доглядалася худоба ( коні), оброблялася  земля. Спільним був  вітряний  млин  (всього в селі нарахувалося  до  15 ), косарки, молотарки, гребки, сівалки, та  інший  реманент.  Така кооперація була дуже вигідна й дозволяла обходитися без наймитів. Проте влада визнавала цих людей класовим ворогом, якого треба було покорити. З початком розкуркулювань і колективізації такі родинні “кооперативи” стали розпадатися .

За виконання частівок  про більшовицьку владу,  місцевих колгоспників активістів та про рукотворний голод у 1937 році був репресований сільський коваль Бондар Онисим, якого Чернігівський обласний суд засудив на 5 років виправних трудових таборів. Під час відбування покарання Онисим Григорович загинув у таборі. Перші одноосібники в селі були ув’язнені в 1929 році ( Лахно Федір Трохимович – 7 років концтаборів,  Назаренко Захар Петрович – 3 роки концтабору ) ;  останнім з одноосібників був ув’язнений  18 липня 1941 року Чорнуха Павло Ульянович( 10 років виправних трудових таборів і 5 років висилки після відбуття покарання за межі України ).

Багато розкуркулених самі залишили село рятуючись від влади та в пошуках нормального життя. Вони виїздили до Іркутської області, на Далекий Схід, в Сибір , на Кубань. Кілька селян були засуджені за сумнозвісним “законом  про п’ять колосків” за спробу знайти щось поїсти на колгоспному полі. Серед них було декілька дітей. Колгоспні поля ретельно охоронялися спеціальними об’їждчиками, котрі були озброєні.  Проте людей засуджували і за доносами односельців, які влада тоді всіляко заохочувала(більш лояльне ставлення, премії за рахунок конфіскованого майна  та ін.)

Під час колективізації і голодомору влада направила кількох жителів села на будівельні роботи з індустріалізації в міста (на Урал, Донбас, Дніпропетровськ та інші міста). Кільком селянам вдалося виїхати туди на заробітки. Звідти вони посилали рідним якусь їжу у посилках.

Під час голодомору багато селян ходили до Смілого, де на базарі можна було виміняти щось з домашнього краму( одяг та інше) на кілька склянок борошна або круп.

В 1932-33 роках до села приходили майже щодня жебраки з інших сіл. Чимало їх помирало в дорозі, в полі, чи у самому селі.

В окремих будинках розкуркулених селян та колгоспників сільська влада створювала щось на зразок ясел та дитячих садків. До них приймали згодом і сиріт, чиї батьки померли від голоду.

Медичної допомоги селянам ніхто не надавав, як і не було ніякої допомоги сім’ям голодуючих) за невеликим виключенням деяких сімей колгоспників)

Під час голоду шкільні вчителі отримували дуже скромні пайки продовольством, та і то не регулярно.

З  посиленням хлібозаготівель у колгоспів вилучався страховий фонд та посівне зерно. У тих селян, які не вступали до колгоспу вилучалося усе, що можна було назвати їжею, цим людям забороняли користуватися ступами, жорнами, олійницями.

З утворенням  колгоспів урожай на Сніжківських ланах різко падає. В 1931 – 1936 роках збирали в колгоспах по 6-7 центнерів з одного гектара. Рекордний врожай 12 центнерів з гектара зібрали лише в 1937 році.

Понад 95% процентів селян було загнано до колгоспу на 1934 рік,  тож цього року колгосп “ 1 Травня” було розділено на 2 колгоспи : “ 1 Травня “ та імені Калініна . Головою першого став Сніжко Панас Антонович, а другого – Мельник Юхим Андрійович ( останній очолить общину під час окупації 1941-1943 років). Кілька селян одноосібників вистояли і залишилися одноосібниками до 1937 року .  Напередодні війни ( на 1941 рік ) у колгоспі імені Калініна було 210 дворів, 1960 гектар землі, 250 коней, 200 корів,  300 телят, 150 свиноматок, 700 голів овець, 500 свиней, курей і качок більше 400 голів. На трудодень колгоспники одержували в 1934 році – 1,5 кілограма, 1935/36 році – 2,5 кілограма, 1937 рік – 5,4 кілограми зерна.

На цей же час у колгоспі “ 1 Травня” землі було 1250 гектар, 250 коней, близько 300 корів, 400 свиней, 150 овець, 350 голів птиці.

1934 році були збудовані майстерня по дереву та кузня, в 1935 році зерносклад.

Практично всі ці господарські будівлі розкуркулених були або ж розібраними і перенесеними на нове місце, або ж з них були побудовані нові. Коли будували зерносклад, металеву бляху познімали з дахів навіть тих селян, котрі не потрапили під розкуркулення.

Зерно з колгоспів возили здавати державі на станцію Путивль: Грузьке ; цукровий буряк на завод у Терни . Розширяти площі посівів цукрового буряку влада постійно змушувала.

В роки колективізації і голодомору  головами сільської ради працювали не місцеві Горошко, Оксак, Дудченко.

На допомогу місцевим активістам  для здійснення колективізації і хлібозаготівель влада прислала росіян комсомольців брата і сестру  Кочергіних  Івана та Олену ( 1928 рік).

Цього ж року першим з місцевих комсомольців став Сніжко Сергій Григорович( першим ділив землю зі встановленням більшовицької влади).  Комсольська організація в селі утворена в 1930 році,  Секретарем стає учитель надісланий владою Сердюк Микола Юхимович ( 1930 –1934 роки). На момент утворення в складі організації 10 членів. Частина Сніжківських активістів комсомольців брала участь у розкуркулюванні заможних селян і у сусідніх селах , в тому числі у Жуківці господаря – Ігнатенка.

Для активізації “ колгоспного будівництва “ в 1932 році в школі було створено піонерську організацію. Перший піонервожатий – Мартиненко Іван Сергійович. Піонерів залучали до агітації. В 1933 / 34 навчальному році в школі було створено комсомольську організацію на чолі з директором школи Колязіним Федором Васильовичем. До її складу  входили всі молоді вчителі , здебільшого не місцеві .

До 1940 року  жодного місцевого комуніста в селі не було,  лише ті кого надсилала влада для здійснення хлібозаготівлі та колективізації – Дудченко, Горошко, Яроцький. Кожен з них протримався в селі  по кілька місяців.

Щоб вижити  зморені голодом люди вживали в їжу лободу, щавель, кропиву, конюшину ( листочки і квіти), кользу, свиріпу, котики вербові, мерзлу картоплю, буряк, гич, листя дерев, макуху, квіти деяких рослин,  полову(особливо гречану), рогозу, осот, гарбузи, бурячну полову та насіння, кору дерев( липи), підібрані на полі колоски, м’ясо дохлих коней, собак, котів, яйця й пташенята горобців, ластівок, ворон. Дуже виручала риба спіймана у так званому панському ставку, молюски ставковиків. Цей ставок свого часу належав заможнім селянам Дяченкам і Безручкам.

Проте така їжа не рятувала людей, вони опухали. Багато з тих, хто дочекався весною рослинної  їжі, померли від переїдання.

В цілому, голодомор був дещо м’якішим ніж у сусідніх селах. Через розкидану хутірну систему сільської ради на період більшовицьких перетворень місць масових поховань жертв голодомору на території села не має ( за виключення родинних цвинтарів, що не збереглися).

Голодомор знищив у селі чимало дітей. Про це свідчить така статистика : в 1932 році у школах села Сніжки навчалося 180 учнів, а в 1934 році, коли вже школа стала повною семирічкою навчається 220 учнів. Враховуючи те, що до старших класів прийшли діти з кількох початкових шкіл, можна припустити, що кількість учнів, щонайменше мала подвоїтися. Про те в 1935 році в школі навчалося вже 352 учні.

Цікаво те, що здійснюючи колективізацію влада не змогла знайти жодного керівника з середньою освітою( її мали у селі лише 5 з 17 вчителів).

Під час голоду дуже багато селян і, навіть колгоспників, опухали від голоду. Найбільша кількість людей померла від голоду зимою 1932 – 1933 років та навесні 1933 року. Влада не видавала рідним довідок про смерть,  статистичні дані сільської ради не збереглися. Кілька родин вимерло.

Зі спогадів односельців вдалося встановити, що в період голодомору в селі померли  близько 300 чоловік.

Завантажити: Дослідження: Події Голодомору 1932 - 1933 років у селі Сніжки Буринського району Сумської області + Сертифікат (Розмір: 428.5 KB, Завантажень: 27)

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*