Конспекти уроків української літератури 9 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Пізній період творчості Тараса Шевченка. Триптих «Доля», «Муза», Слава» (9 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Пізній період творчості Тараса Шевченка. Триптих «Доля», «Муза», Слава»

Мета: поглибити знання учнів життєвого шляху Тараса Шевченка, історією звільнення його з засланням, творчістю пізнього періоду; розкрити особливості лірики Шевченка після повернення із заслання на прикладі триптиха «Доля», «Муза», «Слава»; дати поняття «триптих», розкрити його композиційний зміст на прикладі поезій; проаналізувати настрої творів, образи, зокрема образ ліричного героя; вдосконалювати  вміння учнів працювати з поетичними творами, аналізувати їх, висловлювати власну думку та позицію; навчати бачити красу особистості, виховувати повагу до творчої спадщини Тараса Шевченка.

Хід уроку

  1. Організаційний етап
  1. Повідомлення теми та мети уроку

Багато змін у долі Тараса Шевченка визначив арешт 1847 року. На нього чекало життя рядового солдата, він був відірваний  від звичного оточення, від українських читачів. Та навіть за цих умов  поет не полишив творчої праці. А яким же було його щастя, коли він отримав звістку про свободу! Саме із завершенням заслання Тараса Шевченка розпочинається четвертий, пізній, період, його творчості. Саме твори, створені Кобзарем у той час ми розглянемо сьогодні на уроці та з’ясуємо їх образи та мотиви.

  1. Актуалізація опорних знань

 Подивіться на часову шкалу та пригадайте, які події у житті Шевченка вона відображає?  Які періоди творчості можна виділити у ній?

  1. Опрацювання навчального матеріалу

Коли 18 лютого 1855 року помер цар Микола I — 19 лютого було оголошено маніфест нового царя, Олександра II, щодо звільнення політзасланців у зв’язку зі вступом на престол. Але Шевченко ще протягом довгого часу мучився відсутністю звістки, чи вплинуть маніфести царя на його долю, чи ні, і тільки 14 квітня 1856 року він дізнався, що для нього нічого не змінилося: «Я близький був до відчаю, так мене приголомшила ця безнадійна звістка».

У квітні 1856 року Шевченко почав шукати всіх можливих шляхів до полегшення своєї долі, намагаючись залучити до цього всіх знайомих йому впливових осіб.  У травні 1856 року Шевченко одержав лист від Михайла Лазаревського, який повідомляв, що про поета клопочуться, окрім віце-президента Академії мистецтв Федора Толстого, «добрі люди», і не без успіху. Клопотання друзів поета мети — до військового міністерства ним було надіслано список кандидатів на амністію. З приводу Шевченка він пропонував: «Рядового Тараса Шевченка звільнити від служби». У підсумку на звільнення Шевченка була дана згода, якби не клопотання друзів — заслання Шевченка могло би стати довічним.

Коли надійшла звістка про близьке звільнення, капітан Косарев дозволив Шевченкові у вільні від муштри й караулу години перебувати поза казармою. Поет увесь свій вільний час проводив то на городі, в саду, пишучи й малюючи, то на березі моря, або гуляв навколо укріплення. Намагаючись якось скоротити довгі тижні очікування офіційного звільнення, у червні Шевченко почав вести щоденник, записуючи туди все, що вважав вартим уваги.

21 липня 1857 року в укріплення нарешті надійшов наказ про звільнення зі служби Шевченка, ось як він сам про це повідомляє у листі-подяці до Федора Толстого:

«Вашому великодушному заступництву і святій участі графині Настасії Іванівни зобов’язаний я моїм новим життям, моєму радісному оновленню. Я тепер такий щасливий, так невимовно щасливий, що не знаходжу слів гідно висловити вам мою сердечну, мою безмежну подяку…

21 липня було отримано офіційну звістку про моє звільнення. В цей же день просив я коменданта дати мені пропуск через Астрахань до Петербурга…»

Поет радів звільненню, не знаючи того, що йому, згідно з  наказом, належало жити під суворим наглядом поліції в Оренбурзі невизначений строк, а в’їзд до столиці Російської імперії, Петербурга, заборонений. Покинув митець Новопетровське укріплення, в якому перебував останні 7 років, 2 серпня 1957 року.

5 серпня, після триденної подорожі морем і рукавами волзької дельти, Шевченко прибув до Астрахані. Скінчилося дуже тяжке для поета й художника десятиліття, сповнене образ, принижень, муштри, дальніх походів з небезпечними ситуаціями. Він постарів, посивів, втратив здоров’я. З Астрахані Шевченко планував пароплавом дістатися Волгою до Нижнього Новгорода, але відразу ж з’ясувалося, що доведеться чекати два тижні.

Лише 20 вересня 1857 року, після майже місячної подорожі Волгою, Шевченко

прибув до Нижнього Новгорода, де на нього чекала прикра несподіванка: головний управитель нижегородської контори пароплавної компанії «Меркурій», розповів йому, що поліцмейстер міста наказав відразу ж повідомити про його прибуття. Поліцмейстер офіційно заявив Тарасу Григоровичу, що він ще не остаточно звільнений з військової служби й повинен повернутися в Оренбург і там очікувати свого остаточного звільнення. Поет був майже у відчаї, в’їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. 23 жовтня 1857 року Шевченко зробив запис у щоденнику:

«При світлі величавої пожежі о дев’ятій годині ввечері зустрівся я з Шрейдерсом (чиновник для особливих доручень при нижньогородському генерал-губернаторі). Він повідомив мене, що прийшов урядовий папір про мене від командира оренбурзького окремого корпусу на ім’я тутешнього військового ґубернатора… Папір повідомляє про те, що мені забороняється в’їзд до обох столиць і що я — під секретним наглядом поліції. Гарна свобода! Собака на припоні! Це значить: нема за що дякувати, В(аша) В(еличність)!»

Хоча Нижній Новгород став для Шевченка наче новим місцем заслання: поет жив під наглядом поліції, особисті неприємності, розчарування, наклепи ворогів гнітили його — він з інтересом поринув у культурно-громадське життя міста, задовольняв свої творчо-літературні та театральні інтереси й невгамовну жадобу до читання і творіння. За час перебування у Новгороді він написав поеми «Неофіти», «Юродивий», та триптих «Доля», «Муза», «Слава» (9 лютого 1858 року), який ми сьогодні розглянемо.

  1. Теорія літератури

Триптих (у перекладі з грецької мови означає – складений  утроє) – композиція з трьох самостійних, проте пов’язаних спільним ідейним змістом та мотивом мистецьких творів.

Триптих Тараса Шевченка, являє собою поетично-філософський синтез цілої лінії попередньої лірики. Він з’явився на початку нового етапу творчості митця і став цілком закономірним явищем для тодішнього психологічного й творчого стану поета. Пройшовши випробування засланням, він набув нового психологічного й життєвого досвіду, ще міцніше утвердився на своїх ідейних і морально-естетичних

позиціях, по-новому почав оцінювати свій життєвий і творчий шлях.  Пропоную вам прочитати ці твори, написані Шевченком 8 лютого 1958 року на одному подисі:

«Після безпутно проведеної ночі я відчув прагнення до віршування, спробував і без найменшого зусилля написав цю річ.». Пропоную вам прочитати ці твори.

  1. Виразне читання учнями творів триптиха «Доля», «Муза», «Слава».
  1. Бесіда за прочитаним
  • Як ви вважаєте, чому твори, які ми прочитали, можна назвати триптихом?
  • Якими є центральні образи цих творів?
  • Який художній прийом використовує Шевченко, звертаючись до Долі, Музи та Слави?
  • Яким є ставлення до них?
  • Як ви вважаєте, чому першою поезією триптиха є саме «Доля»?
  1. Робота над змістом твору Тараса Шевченка «Доля»

8.1. Образ Долі

  • Що ви розумієте під словом «доля»?

Матеріал для вчителя:

У Словнику української мови слово доля має два пояснення: «1. Хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання, волі людини; умови життя; 2. Життєвий шлях і те, що на ньому виникає».

8.2. Бесіда за питаннями

  • Як називає свою Долю автор?
  • Чому, на думку поета, Доля не лукавила з ним?
  • Як склалася доля поета, коли він осиротів?
  • Що заповіла йому Доля?
  • Чому навчання для хлопця було нестерпною мукою?
  • Чому він говорить, що вивчився, а Доля «збрехала»?
  • Яке узагальнення робить ліричний герой?
  • Що він називає своєю «заповіддю»? Чому?

Матеріал для вчителя:

Невеликий за обсягом (18 рядків) вірш поділяється на кілька композиційно-смислових сегментів, у яких реалізується логічний та емоційний розвиток теми. Перший сегмент: звернення до долі одразу починається з узагальненої позитивної характеристики її моральної поведінки по відношенню до поета:
Ти не лукавила зі мною,

Ти другом братом і сестрою

Сіромі стала..

Повертаючись до років дитинства, поет бачить відверту, часами сувору щирість долі, щирість, яка виявляється в її дружньому й воднораз родинному  ставленні до сіроми-хлопця, що самотужки, залишений напризволяще після смерті батька, здобував життєвий досвід, науку малярства.

Другий сегмент:

наполегливе шукання обдарованим хлопцем свого життєвого шляху, свого вчителя:

ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку
«Учися серденько; колись
З нас будуть люде», − ти сказала.

Доля просить його старанно вчитися, обіцяючи за це гідне майбутнє. «А я й послухав, і учивсь, і вивчився». У наступних рядках гіркий сарказм, що виявляється навдивовижу коротким і лаконічним: «А ти збрехала. Які з нас люде?».
Третій, кульмінаційний, сегмент починається переконано-рвучкими словами: «Та дарма! Ми не лукавили з тобою». Ліричний герой просто й несхитно йде шляхом правди, і в цьому – той вищий дар його Долі, тяжкої, але почесної.

Останній сегмент – це заключне речення, у якому йдеться про славу: «Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя». Тарас Шевченко – людина мистецтва, і слава – як моральна винагорода за подвижницькі муки творчості та як свідчення живого відгуку його поезії в душах людей. Особливе значення це має в тій духовній ситуації, у якій створювався триптих: каторга заслання, особиста самотність й болісне відчуття глухоти й німоти збоку тих, кому адресована його поезія і хто, можливо, почав забувати про неї. Саме в цьому психологічному контексті зізнання поета про славу як свою заповідь стає і зрозумілим, і цілком виправданим.

  1. 3. Літературний аналіз твору

Тема: осмислення пройденого шляху, свого призначення як митця, мети життя, самоусвідомлення поетом своєї творчості.

Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала ліричного героя впродовж всього його життя.

Рід: лірика

Жанр: філософська лірика, медитація

Художні особливості твору:

Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава».

Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»

Риторичне запитання: «Які з нас люде?»

Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!»

  1. Слово вчителя. «Муза»

Другою частиною триптиха є «Муза», у якій поет розкриває, чим була і є в його житті поезія, які творчі радості вона йому дарувала. Перші два рядки:

А ти пречистая, святая,
Ти, сестро Феба, молодая…

своїм змістом, стилем і ліричним тоном визначають характер вступної частини

вірша, тема якої – глибока, уклінна вдячність музі. Образ музи даний тут згідно з класичною традицією: муза – сестра  Мусагета (проводиря муз) – Феба. Цей класичний образ сестри Феба перетворюється в живий, конкретний образ матері. Тема вірша розвивається як ряд особистих переживань поета, спрямованих до його музи-матері:

Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповивала
І колихала, і співала,
І чари діяла…

Для своєї музи ліричний герой знаходить найщиріші слова. Називає її зіронькою,

пташечкою, порадницею, чарівниченькою. Вона дає поетові силу не загинути в розпачі, а піднестися над тугою неволі. Поет жадає та сподівається й далі, до самого кінця, до скону, творити ту  високу та чисту поезію правди, яку надихатиме йому муза.

  1. Слово вчителя «Слава»

«Слава» – це своєрідний підсумок, критичний погляд на сказане в двох попередніх частинах триптиха. Тут ідеться про істинність слави. З іронією автор застерігає себе від самозвеличування, наголошуючи на тому, що треба розрізняти славу справжню й славу фальшиву.

Цей вірш складається із трьох частин. Початок –пристрасне признання поета в жагучому прагненні слави, яку любить.

Центральна частина – філософська медитація, яка протистоїть цьому жагучому прагненню й спрямована на те, щоб його розвіяти викриттям лихої суті слави, негативного змісту. З одного боку, засуджується слава царів, яка «у Версалі над злодієм набор розпустила». Це натяк на Наполеона ІІІ. Не краща й слава Миколи І, яка по шинках хилялася в Севастополі. У цій частині вірша Шевченко використовує бурлеск, поєднуючи його із сатирою.

У третій частині поет дає зовсім інше трактування слави, по-новому ставиться до неї. Він знав іншу славу, славу народну. Звертанням до неї і  закінчується весь триптих:

Дай на себе подивитись,
Дай і пригорнутись,
Під крилом твоїм любенько
В холодку заснути.

  1. Підсумки уроку

 

  1. Домашнє завдання
  1. Вивчити напам’ять поезію Тараса Шевченка «Доля»
  2. № 8 ст. 243 (письмово)
Завантажити: Пізній період творчості Тараса Шевченка. Триптих «Доля», «Муза», Слава» (9 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 13.8 MB, Завантажень: 641)
Back to top button