Конспекти уроків української літератури 8 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Перший професійний український театр «Театр корифеїв». Іван Карпенко-Карий – український драматург (8 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Перший професійний український театр «Театр корифеїв». Іван Карпенко-Карий – український драматург.

Мета: ознайомити учнів з розвитком національної драми в ХІХ столітті, з театром корифеїв, життям і творчістю Івана Карпенка-Карого;  поняттям драми як родом літератури, її особливостями, будовою, жанрами;    розвивати асоціативне мислення та вміння висловлювати власні думки та враження; виховувати інтерес до минулого України,  мистецький смак, повагу до культурних надбань народу, духовних святинь.

Епіграф: Розум людський ніколи не винаходив нічого шляхетнішого за театральні дійства як для вдосконалення, так і для очищення людської натури.

Вольтер

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Робота над епіграфом до уроку

Один із найбільших французьких філософів-просвітників XVIII століття Вольтер сказав такі слова: «Розум людський ніколи не винаходив нічого шляхетнішого за театральні дійства як для вдосконалення, так і для очищення людської натури.»

  • Як ви розумієте ці слова?
  • Чи любите ви театральні вистави?
  • Чим вони вам подобаються або ні?
  • Яким має бути театр, щоб люди туди ходили?
  • Яким, на вашу думку, видом мистецтва є театральне? Чому?
  • А яким чином театр може бути пов’язаний із літературою?

Театральне мистецтво дійсно захопливе, але в той самий час воно нерозривно пов’язане із літературою, адже для ідеальна вистава – це не лише майстерні актори, а, в першу чергу, змістова частина самого спектаклю, тобто, говорячи сучасною мовою, його сценарій.

  • Як називають людей, які займаються написанням сценаріїв?
  • А сукупність таких творів?
  1. Повідомлення теми та мети уроку

Сьогодні ми з вами перегортаємо чергову сторінку нашої літератури та історії, і познайомимось з історією створення першого професійного українського театру, «Театру корифеїв» та його представниками. А також довідаєтесь про життя та творчість відомого українського драматурга Івана Карпенка-Карого, творчості якого будуть присвячені наші подальші уроки. І, звісно ж, ви познайомитесь  із таким родом літератури, як драма та дізнаєтесь у чому полягають особливості цього роду та якими є його жанри.

  1. Опрацювання навчального матеріалу. «Театр Корифеїв»

Існує думка, що людство досягає нових висот тому, що нові покоління спираються на плечі своїх попередників. Наше сучасне театральне мистецтво спирається на міцні плечі талановитої плеяди корифеїв, які у другій половині ХІХ століття започаткували наш український театр. Велику роль у його становленні відіграв аматорський рух, який діяв з кінця 60-х років ХІХ століття майже в усіх куточках України: в Чернігові, Києві, Харкові, Одесі, Сумах, Катеринославлі, Полтаві, Кременчуку, Житомирі тощо. Основою вистав таких театрів стали українські твори, адже театр мав бути для народу та зрозумілий йому.

Звісно, бурхливий розвиток аматорського руху в Україні викликає протидію влади. У 1876 році Олександр ІІ підписав указ про категоричну заборону «представлений… на малорусском наречии». Виступи прогресивних російських письменників на захист українського слова змусили царський уряд дозволити в 1881 році вистави українською мовою, проте з рядом умов, серед яких:

  • Разом з українською п’єсою мала виставлятися російська на стільки ж актів.
  • На сцену не допускалася перекладна драматургія
  • Заборонялося відтворення історичних подій, які б нагадували колишні вольності.
  • Зміст п’єс міг торкатися лише селянського побуту або кохання.
  • Українські народні пісні виконувалися французькою мовою.
  • Усі ролі представників вищих верств мали виконуватися російською мовою.

Попри такі умови, можливо без яких ми б не мали того, що маємо зараз, у  1882 року в Єлисаветграді розпочинає свою роботу перший український театр,  засновником якого був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями, був драматургом, режисером, музикантом і актором, і, як ви вже зрозуміли, саме його прізвищем назване місто зараз.

У 1882 році Марко Кропивницький об’єднав навколо себе відомих йому талановитих аматорів — Ганну Затиркевич, братів Тобілевичів, Михайла Старицького, Марію Заньковецьку та інших і створив перший український театр, днем народженням якого вважають 27 жовтня 1882 року, коли на сцені міського театру була поставлена вистава «Наталка Полтавка» Івана Котляревського.

Стиль театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру, і, звісно, сприяв великому успіхові. Адже театр Кропивницького був надзвичайно відомим і користувався величезною популярністю не  лише на території України, а й у Москві та Санкт-Петербурзі. Його вважали навіть кращим за імперський.

Зараз перший український театр називають «Театром корифеїв», адже у 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеями українського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

  • Чи відомо вам, що означає слово «корифей»?

Корифей –  провідний, видатний діяч науки, мистецтва тощо.

Важливу роль у театрі корифеїв відіграла родина Тобілевичів. Вважають, що найталановитішим у сім’ї був Іван, який своїми драматичними творами сягнув вершин світового театрального мистецтва.

  1. Опрацювання навчального матеріалу. Іван Карпенко-Карий

Іван Карпович Тобілевіч – старший із братів Тобілевичів, народився 17 [29] вересня 1845 року у, с. Арсенівка на Кіровоградщині у сім’ї вбогого прикажчика Карпа Тобілевича в маєтку багатого дідича на Катеринославщині. Тяжкі це були часи, часи кріпацтва, насильства, неволі. З дитячих років бачив він тяжкі людські злидні, темряву і кривду. Душа його боліла, а в серці будився протест і щире бажання боротися з тим лихом, що на селі панує. Його мати — колишня кріпачка багатого пана Золотницького, яку батько викупив з неволі, була першою вчителькою сина, вчителькою, що заклала в його душу любов до свого народу, до його художньої творчості, до тих мистецьких і поетичних скарбів, які втілені в його казках, піснях і переказах. І він протягом усього життя залишився вірним тим почуттям, винесеним з рідного села і батьківської хати, де під впливом матері розцвітала любов і родинна згода. Під тим же впливом виросли і молодші брати Івана Тобілевича — Микола та Панас, сестра Марія.

Молодий Іван Тобілевич, скінчивши чотирикласну школу в місті Бобринці, заради шматка хліба мусив поступити як канцелярист до частного пристава, а потім і до губернської канцелярії, як урядовець. Але справа українського театру не переставала хвилювати серця молодого чиновника. З Бобринця Іван Тобілевич ішов до Єлисаветграда пішки шістдесят верст, щоб побачити знаменитого англійського трагіка Ольдріджа, який грав того вечора в трагедії Шекспіра «Отелло». Так само не боявся він ні труднощів дороги, ні інших невигод, коли в Єлисаветіраді гастролювали столичні російські трупи з участю першорядних артистів. Він систематично читав і знав напам’ять драми російських та західноєвропейських класиків. В часи, коли йому довелось працювати секретарем міської управи в Єлисаветграді, він познайомився з артистами російського театру, виступав не раз в їхньому ансамблі.

Тоді ж за ініціативою і участю Івана Тобілевича, членів його сім’ї та деяких учителів і міських службовців були влаштовані українські вистави, прибуток з яких ішов на користь ремісничої школи для незаможних дітей і Червоного Хреста. Було багато праці, але вона давала моральне задоволення, бо приносила користь людям, а це для Івана Карповича було найголовніше; все своє життя він допомагав людям як міг, ділився з ними останнім своїм достатком.

Час минав — вся родина жила в Єлисаветграді; у секретаря були вже дружина і четверо дітей. В домі відбувались літературні вечори — читали, співали, декламували брати і сестра Марія.

І все було добре. Та чорна хмара вже нависла над краєм, над світом, хмара, з якої грім мав зруйнувати не одну оселю, не одні ясні надії. Це була війна 77 року, що забрала на шипкінські висоти багатьох юнаків, і урядова заборона всього українського на Україні, що сталася 1876 року. Це позначилось на службовій діяльності Івана Тобілевича: начальникам і співробітникам не подобалось його бажання допомогти людям, бути оборонцем і заступником покривджених.Його любов до українського театру теж викликала обурення. В кінці-кінців за діяльність, що «підриває державні устої», Івана Тобілевича звільняють з посади секретаря правління. Тоді ж стались і інші тяжкі нещастя. Спершу занедужала стара мати і померла. Потім майже одночасно захворіли донька Галя і дружина. Незабаром дружина померла. Щоб лікувати хвору доньку, треба було везти її до моря на лиман, але й це не допомогло дівчинці — Галя померла, і Іван Тобілевич лишився сам у хаті з маленькими дітьми і старим батьком, що вже нездужав працювати.

Сумні настали часи, про які не любив він згадувати… З тої безодні горя збудив його лист друга —Марка Кропивницького і брата Миколи Садовського, в якому вони сповіщали, що заборону з українського театру знято, що вистави починаються, і вони просять його негайно до свого гурту.

Це врятувало життя і майбутнє всієї сім’ї. Іван Тобілевич, знесилений зруйнуванням свого рідного гнізда, свого щастя, попрощався з батьком, з дітьми, З дорогими могилами і поїхав туди, де ждала його здавна укохана жінка — сцена.

Так закінчився перший етап життя Івана Тобілевича.

Однією з перших вистав був «Назар Стодоля» Шевченка, улюблений твір артистів і публіки, в якій Іван Тобілевич грав Назара. Театральним псевдонімом для своєї акторської діяльності Іван Тобілевич теж таки взяв ім’я одного з головних персонажів «Назара Стодолі» — Карого, роль якого він виконував з великим піднесенням і щирістю.

Власті давно вважали Івана Тобілевича особою неблагонадійною. 4 жовтня 1883 року за наказом міністра внутрішніх справ його було звільнено з посади секретаря єлисаветградської міської поліції. Пізніше Іва Франка влучно скаже з цього приводу: «Царський уряд втратив поліційного пристава Тобілевича, а Україна придбала драматурга Карпенка-Карого».  За допомогу неблагонадійним політичним діячам та участь у нелегальному гуртку його було вислано за межі України на три роки.  Місцем заслання Івана Карпенка-Карого став Новочеркаськ. Цей період життя митця був матеріально скрутним (тяжка праця у палітурній майстерні за мізерну платню), однак плодотворним у біографії Карпенка-Карого як драматурга. Адже саме тут у засланні  він написав свої найкращі свої п’єси: «Бондарівна», «Наймичка», «Безталанна», в яких відобразив найтонші відтінки почуттів і станів душі героїв.

Після заслання Іван Карпенко-Карий повернувся до активної театральної діяльності. А його й досі називають батьком української драми.

  1. Теорія літератури
  • Пригадайте, які роди літератури вам уже відомі?
  • Які жанри до них належать? Наведіть приклади

Третім родом літератури виступає драма.

Драма (грец. drama — дія) — рід літератури, твори якого призначені для постановки на сцені.

Особливості драматичних творів:

  • Основою є конфлікт, зміст якого розкривається через гру акторів;
  • Наявність динамічного сюжету
  • Невелика кількість подій та дійових осіб
  • Невеликі за обсягом, адже призначені для сценізації

Драматичні твори мають специфічну будову. На початку подається список дійових осіб.

За основу драматичного твору обов’язково виступає дія.

Драма будується на розмовах дійових осіб, кожне висловлювання записують із нового рядка, а перед ним указують ім’я персонажа.

Увесь драматичний твір поділяється на дії, а ті, у свою чергу, — на яви ( кожну яву пов’язують з появою нового персонажа). Якщо драматичний твір невеликий, він може ділитися лише на яви.

Між діями роблять невеликі перерви (антракти), зумовлені зміною декорацій, якщо події відбуваються в різних місцях, перепочинком для акторів, оскільки гра на сцені вимагає дуже багато фізичних й емоційних зусиль.

У драматичних творах не буває розширених пейзажів, детальних портретів героїв, бо все це і так глядачеві видно на сцені. Не для глядачів, а для режисера й артистів драматург уводить лише ремарки.

Ремарки — це коротка інформація про декорації, пору року, зовнішність дійових осіб, їхні інтонації, жести і рухи, їх записують або в дужках, або дрібнішим шрифтом.

  1. Робота з підручником

Драматичні твору у свою чергу також поділяються на жанри. На які саме, давайте дізнаємось, опрацювавши статтю нашого підручника.

Українська література: підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів/О.М.Авраменко – К.: Грамота, 2016. – ст.93-94

  1. Підсумки уроку. Прийом «Мапа тіла»

На наступних уроках ми з вами будемо працювати над змістом трагікомедії Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч», а зараз, давайте пригадаємо, що ви дізналися на сьогоднішньому уроці та що вас найбільше вразило та здивувало.

  • Що змусило задуматись?
  • Що хочеться взяти з собою?
  • До чого б не хотілося повернутися?
  • Що найбільше розважило?

9. Домашнє завдання

Ст. 93-94 – теорія;

Читати с.85-91

За бажанням: намалювати комікси за вивченим уроком або першою дією твору І.Карпенка-Карого «Сто тисяч».

Завантажити: Перший професійний український театр «Театр корифеїв». Іван Карпенко-Карий – український драматург (8 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 10.0 MB, Завантажень: 1085)
Back to top button