У дитячому садку, куди діти починають ходити з трьох років, кожен маленький японець вчиться рахувати, писати і читати, грає в спортивні ігри, займається малюванням і аплікацією. Але це не саме головне. Велика увага тут приділяється спілкуванню і знайомству з навколишнім світом. Дітей часто водять на екскурсії або просто на прогулянки, які носять пізнавальний характер.
Дуже популярним заняттям в японському дитячому садку і початковій школі є хоровий спів. Це один з найбільш яскравих прикладів того, як у японців виховують дух колективізму.
Якщо дитячий сад в Японії не є обов’язковим етапом освіти, то в початкову і середню школу повинні ходити всі. Навчальний рік в Японії починається 6-го квітня, під час цвітіння сакури. У початковій школі хлопцям викладають суспільствознавство, арифметику, музику. Тут діти продовжують вивчати норми поведінки в японському суспільстві, а також займаються спортом і малюванням. Дуже велика увага приділяється вихованню любові до природи. Хлопців водять на екскурсії до зоопарків, а буває і так: школяреві доручається завести маленького вихованця і доглядати за ним.
Особливе місце відводиться вивчення японської мови та японської культури. Важливим моментом тут є навчання дитини письму. Ще в дитячому саду малюк відвідує заняття, спрямовані на розвиток дрібної моторики: наприклад, орігамі (мистецтво складання паперу) і ояторі (вміння плести візерунки і вузлики з натягнутою на пальці мотузочки). Такі заняття не тільки полегшують процес навчання письма, а й долучають дитину до культури країни.
Багато в чому початкова школа носить виховний, а не освітній характер. Крім правил поведінки в суспільстві, школяр вчиться і того, як правильно доглядати за собою: його вчать бути акуратним і охайним. Таке ж трепетне ставлення, як до себе, він повинен виявляти і до навколишнього світу. Після закінчення занять діти проводять прибирання в класі, а час від часу – і на шкільній території.
У багатьох школах немає їдалень, і діти приносять з собою обід з дому. Вчителі ретельно стежать за тим, щоб це була здорова їжа. Для цього японські мами отримують спеціальний інструктаж: що і як потрібно приготувати, щоб дитина отримувала всі необхідні його організму речовини.
Крім того, мама повинна подбати і про красу страви. Тому приготування звичайного шкільного обіду перетворюється на справжнє мистецтво. Їжа укладається в коробочку дуже акуратно, так, щоб дитина не тільки втамував голод, а й отримав естетичне задоволення.
Діти обідають прямо в класній аудиторії. Якщо учень їсть неакуратно або в недозволений час, його карають. У початковій школі дитина відвідує приблизно чотири уроки на день, кожен з яких триває сорок п’ять хвилин. У середніх і старших класах кількість уроків доходить до шести, і дитина отримує можливість вибирати деякі предмети на свій розсуд. У цьому японська система освіти схожа з американською.
У нинішній час шкільна форма є в більшості приватних і державних шкіл. У багатьох школах хлопчики носять «гакуран» – штани (або шорти) і піджак темного кольору з коміром-стійкою. Форма дівчаток називається «матроська фуку» і нагадує костюм моряка. Це сорочка і спідниця. Також в комплект жіночого форми входять шкарпетки, кофта, шарф і навіть нижня білизна. Щодо форми існують певні правила, які суворо дотримуються.
Самий складний період для японського підлітка настає із закінченням середніх класів. Саме в цей час його чекають іспити, за результатами яких він зможе вступити в старшу школу з тим чи іншим напрямом. Якщо учень погано здасть іспити, про навчання в університеті він може забути. Конкурс у вузи Японії дуже високий, тому готуватися до вступу потрібно заздалегідь, ще в середній школі.
Іноді самостійної підготовки до іспитів буває недостатньо. І тоді підлітка віддають в спеціальну школу – дзюку. Це явище можна порівняти з широко поширеним в Україні репетиторством. Але якщо наші батьки намагаються домовитися про індивідуальні уроках для підлітка, то в Японії школярі готуються до іспитів колективно. Дзюку – це цілий інститут додаткової шкільної освіти. Заняття тут проходять в будні дні після уроків у звичайній школі, а також у вихідні. Цей навчальний заклад не тільки допомагає школярам усунути прогалини в знаннях, але й відіграє важливу роль у їх соціалізації. Тут діти мають можливість ближче спілкуватися з викладачами і своїми однолітками, тому що в дзюку групи складаються з кількох людей.
Студент економічного факультету Токійського університету Казуя Хіросе ділиться своїми враженнями: «Свого часу я сильно відставав з математики. І якби батьки не віддали мене в дзюку, сам би я не впорався. У Токійський університет поступити дуже складно, самі розумієте. Ще в дзюку мені подобалися викладачі. Вони звертали увагу на особисті якості та здібності кожного школяра. У звичайних школах таке трапляється досить рідко ».
Комусь може здатися дивним, що в звичайних школах викладачі не особливо приділяють увагу індивідуальному підходу до кожного учня. Але згадаємо про особливості японського менталітету, про те, що для японців головне – влитися в колектив. Всі спроби здаватися не таким, як усі, призводять до плачевних результатів. Однокласники починають дратувати, а нерідко і зовсім можуть зацькувати дитину, яка чимось відрізняється від однолітків. Найнеприємніше, що викладачі найчастіше не припиняють, а іноді й заохочують моральне знущання над «білою вороною».
Один з основних принципів, за яким живе японське суспільство -тут можна бути індивідуальністю, самовдосконалюватися, але при цьому ні в якому разі не можна забувати про інтереси колективу.
Індивідуум існує тільки всередині групи, тому краще не виділятися з натовпу: «білих ворон» тут не терплять. Ця особливість японської культури відбилася на вихованні маленьких японців і японській системі освіти. У цьому є свої позитивні і негативні моменти. З одного боку, з малих років японець вчиться поважати інших, дотримуватися правил етикету, бути дисциплінованим. З іншого боку, він постійно перебуває під тиском суспільства, боїться зробити щось не так і втратити обличчя.