Виховання “по- японські” або як виростити самурая

Вихованням дитини в японській родині традиційно займається мама. Вона повністю присвячує себе малюкові. У деяких випадках доходить навіть до фанатизму, коли молода жінка починає ходити разом з дитиною в дитячий сад або початкову школу, щоб стежити за тим, як він розвивається. При цьому японська мати ніколи нічого не забороняє маляті. Вона лише попереджає його про те, що та чи інша дія може бути небезпечним або непристойним. Однак якщо дитина справді завинила, мама карає його досить жорстоко: каже, що він їй більше не потрібен. Відділення від групи, відчуження, ізоляція – найстрашніше покарання для японця.

У дитячому садку, куди діти починають ходити з трьох років, кожен маленький японець вчиться рахувати, писати і читати, грає в спортивні ігри, займається малюванням і аплікацією. Але це не саме головне. Велика увага тут приділяється спілкуванню і знайомству з навколишнім світом. Дітей часто водять на екскурсії або просто на прогулянки, які носять пізнавальний характер.

Дуже популярним заняттям в японському дитячому садку і початковій школі є хоровий спів. Це один з найбільш яскравих прикладів того, як у японців виховують дух колективізму.

Якщо дитячий сад в Японії не є обов’язковим етапом освіти, то в початкову і середню школу повинні ходити всі. Навчальний рік в Японії починається 6-го квітня, під час цвітіння сакури. У початковій школі хлопцям викладають суспільствознавство, арифметику, музику. Тут діти продовжують вивчати норми поведінки в японському суспільстві, а також займаються спортом і малюванням. Дуже велика увага приділяється вихованню любові до природи. Хлопців водять на екскурсії до зоопарків, а буває і так: школяреві доручається завести маленького вихованця і доглядати за ним.

Особливе місце відводиться вивчення японської мови та японської культури. Важливим моментом тут є навчання дитини письму. Ще в дитячому саду малюк відвідує заняття, спрямовані на розвиток дрібної моторики: наприклад, орігамі (мистецтво складання паперу) і ояторі (вміння плести візерунки і вузлики з натягнутою на пальці мотузочки). Такі заняття не тільки полегшують процес навчання письма, а й долучають дитину до культури країни.

Багато в чому початкова школа носить виховний, а не освітній характер. Крім правил поведінки в суспільстві, школяр вчиться і того, як правильно доглядати за собою: його вчать бути акуратним і охайним. Таке ж трепетне ставлення, як до себе, він повинен виявляти і до навколишнього світу. Після закінчення занять діти проводять прибирання в класі, а час від часу – і на шкільній території.

У багатьох школах немає їдалень, і діти приносять з собою обід з дому. Вчителі ретельно стежать за тим, щоб це була здорова їжа. Для цього японські мами отримують спеціальний інструктаж: що і як потрібно приготувати, щоб дитина отримувала всі необхідні його організму речовини.

Крім того, мама повинна подбати і про красу страви. Тому приготування звичайного шкільного обіду перетворюється на справжнє мистецтво. Їжа укладається в коробочку дуже акуратно, так, щоб дитина не тільки втамував голод, а й отримав естетичне задоволення.

Діти обідають прямо в класній аудиторії. Якщо учень їсть неакуратно або в недозволений час, його карають. У початковій школі дитина відвідує приблизно чотири уроки на день, кожен з яких триває сорок п’ять хвилин. У середніх і старших класах кількість уроків доходить до шести, і дитина отримує можливість вибирати деякі предмети на свій розсуд. У цьому японська система освіти схожа з американською.

У нинішній час шкільна форма є в більшості приватних і державних шкіл. У багатьох школах хлопчики носять «гакуран» – штани (або шорти) і піджак темного кольору з коміром-стійкою. Форма дівчаток називається «матроська фуку» і нагадує костюм моряка. Це сорочка і спідниця. Також в комплект жіночого форми входять шкарпетки, кофта, шарф і навіть нижня білизна. Щодо форми існують певні правила, які суворо дотримуються.

Самий складний період для японського підлітка настає із закінченням середніх класів. Саме в цей час його чекають іспити, за результатами яких він зможе вступити в старшу школу з тим чи іншим напрямом. Якщо учень погано здасть іспити, про навчання в університеті він може забути. Конкурс у вузи Японії дуже високий, тому готуватися до вступу потрібно заздалегідь, ще в середній школі.

Іноді самостійної підготовки до іспитів буває недостатньо. І тоді підлітка віддають в спеціальну школу – дзюку. Це явище можна порівняти з широко поширеним в Україні репетиторством. Але якщо наші батьки намагаються домовитися про індивідуальні уроках для підлітка, то в Японії школярі готуються до іспитів колективно. Дзюку – це цілий інститут додаткової шкільної освіти. Заняття тут проходять в будні дні після уроків у звичайній школі, а також у вихідні. Цей навчальний заклад не тільки допомагає школярам усунути прогалини в знаннях, але й відіграє важливу роль у їх соціалізації. Тут діти мають можливість ближче спілкуватися з викладачами і своїми однолітками, тому що в дзюку групи складаються з кількох людей.

Студент економічного факультету Токійського університету Казуя Хіросе ділиться своїми враженнями: «Свого часу я сильно відставав з математики. І якби батьки не віддали мене в дзюку, сам би я не впорався. У Токійський університет поступити дуже складно, самі розумієте. Ще в дзюку мені подобалися викладачі. Вони звертали увагу на особисті якості та здібності кожного школяра. У звичайних школах таке трапляється досить рідко ».

Комусь може здатися дивним, що в звичайних школах викладачі не особливо приділяють увагу індивідуальному підходу до кожного учня. Але згадаємо про особливості японського менталітету, про те, що для японців головне – влитися в колектив. Всі спроби здаватися не таким, як усі, призводять до плачевних результатів. Однокласники починають дратувати, а нерідко і зовсім можуть зацькувати дитину, яка чимось відрізняється від однолітків. Найнеприємніше, що викладачі найчастіше не припиняють, а іноді й заохочують моральне знущання над «білою вороною».

Один з основних принципів, за яким живе японське суспільство -тут можна бути індивідуальністю, самовдосконалюватися, але при цьому ні в якому разі не можна забувати про інтереси колективу.

Індивідуум існує тільки всередині групи, тому краще не виділятися з натовпу: «білих ворон» тут не терплять. Ця особливість японської культури відбилася на вихованні маленьких японців і японській системі освіти. У цьому є свої позитивні і негативні моменти. З одного боку, з малих років японець вчиться поважати інших, дотримуватися правил етикету, бути дисциплінованим. З іншого боку, він постійно перебуває під тиском суспільства, боїться зробити щось не так і втратити обличчя.