“Танго смерті” Юрія Винничука – вир історії і містифікації

"Танго смерті" Юрія Винничука - вир історії і містифікації

“Танго смерті” Юрія Винничука – вир історії і містифікації

Юрія Винничука називають неперевершеним літературним містифікатором і знавцем історії Львова. Його новий роман “Танго смерті”, який увійшов до довгого списку “Книги року ВВС-2012”, розповідає про життя Львова до і під час Другої світової.

Письменник не зраджує собі й зізнається, що у романі є і невеличка містифікація і, звісно, не обійшлося без забави для інтелектуального читача.

Юрій Винничук: “Танго смерті” – це роман, який складається з двох часових зрізів. Один – це події, які відбуваються у Львові перед війною і під час війни. Це долі чотирьох друзів – українця, поляка, єврея і німця, які переживають різні – веселі й сумні – пригоди. Другий часовий зріз – це наш час. Професор Ярош розшифровує таємницю “танго смерті”, займаючись древніми літературами, написаними мертвими мовами, зокрема, арканумською. І яким чином все це зводиться докупи, яким чином об’єднуються герої, стає відомо в кінці книжки.

Загалом “танго смерті” – це танго, яке виконували в Янівському концтаборі на території Львова. Під час виконання цього танго людей розстрілювали. Але є певна таємниця, яка пов’язана з цим танго.

ВВС Україна: Як би ви самі визначили жанр твору?

Юрій Винничук: Я написав роман, в якому є закручений сюжет. Вважаю, що в кожному романі має бути стержень, який тримає весь зміст. Але я намагався писати все-таки роман, не якийсь поп-арт, не детектив і не книжку жахів. Я хотів написати щось серйозне. І мені здається, що там є якісь достатньо поважні епізоди, які витягують цей роман вище масової літератури.

ВВС Україна: Ви присвятили роман Євгенові Наконечному і зазначили, що він “наполегливо, але делікатно” схиляв вас до його написання. Чому Ви врешті вирішили взятися за цю тему і цей історичний період?

Юрій Винничук: Справа в тому, що в мене душа до подій часу війни не лежала. Я багато писав про це в різних своїх статтях, займався історією Львова. Але мені здавалося, що це зовсім не моя тема. Я хотів написати про Львів XVII століття, і вже почав такий роман писати. А потім якось так сталося, що кинув той роман і почав писати цей.

А Наконечний мене переконував, що тільки я й можу написати про цей час, тому що я вже написав дуже багато краєзнавчих книжок і дуже добре знав побут Львова того часу. Але я йому якось не вірив. Аж шкода, що він не дожив до цього часу… Він мені багато розповідав про цей час, сам написав спогади і таким чином мене надихав.

ВВС Україна: Вас знають як майстра літературних містифікацій. Що переважає у вашому новому романі – історичне чи містичне?

Юрій Винничук: Тут є все – і історія, і містика. І є там невеличка містифікація, але я б не хотів у ній зізнаватися.

ВВС Україна: А ви не планували додати до книжки диск з музикою цього танго?

Юрій Винничук: Навіть не знаю… Цю мелодію можна знайти і прослухати в інтернеті.

Я вже чув версії, що такої мелодії насправді не існує. Однак це не так. Я розмовляв з реальними людьми, які були в концтаборі. Вони називали точно цю мелодію. Крім того, її назва є в багатьох спогадах. Це відоме польське танго “To ostatnia niedzila”, яке в російському варіанті називалося “Утомленные солнцем”. І сама назва “танго смерті” походить ще з часів, коли під це танго в 30-х роках закохані стрілялися.

Це танго виконували музиканти консерваторії. Також вони на вимогу начальства концтабору виконували популярні композиції. Без слів, лише музика.

Також хочу розвіяти ще одну вигадку, на яку натрапив, начебто ці музиканти закінчували тим, що їх по черзі стріляли. Вони грали, а начальник концтабору наказував їм по одному виходити на середину, і розстрілювали. Це вигадка, насправді нічого такого не було.

Але у мене є інший епізод, у якому німці тікають разом з цими в’язнями. Хтось може подумати, що це я вигадав і підігнав під сюжет. Але насправді це все так і було. Тільки невідомо, куди ці німці втекли.

ВВС Україна: Збираючи матеріал для роману, скільки часу ви провели у бібліотеці?

Юрій Винничук: Я проводив час у бібліотеці раніше. Коли я працював над книжками про Львів, то я шукав усілякі легенди, робив ксерокопії, сканував і фотографував безліч різного матеріалу, який міг мені знадобитися пізніше. Мене цікавив побут Львова – що їли, як жили, які були звичаї, як розважалися. Я назбирав стільки матеріалу, що міг написати книжку на будь-яку тему: і кнайпи Львова, і львівська кава, зараз про львівську кухню пишу. Я ніби жив душею в тому старому Львові, тому мені писалося дуже легко. Я вже в процесі роману у свої записи не дуже заглядав. Багато вже писав з голови.

ВВС Україна: У оформленні книжки ви використали світлину. Це фотокартка з того історичного періоду?

Юрій Винничук: Так, це реальна світлина. А в самому романі графічні малюнки квіточок – з рукопису Войнича XV століття, який досі не розшифрований. Але він згадується в романі – його розшифровує головний герой.

ВВС Україна: Яким ви бачите свого читача?

Юрій Винничук: Мої читачі – це люди від 6 років до 90. Цей роман теж читає і молодь, і старшокласники, читають старші люди і люди середнього віку. Мені розповідають в книгарнях, що люди приходять до них і діляться враженнями від прочитаного. Тобто це абсолютно різні люди. Мене навіть трошки ошелешило, що дуже багато людей приходило на презентації. Я все ж таки думав, що цей роман не так легко сприйняти в багатьох епізодах.

Для інтелектуального читача у романі є свої підводні течії. Не хочу всі розкривати. У романі є натяки на Борхеса. Там згадується Мірча Еліаде, а назва його роману – “В тіні лілій” – це перегук з “В тіні маків”. Це, знаєте, забава для інтелектуальних читачів.

ВВС Україна: Яку останню книжку ви прочитали?

Юрій Винничук: У Польщі я купив роман Фернанду Пессоа “Книга неспокою”. Це португальський письменник, який мав біля 20-30 різних псевдонімів і створив цілу плеяду авторів, від імені яких він писав. А ця книжка – видання його записок.

З Юрієм Винничуком розмовляла Євгенія Ковалевська.

Джерело: ВВС Україна

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*