Скіфська пектораль Бориса Мозолевського

21 червня 1971 року, о 14 годині 30 хвилин, поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, Борисом Мозолевським була знайдена золота пектораль – нагрудна прикраса скіфського царя IV століття до н. е.. Вагою в 1150 грамів, 30, 6 см в діаметрі, виконана із золота 958 проби. Надзвичайне творіння грецького майстра (на замовлення скіфів і на скіфський міфологічний сюжет) відразу очолив список ювелірних шедеврів, виявлених за півтора століття досліджень курганів Україні, Кубані та інших регіонів скіфської культури. Нічого подібного ніколи не було знайдено!

Пектораль складається з чотирьох витончено завитих порожнистих трубок, вони складають каркас виробу. На кінцях – крихітні литі голівки левів. Леви тримають в пащах кільця для шнурка, за допомогою якого цар вішав прикрасу на шию. Триярусну будову пекторалі, мабуть, відображає уявлення скіфів про Всесвіт. Внизу – боротьба коней з фантастичними грифонами, дикі звірі: можливо, це образ світу стихій, дикої природи, світу, чиє коріння йде в підземне царство, у володіння мертвих …

Середній ярус заповнений великими, прикрашеними блакитною емаллю квітками, зображеннями гілок і птахів. Він може символізувати дерево життя, атрибут скіфської богині-матері Табіті. Верхній, основний ярус зайнятий неймовірно виразними, «документальними» сценами життя . Два напіводягнених бороданя, відклавши сагайдаки з луками, шиють одяг з баранячої шкури; поряд молодий скіф доїть вівцю, ходять коні і корови, злітають птахи … Є думка, що це не просто побутові замальовки, а образ вищого світу, де святкують урочистий новорічний обряд. І не прості скіфи возяться з овчиною, а два легендарних царя у «раю» шиють магічне вбрання із золотого руна …

РОЗКОПКИ

В 1971 році Борис Мозолевський не мав ані ступенів, ані звань; був позаштатним співробітником Інституту археології АН УРСР. Він добровільно погодився очолити розкопки кургану Товста Могила – на думку колег, безперспективного.

Величезний пагорб височів на території гірничорудного комбінату в Дніпропетровській області, неабияк заважаючи господарям комбінату, – вони і наполягли на розкопках … Мела лютнева хуртелеця, коли Борис Мозолевський взявся за справу. Він був романтиком і вірив в чудеса …

Пізніше Мозолевський писав: “Переді мною стояла гора, яка двадцять три сторіччя німо берегла свої таємниці; гора, під якою лежали стародавні владики … Почався тяжкий і нерівний поєдинок із вічністю. Два тижні підряд я піднімався о 5.30 і по 16 годин щодня, без відпочинку і вихідних, вдивлявся в землю … » Поруч з ім’ям великого археолога варто пригадати ім’я доброго генія експедиції, директора комбінату, Григорія Середи. Він дав бульдозери і інші могутні машини. Розкопки просувалися швидко. Але люди витримували насилу: задубілі від морозу, оглохші від реву машин, “мертві падали в ліжко, щоб завтра знову продовжити цей скажений поєдинок з курганом”. Першою значною знахідкою стали чудові прикраси воза і похоронної кінської упряжі: бронзові ажурні навершя, дзвіночки, близько двохсот візерункових блях …

Сформували повноцінну експедицію, і з кінця квітня роботи розгорнулися по-справжньому. Під восьмиметровим насипом копачів чекали багатющі, не потривожені ані стародавніми, ані нинішніми грабіжниками поховання скіфської цариці і хлопчика, ймовірно, її сина, що лежав у алебастровому саркофазі. У повній відповідності з описом Геродота, одяг небіжчиків була обсипана коштовностями. Цариця лежала в сукні, цілком розшитому золотими пластинками з орнаментами і зображеннями тварин. Її шию обіймав масивний обруч-гривна з того ж благородного металу, з майстерно виконаними фігурками левів. Висока шапка також була покрита золотими пластинами … Казка! Головна камера, місце поховання самого царя, на жаль, виявилася розграбованою. Але при вході в неї археологи, вже завершуючи свою денну працю, знайшли тайник, не помічений грабіжниками.

« Я розчищав густий глиняний наплив, що покривав підлогу, і відчув, як щось дряпнуло палець. Серце відчайдушно йокнуло. Обережно відвернувши глину, я побачив, як блиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям зрозумів, що це саме воно …» (Борис Мозолевський)

ХТО І ДЕ ВИГОТОВИВ ПЕТОРАЛЬ?

«Пектораль виготовлена під безпосереднім впливом Парфенона самобутнім митцем, який, користуючись зовсім іншим матеріалом, зміг піднятися до найвищих ідей мистецтва», — пише Мозолевський у книзі «Скіфський степ». Деякі ж сучасні дослідники схиляються до думки, що пектораль — справа рук аборигенних майстрів. «Ми з колегами вважаємо, що це робота боспорського майстра. Можливо, вона була зроблена в давньому місті Пантикапеї (нині місто Керч). Сюжет зображень на цьому витворі мистецтва характерний для індоєвропейських народів», — вважає старший науковий співробітник Музею історичних коштовностей України Наталя Малюк. Але це все не остаточні висновки. Вивчення пекторалі продовжується дотепер.

Скільки ще таємниць і цінних знахідок приховують кургани Придніпров’я, напевно не знає ніхто. В останні десятиліття археологи відшукали там сотні артефактів, зокрема, і на землях Нікопольщини, яку вважають кладовищем скіфських царів. Тільки біля села Покровського, в районі якого знайшли свого часу пектораль, є кілька недосліджених курганів, розповідає директор місцевого краєзнавчого музею Лариса Гладкочук.

«Є ще недосліджені кургани, може, й скіфської доби. Були у нас «чорні» археологи, але люди їх прогнали», — зазначила музейниця.

Оригінал скіфської пекторалі зараз зберігають у Києві, у Музеї історичних коштовностей України, а в Дніпропетровському історичному музеї можна побачити її копію.