Одіссей приходить під виглядом мандрівника до свого палацу

Викладено за поемою Гомера «Одіссея».

Другого дня, ледве край неба забарвився яскравим пурпуром зорі, Телемах вирушив до міста. Відходячи, він звелів Евмеєві провести до міста мандрівника, щоб він міг там збирати милостиню. Прийшовши додому, Телемах першою зустрів свою стару няню Евріклею. Невимовно зраділа вона, побачивши Телемаха, і з плачем обняла його. Вийшли назустріч синові Одіссея усі рабині. Дізнавшись про повернення сина, вийшла йому назустріч і Пенелопа. Обняла вона сина й почала розпитувати його, про що дізнався він під час своєї подорожі. Але нічого не став розповідати їй Телемах, – він поспішав на міський майдан, щоб привести Феоклімена у свій дім.

Коли Телемах прийшов на міський майдан, женихи цілим натовпом обступили його, кожен з них поспішав побажати йому чогось доброго, а глибоко в серці замишляли вони загибель Телемахові.

Незабаром прийшов на майдан і Феоклімен з Перайєм, що дав йому притулок на час, поки не було в місті Телемаха.

Зараз же Телемах запросив Феоклімена до себе в дім і пішов з ним. Дома, обмившись у прекрасних мармурових ваннах, Телемах з Феокліменом сіли до трапези. Вийшла до них Пенелопа й сіла біля їх стола із своєю роботою. Телемах розповів матері про свою подорож у Пілос і Спарту. Засмутилась Пенелопа тим, що нічого не дізнався Телемах про батька. Але Феоклімен почав заспокоювати її; він запевняв, що Одіссей уже в Ітаці, що він напевно ховається десь, щоб певніш приготувати згубу женихам. Феоклімен казав, що коли б Одіссей не повернувся в Ітаку, не послали б знамення боги при поверненні Телемаха.

Під час розмови Пенелопи з Телемахом та Феокліменом женихи розважались надворі киданням диска й списа. Незабаром пригнали пастухи кіз і овець для бенкету женихів. Юрбою увійшли женихи в дім Одіссея і взялися до готування бенкету. Оповісник Медонт скликав їх до бенкетної зали.

Тим часом Одіссей з Евмеєм помалу йшли в напрямі до міста. Спираючись на костур, йшов Одіссей під виглядом немічного старця. Вони вже були недалеко від міста, коли біля джерела, з якого жителі міста брали воду, зустрів їх пастух Мелантій. Побачивши Евмея з мандрівником, зухвалий Мелантій почав глузувати з них і крикнув:

– Ось веде один негідник другого! Куди ти, дурний Евмею, ведеш цього старця? Гляди, переламають йому ребра женихи, якщо тільки він насмілиться показатись у домі Одіссея!

Крикнувши це, Мелантій сильно вдарив ногою Одіссея, але навіть не поворухнувся від цього удару Одіссей. Насилу стримався він, щоб не вбити зухвальця, ударивши його головою об землю. Евмей почав погрожувати Мелантію, що погано йому буде, коли повернеться Одіссей. Але Мелантій грубо відповів, що даремно сподівається він на повернення Одіссея, що скоро й Телемаха вб’ють женихи, а самого Евмея продадуть якимсь чужинцям. З цими погрозами пішов Мелантій.

Поволі йшли Евмей з Одіссеєм. Нарешті наблизилися вони до палацу Одіссея. Звідти неслися звуки кіфари і співи. Бенкет женихів був саме в розпалі. Увійшли Евмей і Одіссей, голосно розмовляючи один з одним, у двір. Там, на купі гною, біля самої брами, лежав старий пес Одіссея, Аргус. Тільки-но почув він голос свого господаря, як насторожив вуха. Почув вірний Аргус свого пана, вильнув хвостом і хотів піднятися, щоб кинутися йому назустріч, але не було вже сили в нього зрушити з місця. Усіма покинутий, старий, він здихав. Упізнав свого вірного Аргуса і Одіссей. Сльоза скотилася з його очей; швидше змахнув він сльозу рукою, щоб не помітив її Евмей. Поворухнувся Аргус і здох. Двадцять років чекав він свого господаря і відразу впізнав його, навіть в образі старця.

Евмей увійшов до бенкетної зали перший і сів коло Телемаха. Слідом за Евмеєм увійшов і Одіссей. Але не пішов він до гостей, а сів біля самого входу, прихилившись до дверей. Зараз узяв Телемах хліба й м’яса, звелів віднести Одіссеєві і сказати йому, щоб сміливо йшов він до гостей прохати милостиню. Встав Одіссей і почав обходити усіх гостей. Усі подавали йому, відмовив один тільки Антіной. Але Одіссей почав настійно прохати і в нього милостині. Розсердився жорстокий, грубий Антіной і прогнав від себе Одіссея. Відійшов від нього Одіссей, промовивши:

– Так, бачу я, що розум твій не такий гарний, як обличчя, коли шкодуєш дати мені шкуринку хліба, та ще й чужого!

Спалахнув гнівом Антіной, схопив лавку і з усієї сили кинув нею в Одіссея і влучив йому в спину. Але Одіссей навіть не похитнувся від сильного удару. Він стояв, ніби незрушна скеля; тільки грізно струснув він головою, сів знову біля самих дверей і сказав:

– Не біда, якщо хтось перенесе побої, боронячи своє майно. Якщо тільки богині помсти Ерінії захищають і жебраків, то замість шлюбу жде тут Антіноя смерть!

Ще дужче розсердився Антіной, почувши слова Одіссея, але женихи почали докоряти йому за те, що образив він мандрівника, який прийшов у дім, бо ж бувало не раз, що під виглядом жебраків-мандрівників приходили до людей і безсмертні боги. Гірко було бачити і Телемахові, як образив Антіной його батька, але, пам’ятаючи умову, стримав він свій гнів.

Дізналася і Пенелопа, як образив Антіной нещасного мандрівника. Ще більше зненавиділа вона зухвалого Антіноя. Покликавши до себе Евмея, розпитала вона його про мандрівника, а коли дізналася, що Одіссей був колись гостем батька мандрівника, вигукнула:

– О, вірю я, що жорстоко відомстять Одіссей і Телемах женихам, коли повернеться Одіссей!

Тільки-но сказала це Пенелопа, як Телемах голосно чхнув. Зраділа цій ознаці Пенелопа, тепер вона була певна, що рано чи пізно загинуть женихи від руки її чоловіка. Вона звеліла Евмеєві привести до себе мандрівника, щоб розпитати його про Одіссея. Але Одіссей відмовився зараз же йти до Пенелопи, він прохав почекати до вечора, бо не хотів ще дужче дратувати женихів. Погодилася чекати Пенелопа.

Бенкет женихів ставав дедалі шумнішим. Настала ніч.

Евмей давно вже пішов додому. Женихи все ще не розходилися. Коли це в дверях з’явився один жебрак, відомий у всій Ітаці ненажера і п’яниця, на ймення Ір. Побачивши мандрівника в дверях, почав гнати його Ір, але Одіссей не йшов. Тоді Ір почав погрожувати йому, що поб’є його, якщо він зараз же не піде геть. Зчинилася сварка. Її почув Антіной і, бажаючи дати розвагу собі і женихам, вирішив улаштувати бійку Іра з мандрівником. Переможцеві він обіцяв дати як нагороду козячий жарений шлунок, а крім того, дозволити щодня приходити по милостиню. Обступили женихи Іра й Одіссея і підбивали їх помірятися силами. Одіссей погодився битися з Іром, але спершу взяв клятву з женихів, що вони не допомагатимуть Ірові. Женихи дали клятву. Тоді Одіссей зняв своє лахміття і оперезався ним. Із здивуванням побачили женихи могутнє тіло Одіссея, його мускулясті руки, широкі груди й плечі. Страшенно злякався Ір, але не битися з Одіссеєм він уже не міг, бо раби схопили його, оперезали і поставили навпроти Одіссея. Зо страху ледве тримався Ір на ногах. Поглянувши на нього, Одіссей подумав, чи вбити його ударом кулака, чи тільки збити з ніг. Вирішив Одіссей, що могутнім ударом він може збудити підозріння женихів; тому, коли Ір ударив його в плече, він і собі також ударив його по голові над самим вухом. Упав Ір додолу й закричав від болю. А Одіссей схопив його за ногу і виволік з бенкетної зали надвір, там посадовив під муром біля брами, накинув йому на плечі драну торбу й дав у руки костур. Так провчив Одіссей Іра за те, що він задумав зухвало гнати його, мандрівника, з його ж власного дому. Дуже зраділи женихи, що позбавив їх Одіссей від настирливого Іра. Вони весело поздоровляли його з перемогою, а один з них, Амфіном, підніс Одіссеєві келих з вином і побажав, щоб боги знову послали йому багатство і щастя. Амфіном був найкращим із женихів, часто удержував він їх від бешкетів і завжди захищав Телемаха. Знав це Одіссей і, бажаючи врятувати Амфінома, порадив йому покинути юрбу женихів і повернутися до батька, бо незабаром повернеться Одіссей, і загибель тоді загрожує женихам. Але не послухав Одіссейової ради Амфіном, сам ішов він назустріч своїй загибелі.

У цей час богиня Афіна-Паллада спонукала Пенелопу вийти до женихів, щоб ще дужче розпалити в них бажання одружитися з нею і щоб Одіссей і Телемах ще більш оцінили її вірність і любов до них. Одразу ж покликала Пенелопа Евріному і наказала прикликати двох рабинь, які мали провести її в бенкетну залу до женихів. Коли Еврінома вийшла, богиня Афіна навіяла короткий сон на Пенелопу і уві сні наділила її такою красою, що вона засяяла, неначе богиня кохання Афродіта. Рабині, увійшовши, розбудили Пенелопу. Встала Пенелопа і пішла до женихів. Із захопленням дивилися вони на дружину Одіссея, що ввійшла. А Пенелопа прикликала до себе Телемаха і докоряла йому за те, що дозволив він образити в своєму домі нещасного мандрівника. Покірно вислухав материн докір Телемах. Звернувся один із женихів, Еврімах, до Пенелопи й почав славити її красу. Вислухала його Пенелопа і відповіла, що немає вже більш у неї колишньої вроди, втратила вона її, відколи покинув її Одіссей; аж тоді знову вернулася б до неї врода, якби повернувся Одіссей. Докоряла вона женихам за те, що примушують вони її стати з кимсь із них до ненависного їй шлюбу і пустошать дім Одіссея своїми бенкетами. Не так було в минулі часи, тоді женихи намагались дарунками прихилити наречену і не марнували чужого майна. Але не послухали женихи докорів Пенелопи; спокійно вислухавши її, послали вони слуг своїх по багаті дари і обдарували ними Пенелопу, гадаючи схилити її до шлюбу дарунками. Мовчки прийняла Пенелопа дари і пішла з рабинями своїми до себе в покої.

Тільки-но вийшла Пенелопа, як женихи звеліли рабиням принести три великих світильники і запалити на них огонь, щоб ясніш освітити бенкетну залу. Виконали рабині наказ. А Одіссей сказав рабиням, щоб ішли вони робити своє діло, а він доглядатиме за світильниками. Але одна з рабинь, Меланто, почала знущатися з нього й лаяти його. Одіссей пригрозив зухвалій Меланто, що поскаржиться на неї Пенелопі. Злякалися рабині цієї погрози і, поспішаючи, пішли. А Одіссей став доглядати за вогнем на світильниках. Еврімах, щоб розвеселити женихів, глузуючи з Одіссея, сказав:

– Бачу я, що бог якийсь послав до нас цього мандрівника, щоб світліш було нам бенкетувати. Світло йде не від світильників, а від його лисої голови, на якій немає жодної волосинки.

Засміялися женихи, а Еврімах почав ще більше знущатися з Одіссея. Спокійно відмовив йому Одіссей:

– Велика твоя пиха, Еврімаху, але ж ти уявляєш собі, що ти дужий, тільки через те, що тебе оточують слабкі люди. Коли б повернувся зараз, на твою біду, Одіссей, тоді ці широкі двері відразу здалися б тобі вузькими, так поспішно кинувся б ти тікати.

Страшенно розсердився Еврімах, схопив він лавку і з розмаху кинув її в Одіссея. Але Одіссей спритно ухилився від удару. Лавка попала в руку раба, який розносив вино, і зі стогоном упав він додолу, впустивши келих. Зняли галас женихи. Вони обурювались, що почалися в них на бенкеті постійні сварки з тієї хвилини, відколи з’явився мандрівник. Але Телемах сказав, що не в цьому причина сварок; причина в тому, що всі похмеліли й час кінчати бенкет. Хоч як досадно було женихам чути такі слова Телемаха, все ж мусили вони скінчити бенкет. Наповнили вони ще раз вином свої келихи, випили і розійшлись по домівках.

Коли порозходились усі женихи, Одіссей сказав Телемахові, що тепер треба винести всю зброю з бенкетної зали. Покликав Телемах Евріклею і звелів їй замкнути всіх служниць в їх приміщенні, щоб не бачили вони, як виноситимуть зброю, яку треба прибрати, щоб не псувалася вона від диму. Виконала Евріклея наказ Телемаха. Почали виносити Телемах і Одіссей зброю, а богиня Афіна незримо світила їм, запаливши свій світильник. Здивувався Телемах, бачивши, як розливалося всюди світло від невидимого світильника, і запитав Одіссея, звідки це світло. Але Одіссей заборонив синові розпитувати; боявся він, щоб не прогнівив богиню Телемах своїми розпитуваннями. Прибравши всю зброю, Одіссей пішов до покоїв Пенелопи. Вона з нетерпінням чекала мандрівника, щоб розпитати його про Одіссея. А Телемах пішов у свої покої й спокійно заснув.

Шкільне життя

Викладено за поемою Гомера «Одіссея». Другого дня, ледве край неба забарвився яскравим пурпуром зорі, Телемах вирушив до міста. Відходячи, він звелів Евмеєві провести до міста мандрівника, щоб він міг там збирати милостиню. Прийшовши додому, Телемах першою зустрів свою стару няню Евріклею. Невимовно зраділа вона, побачивши Телемаха, і з плачем обняла його. Вийшли назустріч синові Одіссея усі рабині. Дізнавшись про повернення сина, вийшла йому назустріч і Пенелопа. Обняла вона сина й почала розпитувати його, про що дізнався він під час своєї подорожі. Але нічого не став розповідати їй Телемах, – він поспішав на міський майдан, щоб привести Феоклімена у свій дім. Коли…

Оцінити

0

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*