Одіссей і Пенелопа

Коли Телемах пішов спати, до бенкетної зали прийшла зі своїми рабинями Пенелопа. Рабині поставили для своєї господині крісло зі слонової кості, оздоблене сріблом, біля вогнища, а самі почали прибирати зі стола, де бенкетували женихи. Рабиня Меланто знову почала ганьбити Одіссея, гнати його з дому і погрожувати йому, що кине в нього гарячу головешку, якщо він не піде геть. Похмуро глянув на неї Одіссей і сказав:

– Чого ти гніваєшся на мене? Правда, я жебрак! Така вже моя доля, а був час, коли і я був багатий; але всього позбувся я з волі Зевса. Може, і ти позбудешся скоро краси і зненавидить тебе твоя господиня. Гляди, повернеться Одіссей, і доведеться тобі відповісти за своє зухвальство! Коли ж і не повернеться він, то вдома Телемах, він знає, як поводяться рабині. Ніщо не заховається від нього!

Почула Одіссейові слова і Пенелопа. Гнівно сказала вона Меланто:

– На всіх лютуєш ти, наче пес на ланцюгу! Гляди, я знаю, як ти поводишся! Доведеться тобі заплатити головою за твою поведінку. Хіба ти не знаєш, що я сама покликала сюди цього мандрівника?

Наказала поставити Пенелопа біля вогнища крісло Одіссея і, коли він сів біля неї, почала розпитувати його про Одіссея. Розповів їй мандрівник, ніби колись приймав він сам як гостя Одіссея на Криті, коли той, захоплений бурею, пристав до берегів Криту по дорозі в Трою. Заплакала Пенелопа, почувши, що бачив мандрівник двадцять років тому Одіссея. Бажаючи перевірити, чи правду говорить він, спитала його Пенелопа, як був одягнений Одіссей. Ніщо не було легше мандрівникові, як описати свій же власний одяг. З найменшими подробицями змалював він його, і повірила тоді йому Пенелопа. А мандрівник почав запевняти, що Одіссей живий, що недавно він був у країні феспротів, а звідти поїхав у Додону запитати там оракула Зевса.

– Скоро повернеться Одіссей! – казав мандрівник, – раніш, ніж скінчиться рік, раніш, ніж буде ще молодик, повернеться Одіссей.

Рада була повірити йому Пенелопа, але не могла, – адже стільки років ждала вона Одіссея, а він усе ще не повертався. Звеліла Пенелопа рабиням приготувати мандрівникові м’яке ложе. Але Одіссей прохав, щоб стара Евріклея перше обмила йому ноги.

Охоче погодилася Евріклея обмити ноги мандрівникові: він і на зріст, і всім своїм виглядом, і навіть голосом нагадував їй Одіссея, якого вона колись сама випестила. Принесла Евріклея води в мідному тазу і нахилилась, щоб обмити мандрівникові ноги. Враз упав їй в очі шрам на його нозі. Добре знала вона цей шрам. Колись завдав глибокої рани Одіссеєві кабан, коли полював він із синами Автоліка на схилах Парнасу. По цьому саме шраму впізнала Одіссея Евріклея. Перекинула вона від великого здивування таз із водою. Сльози заволокли їй очі, і тремтячим від радощів голосом сказала вона:

– Одіссею, невже це ти, моє дороге дитя? Як не впізнала я тебе раніш!

Хотіла Евріклея сказати й Пенелопі, що повернувсь, нарешті, її чоловік, але Одіссей зараз затулив їй рот рукою і тихо промовив:

– Так, я Одіссей, якого ти виняньчила! Але мовчи, не видавай моєї таємниці, інакше ти згубиш мене. Бережись сказати комусь про моє повернення! Суворо покараю я тебе і не помилую, хоч ти й моя годувальниця, коли каратиму рабинь за всі їх лихі вчинки, якщо дізнаються вони від тебе, що я повернувся.

Поклялася Евріклея зберегти таємницю. Радіючи, що повернувся Одіссей, принесла вона ще води і обмила йому ноги. А Пенелопа не помітила, що сталося; всією її увагою заволоділа богиня Афіна.

Коли Одіссей сів знову біля вогнища, почала нарікати на свою гірку долю Пенелопа і розповіла про сон, який бачила нещодавно. Вона бачила, ніби орел роздер усіх її білосніжних домашніх гусей і всі жінки Ітаки оплакували їх разом з нею. Та раптом орел прилетів назад, сів на даху палацу і людським голосом промовив: «Пенелопо, це не сон, а знамення того, що збудеться. Гуси – це женихи, а я – Одіссей, який незабаром повернеться».

Одіссей сказав Пенелопі, що сон її, як і сама вона бачить, такий ясний, що його не варт і тлумачити. Та не могла навіть такому сну йняти віри Пенелопа, вона не вірила, що повернеться, нарешті, Одіссей. Вона сказала мандрівникові, що надумала другого дня випробувати женихів: винести лук Одіссея і запропонувати їм напнути його і влучити в поставлену ціль; того з них, хто зробить це, вирішила вона обрати собі за чоловіка. Порадив Пенелопі мандрівник не відкладати цієї проби і додав:

– Перш ніж хтось із женихів напне лук і влучить у ціль, повернеться Одіссей.

Так розмовляла з мандрівником Пенелопа, не підозрюючи, що говорить з Одіссеєм. Але було вже пізно. Хоч Пенелопа готова була всю ніч говорити з мандрівником, усе ж час був їй іти вже на спочинок. Встала вона й пішла до свого покою з усіма рабинями, і там навіяла на неї богиня Афіна солодкий сон.

А Одіссей, влаштувавши собі ложе з шкури бика й овчин, ліг на ньому, та не міг заснути. Він усе думав, як відомстити женихам. Наблизилась до його ложа богиня Афіна; вона заспокоїла його, обіцяла свою допомогу і сказала, що вже скоро скінчаться усі його біди.

Нарешті приспала Одіссея богиня Афіна. Та недовго спав він, розбудив його голосний плач Пенелопи, яка нарікала на те, що не дають боги повернутись Одіссеєві. Встав Одіссей, прибрав своє ложе і, вийшовши надвір, почав благати Зевса послати йому добру ознаку в перших словах, які він почує цього ранку. Почув Зевс Одіссея, і розкотився грім по небу. А перші слова, почуті Одіссеєм, були слова рабині, яка молола на жорнах борошно. Вона бажала, щоб це був останній день, який у бенкетах проведуть женихи в домі Одіссея. Зрадів Одіссей. Тепер він знав, що допоможе йому Зевс-громовержець відомстити женихам.

Шкільне життя

Коли Телемах пішов спати, до бенкетної зали прийшла зі своїми рабинями Пенелопа. Рабині поставили для своєї господині крісло зі слонової кості, оздоблене сріблом, біля вогнища, а самі почали прибирати зі стола, де бенкетували женихи. Рабиня Меланто знову почала ганьбити Одіссея, гнати його з дому і погрожувати йому, що кине в нього гарячу головешку, якщо він не піде геть. Похмуро глянув на неї Одіссей і сказав: – Чого ти гніваєшся на мене? Правда, я жебрак! Така вже моя доля, а був час, коли і я був багатий; але всього позбувся я з волі Зевса. Може, і ти позбудешся скоро краси і зненавидить…

Оцінити

0

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*