Не нашого пера пташка

Не нашого пера пташка

Не нашого пера пташка

У гонитві за престижем деякі батьки воліють віддати дитину до «елітної» школи – і тим роблять їй ведмежу послугу

Літо – гаряча пора для батьків майбутніх першокласників. Деякі з них, звичайно, ще навесні визначилися з вибором школи для дитини, але більшість, по-перше, відкладає цю справу на літні місяці. Чому? Бо серед варіантів, які нині пропонує вітчизняна система освіти, кожен бажає вибрати для своєї дитини найкращий. Це за радянських часів школи були майже всі однакові. Хіба що якась вважалася «трохи кращою» за іншу.

Сьогодні ситуація змінилася докорінно. Окрім звичайних шкіл і спецшкіл, так би мовити, класичного зразка, працюють різноманітні гімназії, ліцеї. Десь робиться наголос на вивчення мов, історії, філософії, десь поглиблено вивчають точні або природничі науки. Та що там гімназії – навіть звичайні загальноосвітні школи мають можливість варіювати програми, навчати дітей за цікавими розвивальними системами. А є ще один особливий різновид шкіл – такі, куди дітей підвозять на бентлі та порше, де на батьківських зборах можна побачити обличчя, які щодня з’являються на екранах телевізорів або на шпальтах газет.

РОЗПЛІДНИКИ ДЛЯ ЕЛІТИ

Такі «розплідники» були і за радянських часів – поодинокі престижні спецшколи з поглибленим вивченням іноземної мови. Але пересічній дитині потрапити туди було непросто, бо майже всі місця були закріплені за «номенклатурними» нащадками.

Сьогодні вступити до школи для доморослої еліти теж непросто. Але, вибираючи для дитини місце навчання, дехто з батьків думає не про програму, а саме про престижність. І попри все, воліє, щоб його чадо сиділо за партою поруч із дітьми олігархів, телезірок та різних там «світських левиць».

Маю зізнатися: років із чотири тому я до цієї теми вже зверталася. Але тоді я працювала у «рожевенькому дитячо-мамському» журналі, тому мої розмірковування про соціальне розшарування дітей у сучасних школах безжально «зарубали»: «Стаття занадто жорстка». Вона потім таки десь вийшла, але тема відтоді актуальності не втратила. Більше того, економічна криза ще дужче поглибила прірву між бідними і багатими, соціальне розшарування суспільства набрало ще жорсткіших форм. Тому не дивно, що навіть малюки вже добре розуміють, що таке особа «не свого кола». Навіть дорослий, опинившись серед чужих, почувається «не в своїй тарілці». А для маленької людини це може стати тяжким випробуванням.

До речі, якщо йдеться про соціальне розшарування, то воно не завжди ототожнюється з майновим станом батьків. Коли я розмірковувала над проблемою, то згадала свою шкільну подругу, яка після переїзду змушена була перейти до іншої школи. В нашій навчалися діти наукових працівників, а в її новій школі –з робітничих родин. І дівчинці було спершу досить важливо пристосуватися до нового товариства. Втім, були в цьому і два позитивних моменти. По-перше, з трієчниці моя подруга стала майже відмінницею: на фоні однокласників вона дуже вигравала. По-друге, вона навчилася толерантно ставитися до людей.

НА П’ЯТІРКУ НЕ ПОГУЛЯЄШ

Моїй співбесідниці і добрій подрузі, психологу Олені Смірновій довелося свого часу попрацювати і в звичайній, і в спеціалізованій школах, і в досить престижному ліцеї, де навчалися діти із заможних родин. Отже, їй є що сказати щодо цього.

– Соціальне розшарування – це прикмета не лише нашого часу. Воно було завжди. Але за Радянського Союзу воно так не впадало в очі, а ось нині до соціального розшарування додалося й майнове. Ситуації, схожі на історію шкільної подруги, сьогодні трапляються досить рідко. Так, якщо ви справді кудись переїжджаєте, треба шукати «соціально близьке» середовище для дитини.

Прикметою сьогодення стала зовсім інша ситуація. Припустімо, у вашому мікрорайоні є престижна гімназія, де навчаються діти заможних батьків. А ваші статки до них відверто «не дотягують». Але ви все-таки віддаєте дитину до цієї школи, бо вона. найближча. Відмовити вам не можуть, і дитина потрапляє до класу із «заможненькими буратінками». Це дуже велика помилка.

Згадаю історію про те, як однокласника мого сина батьки вирішили перевести до престижного ліцею. Не минуло й кількох місяців, як хлопець знову повернувся до рідної школи. Коли я зустріла його маму, запитала, що ж «не склалося» в ліцеї – може, програма не така, може, вчителі погані? Виявляється, і програма, і вчителі були чудові. Але хлопець почувався дуже ніяково через те, що майже всіх однокласників батьки підвозили на машинах, а він їздив до школи на метро. До того ж його нові товариші зазвичай ходили снідати до найближчого ресторанчика, де «бізнес-ланч» коштував близько 50-ти гривень, а цій бідолашній дитині мама могла виділяти щоденно не більше п’ятірки. В ресторані на цю суму не погуляєш. «Я не хочу, щоб моя дитина почувалася гіршою за інших, через те, що в неї бракує грошей», – сказала мені жінка. І вона, безумовно, мала рацію.

«ШКОЛА ВИЖИВАННЯ»

Треба сказати, що, мріючи про престижну школу для дитини, деякі з батьків керуються ще одним міркуванням: вони хочуть, щоб дитина змалечку спілкувалася з «потрібними людьми» і заводила корисні зв’язки. Ось це вже і справді страшна помилка.

– У батьків спрацьовує стереотип, що шкільна дружба залишається на все життя. Мені довелося спілкуватися з мамами і татами, які віддавали своїх дітей до престижних навчальних закладів, аби ті потім могли увійти в коло дітей сильних світу цього. Вони виростуть, успадкують батьківські гроші, а там, може, і про шкільного товариша не забудуть, допоможуть знайти тепленьке місце під сонцем. Так ось, ця ситуація є дуже небезпечною для дитини. Сподівання батьків, як правило, можуть справдитися лише в поодиноких випадках. І лише тоді, коли дитина – дуже яскрава, харизматична особистість. Тоді вона й справді зможе поставити себе в колі однокласників так, що вони не зважатимуть на її матеріальний статок. Але в більшості ситуацій дитині доводиться дуже тяжко. Аби не стати ізгоєм, вона має пройти справжню «школу виживання», жити за подвійними стандартами, інтригувати, вдавати з себе блазня. Такі важкі випробування можуть навіть закінчитися справжнім неврозом. Подумайте, чи треба піддавати маленьку людину таким психологічним тортурам?

ДЕ ПІДЖАЧОК?

Ось вам ще одна історія, яку розповіла знайома вчителька. Вона влаштувалася на роботу до престижного навчального закладу і спочатку була дуже рада – адже гроші там платили непогані. Але минув деякий час, і вона почала помічати, що дехто з дітей ставиться до неї дещо зверхньо. А потім трапилася неприємність – вчительці зателефонував особисто директор: «У нас ЧП. У вашої учениці зник піджак. Його треба негайно знайти, бо він коштує сті-і-льки!…». Бідолашна жінка побігла до школи шукати того клятого піджака. Знайшла. Але на все життя запам’ятала приниження, яке відчула.

До речі, сприймати вчителів як прислугу – дуже тривожний симптом.

– Дитячий снобізм, зверхнє «панське» ставлення до педагогів – не так просто, як може здатися на перший погляд, – пояснює психолог. – Це, по-перше, говорить про те, що в підлітка є внутрішні конфлікти, тривожність, страх, високий рівень агресії. Адже життя дитини із заможної родини – теж не мед. Вони частіше, аніж діти зі звичайних сімей, страждають від батьківської зайнятості. Батьки заробляють гроші – і їм ніколи викроювати час на власних дітей.

Узагалі, в середовищі, де все вимірюється грошима, вчителі, навіть якщо вони отримують непогану (як для вчителя!) зарплатню, сприймаються як «другий сорт». Невже ви хочете, щоб ваша дитина увібрала такі переконання?

І, нарешті, якщо ви все ще мрієте про школу, де навчаються маленькі паничі, ось вам ще історія. Цього разу із мого минулого. Колись я працювала у відділі права однієї всеукраїнської газети. Звичайно ж, спілкувалася з правоохоронними органами. Якось співробітники Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків вирішили зробити рейд київськими школами. І з’ясувалося: якщо у звичайних навчальних закладах старшокласники іноді покурюють щось серйозніше за цигарки, то в елітних навчальних закладах ситуація дуже серйозна. Бо куди піде наркодилер з пачками «коліс» – до школи, де дітям видають п’ять гривень на день чи до елітного ліцею, де пересічний учень отримує щоденно на кишенькові витрати десятки доларів?

А взагалі, розумні батьки, які хочуть дітям добра, мають, передусім, піклуватися не про власні амбіції чи престиж, а про те, аби дитина почувалася у школі добре. Буде психічний комфорт – і дитя навчатиметься із задоволенням. А це – найголовніше для нього.
ЧИ МОЖНА ЗА 30 ХВИЛИН ПЕРЕВІРИТИ ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ?
Майже кожен 20-й навчальний заклад в Україні – це гімназія, ліцей чи колегіум…

Хоча, наприклад, власне «ліцейна освіта» починається з 10 класу. Вже сама вивіска на будівлі – «гімназія», «ліцей» чи «колегіум» викликає пієтет у батьків і побоювання, що їхня дитина не впорається. Хоча початкові класи у цих закладах (якщо вони є) – це, як правило, спеціалізована школа. А порядок приймання для них чітко регламентований, тож правила гри для всіх однакові!

Що ж мають право вимагати в дитини при вступі до «звичайної» і спеціалізованої школи? Справді, кожна школа хоче бути особливою. Але чи завжди назва відповідає якості навчання?
ПРИЙМАТИМУТЬ, ЯК ЗАВЖДИ…

– Є звичайні загальноосвітні школи, в яких якість навчання дітей нічим не відрізняється від гімназії, ліцею чи колегіуму, – вважає головний спеціаліст Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОНмолодьспорту Лідія Щербакова. – Там також працюють переважно висококваліфіковані фахівці, які дають своїм учням належні знання, ефективно співпрацюють з батьками, досягають високої результативності у вихованні дітей.

За словами Лідії Федорівни, порядок приймання дітей до перших класів загальноосвітніх навчальних закладів на 2012 – 2013 навчальний рік не змінився. Дітей беруть відповідно до території обслуговування. Дитина може розпочинати навчання і в інших закладах, якщо є місця.

До спеціалізованої школи (школи-інтернату) з поглибленим вивченням окремих предметів приймання дітей здійснюється незалежно від території обслуговування. Воно проводиться в терміни, визначені навчальним закладом, у формі співбесіди у присутності батьків або осіб, які їх замінюють. Цей процес відбувається згідно з інструкцією (див. рубрику «корисні посилання)». Співбесіда з дитиною повинна охоплювати виконання спеціальних діагностичних завдань для перевірки рівня загального розвитку дитини, її функціональної готовності до систематичного навчання й здатності до опанування дисциплін відповідно до спеціалізації закладу.

Такі завдання розробляє педагогічна комісія на основі матеріалів, запропонованих центрами практичної психології і соціальної роботи (психологічної служби), та затверджує директор навчального закладу за погодженням з відповідним органом управління освітою.

У ФОРМІ ДОБРОЗИЧЛИВОЇ СПІВБЕСІДИ…

Саме співбесіди інколи призводять до конфлікту у форматі «школа – батьки». Крім того, завдання цих перевірок викли­кають найбільше запитань. Лідія Щербакова наголошує, що перевірка знань і вмінь дитини понад обсяги державних вимог навчально-виховних програм дошкільного навчального закладу не допускається. Не дозволяється також перевіряти вміння читати, писати, рахувати, бо формування цих навичок відбувається в процесі навчання дитини в початкових класах за чинними навчальними програмами для 1 – 4 класів.

Приймати дитину повинен вчитель початкових класів і психолог у формі доброзичливої співбесіди, що триває не більш як 30 хвилин. Причому – у присутності батьків.

Готовність до систематичного навчання визначається взаємопов’язаними компонентами: фізичною готовністю (станом здоров’я і фізичним розвитком дитини), інтелектуальною і особистісною. Фізичну готовність дитини до школи визначає медпрацівник, який робить відповідний запис у медичній картці.

Особистісна готовність характеризується вмінням дитини орієнтуватися в навколишньому світі, встановлювати контакт з однолітками і дорослими, її ставленням до школи, запасом знань, самостійністю, активністю й ініціативністю, потребою в спілкуванні.

Інтелектуальна готовність містить в собі розумовий і мовленнєвий розвиток, здатність сприймати інформацію, увагу, спостережливість, пам’ять, образне уявлення, зорове сприймання, а також фонематичний слух.

Якщо з першим пунктом усе більш-менш зрозуміло, то щодо двох останніх є запитання. І справді – чи можливо за трид­цять хвилин повною мірою перевірити особистісну й інтелектуальну готовність до школи? На щастя, всі українські діти навчаються в школах. А починаючи з першого класу, шкільний психолог і вчитель вивчають особливості дитини для найефективнішого впливу на її всебічний розвиток і виховання у процесі навчання після зарахування до 1 класу.
З ПЕРШОГО ВЕРЕСНЯ – ЗА НОВИМИ ПЛАНАМИ

У 2011 році розроблено сім варіантів нових типових навчальних планів для початкової школи, за якими першокласники навчатимуться з 1 вересня 2012 року, а учні 2 – 4 класів з 2013 – 2015 років відповідно.

Як розповідає Лідія Щербакова, в цьому документі приділено увагу як загальноосвітнім ЗНЗ, так і спеціалізованим школам з поглибленим вивченням іноземних мов і предметів художньо-естетичного циклу.

Звичайно, у спеціалізованих школах навантаження учнів більше, ніж у загальноосвітніх. Так, якщо у першому класі спеціалізованих шкіл іноземна мова вивчається три години на тиждень, то в загальноосвітній – годину. Якщо візьмемо, наприклад, спеціалізовану школу з поглибленим вивченням предметів музичного профілю, то в такому закладі в першому класі на освітню галузь «Мистецтво» припадатиме чотири години на тиждень, а в звичайній школі – дві чи одна залежно від типу загальноосвітнього навчального закладу.

Незмінними в першому класі всіх типів загальноосвітніх навчальних закладів є кількість годин на вивчення української мови, іншої мови навчання, математики, природознавства, трудового навчання, «Основ здоров’я», фізичної культури. Важливим є й те, що години, передбачені для фізичної культури, не враховуються під час визначення гранично допустимого навчального навантаження учнів.

Треба сказати, що за санітарними нормами, гранично допустиме навантаження у спеціалізованих і звичайних школах однакове – від 20 годин у перших класах до 23 у третьому – четвертому.

БАТЬКАМ НА ЗАМІТКУ

Відповідно до законодавства, з 2001 – 2002 року навчання в першому класі діти розпочинають, як правило, з шести років і навчаються за єдиним в Україні чотирирічним терміном. Для зарахування дитини до першого класу батькам чи особам, які їх замінюють, треба подати заяву на ім’я директора, копію свідоцтва про народження дитини, медичну картку встановленого зразка, яку видають у територіальній поліклініці.

Подаємо також перелік нормативних актів, якими послуговуються навчальні заклади при прийманні дитини до школи.

Інструкція про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів) (затверджено наказом МОН від 19.06.2003 р. № 389).

Наказ МОН «Про прийом дітей до першого класу ЗНЗ» від 07 квітня 2005 року № 204.

Лист МОН «Про застосування Закону України «Про загальну середню освіту» щодо розширення мережі та організації навчально-виховного процесу в гімназіях, ліцеях, колегіумах» від 28.10.2002 № 1/9-472.
МОВОЮ СТАТИСТИКИ

Усього в Україні 19 690 загальноосвітніх навчальних закладів. Серед них – 580 гімназій, 377 ліцеїв і 45 колегіумів.
СМІХ, ТА Й ГОДІ! АХМАТОВА, ЛЕСЯ УКРАЇНКА І… КОКО ШАНЕЛЬ?

Не так давно ми з колегами пупи надривали від сміху, переглядаючи один із сюжетів передачі «Дурнєв+1 ». Вона зазвичай демонструвалася на телеканалі «ТЕТ», але її легко відшукати в інтернеті. Ведучий (ще той провокатор!) розпитував старшокласників одного з найпрестижніших столичних ліцеїв, де відпочивали, на якій машині приїхали… І ставив запитання зі шкільної програми. Гарненька дівчинка, коли їй назвали кілька прізвищ жінок-поетес і запропонували продовжити цей ряд, так і не змогла цього зробити. А ось коли сказали «Гуччі, Прада, Дольче і Габбана», дівчина радо заторохтіла: «Луї Віттон, Шанель, Бальман, Феррагамо!» Смішно! Та не дуже. В гонитві за престижною школою батьки мають пам’ятати ще про один момент: не завжди «понтова» вивіска відповідає дійсності, а навчання справді коштує тих грошей, які за нього вимагають.

Навіть дуже престижні школи бувають різними, – пояснює психолог Олена Смірнова. – Серед елітарних навчальних закладів є справді сильні, з серйозною програмою. Але, по-перше, навіть у столиці їх одиниці. І є простий спосіб їх роз­пізнати – в хорошій школі «з традиціями» не дуже й зважають на матеріальні статки. Основне – здібності дитини, бо програма і справді розрахована на талановитих дітей.

А ось багато «престижних» навчальних закладів для «золотої молоді» ганяються за зовнішніми символами успіху. Та насправді – все навпаки. Моя співрозмовниця, до речі, розповіла про один цікавий момент. Якщо зіставити якість шкільних оцінок, то виявляється, що найбільш адекватно знання дітей оцінюють у звичайних школах. У спеціалізованих навчальних закладах (таких, наприклад, як фізико-математичні школи) оцінки часто-густо занижують, адже вимоги до учнів там дуже високі, і навіть здібна дитина може здаватися слабенькою… на фоні геніальних однокласників. А ось у «розплідниках для еліти» оцінки завищують! Тобто заможні батьки, які віддають дітей до закладу, навіть оцінки примудряються купувати! А що за цими оцінками? Суцільна тобі шанель…

Джерело: pedpresa.com