«Малюнки по пам’яті або Спогади відсидента» від Семена Глузмана

«Малюнки по пам'яті або Спогади відсидента» від Семена Глузмана

«Малюнки по пам’яті або Спогади відсидента» від Семена Глузмана

Без історичної достовірності, але з суб’єктивною правдою. Так свою автобіографічну книгу «Малюнки по пам’яті або Спогади відсидента» охарактеризував на презентації правозахисник, дисидент і політв’язень радянських часів Семен Глузман. Він наголосив: тема політв’язнів в Україні досі не розкрита.

Місяці життя у тюрмі КДБ у Києві, думки, звуки і світ таборів з обличчями друзів, недосяжним лісом навкруги і гіркотою відібраної молодості пригадує у своїй автобіографічній книзі Семен Глузман. У тюрмі він отримав прізвисько Слава. Так його дехто називає й досі. Цю книгу він починав писати ще 1989 року і написав лише передмову, а вже цього року книга нарешті дійшла до читачів.

«Я відчув, що якщо цього не зроблю, то мені не пробачать мої мертві друзі. Коли я читаю деякі спогади моїх побратимів по ГУЛАГу, то відчуваю, що сидів в іншій країні і в інших таборах», – каже він.

«Я був щасливий, незважаючи на карцери й голодування»

Книга умовно поділена на дві частини: тюремні спогади та есеї, присвячені друзям. У спогадах Семена Глузмана Василь Стус, Сергій Ковальов, Валерій Марченко та багато інших дисидентів представлені не мучениками чи героями, а пересічними людьми, що мали нещастя народитися і жити у країні тоталітарної брехні, але разом з тим і мужньо їй протистояти.

«Мені було дуже важливо залишити свої суб’єктивні спогади про людей, які мене оточували, які вчили мене не дидактикою, а вчили тим, що просто жили поряд. Це були «25-річники», солдати УПА, це були «Лісові брати» з Прибалтики. Це гірка держава і гірка правда, але повірте, я справді тоді був щасливий, незважаючи на карцери і голодування», – переконує автор.​​

«Семен Глузман застерігає нас»

Називати речі своїми іменами є тим основним рецептом Семена Глузмана, який допоможе уберегти майбутнє і водночас уберегтись від минулого, яке має знатність повертатись бумерангом, каже видавець книги, поет і письменник Дмитро Бураго.

«Це книга-пересторога, бо те, що було недавно, 20-30 років тому, може настати післязавтра чи завтра. Межа між тоталітарним і не тоталітарним співіснуванням людей дуже мала і переступити її дуже легко в ім’я якоїсь ідеї. Семен Глузман застерігає нас від цього, називаючи речі своїми іменами», – каже Бураго.

Одна з перших читачок книги, подруга автора, режисер Алла Заманська називає «Спогади відсидента» забороненою літературою. У цій книзі дуже важливий той аспект, який показує, що людина може протистояти натовпу.

«Коли я почала читати цю книгу, до мене повернулося розуміння, що я читаю заборонену літературу. Вона дійсно заборонена на фоні цього життя, тієї літератури, яка нас оточує. Вона про дивовижний людський досвід, коли одна людина може бути не такою як сотні мільйонів», – ділиться враженнями від прочитаного Заманська.

Питання залишились без відповідей

Роздумам на тему необхідності примирення невинних жертв і їхніх катів та пошуку відповідей на вічні питання «Хто винен?» і «Що робити?» колишній дисидент і правозахисник Семен Глузман відвів чимало місця. Проте відповідей на них, зізнається, знайти так і не зміг.

«Існує багато запитань і менше відповідей. Я це розумію. Але ті запитання, на які немає відповідей, суспільство повинно знати, тому що те, де нема відповіді, може бути проблемою для майбутнього», – наголосив Глузман.

Політв’язнем психіатр Семен Глузман став у 26 років. Його «провина» полягала в тому, що він провів чесну професійну експертизу опального радянського генерала Петра Григоренка – жертви каральної радянської психіатрії. Глузман довів, що Григоренко повністю здоровий, а відтак у психіатричній лікарні утримується незаконно. Принциповість і чесність лікаря коштувала йому 7 років таборів і 3 роки заслання.

Джерело:Радіо Свобода

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*