Лілія Гриневич: «Нехай не ображаються колеги вчителі, але система освіти створена для дітей»

Міністр освіти й науки України розповіла «ВЗ» про скандал довкола мовних положень закону про освіту, міфічне «укрупнення» точних предметів, підвищення зарплат вчителям, долю нової української школи та про своє приватне життя.

У всіх на вустах – новоспечений закон «Про освіту». Його «мовна стаття» спричинила ледь не міжнародний скандал – апеляції до європейських інстанцій, дипломатичні демарші у Будапешті, Бухаресті, Варшаві, Кишиневі та Москві. Там обурені тим, що Київ, мовляв, порушив права людини, обмеживши можливості національних меншин навчатися їхньою рідною мовою. Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич (на фото) з приводу мовних положень закону зустрічалася з главами дипломатичних місій. Про особливості нового Закону «Про освіту» Лілія Гриневич розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для «Високого Замку».

— Пані Ліліє, чи є підстави для такого «мовного збурення»?

— Стрижнева ідея Закону «Про освіту» – дати шанс кожній українській дитині, незалежно від її національності, доступ до якісної освіти. Від початку незалежності України у школах нацменшин усі предмети традиційно читаються їхньою рідною мовою, при цьому українську мову вивчають лише 2 години на тиждень, і ще 2 години відведено на вивчення української літератури. За результатами ЗНО, 75% випускників Берегівського району, де компактно живе угорська громада, складають тестування з української мови від 1 до 3 балів за 12-бальною шкалою. Успішне складання ЗНО з української мови – обов’язкова умова для вступу в українські ВНЗ. Таким чином, діти шкіл нацменшин не мають рівного доступу до вищої освіти, бо школа не дає їм достатніх для цього знань. Без оволодіння українською ці діти не зможуть обіймати державні посади. З цього року запроваджено обов’язковий іспит з української мови на держслужбу. Коли наші опоненти кажуть нам, що цим законом звужуємо права національних меншин, готова аргументувати, що ми якраз розширюємо права дітей нацменшин.

Українська мова – інструмент державотворення. Тому надзвичайно важливо зробити систему освіти в Україні справді українською. Очевидно, що маємо міжнародні зобов’язання перед нацменшинами. Крім того, усі освітяни розуміють, якщо дитина вийшла зі свого мовного середовища, де ніколи не спілкувалася українською, треба дати їй час на адаптацію та вивчення мови. Якщо вона почне одразу навчатися і вивчати всі предмети іншою мовою, це накладе на неї додаткові труднощі у навчанні, і дитина зі самого початку може стати неуспішною. Практика освітніх систем різних країн така: якщо дитина маленька і тільки починає вчитися, їй треба дати можливість вчитися рідною мовою. І при цьому інтенсивно вчити іншу мову, якою далі буде відбуватися навчання. Тому в законі закладено час, протягом якого дитина може це зробити, – під час дошкілля і початкової школи. І оволодіти у початковій школі до такого рівня державною мовою, щоб з п’ятого класу вже всі предмети вивчати українською.

— Істеричним коментарем про «захист російськомовного населення» вибухнуло російське МЗС…

— Йде скорочення кількості шкіл з російською мовою навчання – за останні два роки на 5%. Як працюють ці школи? Точнісінько так само, як угорські й румунські. Тобто всі предмети по 11-й клас вивчаються російською. Так не повин­но бути. З точки зору закону, ми виконуємо свої обов’язки щодо росіян як націо­нальних меншин. Жодних винятків чи послаблень для цієї меншини ми не робитимемо. Їхні діти також зможуть під час дошкілля і початкової школи інтенсивно вчити українську мову, аби з 5-го класу бути готовими усі предмети вивчати українською. Цього року ми скасували ЗНО з російської мови, її вже не буде у переліку предметів для складання тестування. Це великий поступ. Нам потрібна нарешті національна прогресивна система освіти, що відповідає потребам дітей ХХІ століття, яка вийшла з цього прокрустового ложа радянської освітньої системи. Зрозуміло, Україна має міжнародні зобов’язання, Конституцію, і ми будемо їх дотримуватися. Усі зміни, які ми внесли у мовну статтю, цілком конституційні.

— З приводу «мовної статті» ви спілкувалися із главами дипломатичних місій. Чи вдалося їх переконати?

— Частина послів зрозуміла, що є багато політизації і неадекватної реакції від певних країн. Пояснила, як буде імплементуватися закон, що є перехідний період. Ми розуміємо, що для дітей нац­меншин, які належать до інших мовних груп, складніше оволодіти українською мовою, це може забирати більше часу. Пояснила, що ми готові дати цим дітям підтримку для оволодіння українською. Зокрема, збільшити кількість індивідуальних занять з української мови, ділити класи на групи, забезпечити дітей спеціальними навчальними матеріалами. Нац­меншини, для яких рідною є одна із мов Європейського Союзу, матимуть можливість застосовувати свою мову на частині інших предметів. Посли також підкреслили, що для них важливо, аби діти нац­меншин, які хочуть навчатися рідною мовою, володіли науковою термінологією, зокрема з природничо-математичних дисциплін, не тільки українською. Наші партнери готові надати цим дітям можливість безкоштовного навчання у своїх вищих навчальних закладах. Аргумент послів: позбавляючи дітей з нац­меншин можливості широко вивчати рідну мову, ми звужуємо їхні освітні можливості. Щоб вирішити цю проблему, ми готові, навчаючи дітей українською, запропонувати термінологічні словники і провести підвищення кваліфікації вчителів, аби педагоги могли дітям під час навчання українською надавати також термінологію мовою меншин. Ми робили такий експеримент, і він дав позитивні результати. Важливо провести відповідне підвищення кваліфікації вчителів, які зараз навчають дітей мовою меншин, зокрема угорською і румунською. Педагоги також мають підготуватись до змін.

Представник Ради Європи виступив з ініціативою провести експертизу мовної статті закону щодо дотримання нею наших міжнародних договорів. Ми готові створити спільну робочу групу з Радою Європи і вести діалог. Вважаємо (ми працювали щодо цього з Міністерством закордонних справ), що не порушуємо міжнародних документів. Є країни, де незабаром вибори, і деякі політичні сили експлуатують це питання. Нам треба вести аргументований діалог і не піддаватися на провокації.

— Коли мовні положення набувають чинності?

— Як тільки закон підпише президент. До нового навчального року повинні підготувати нові освітні програми, в яких збільшити частку викладання предметів українською. Ба більше, ми вже це зробили. Друкуючи підручники для 9-го класу, випустили їх для шкіл нацменшин українською, а не їхньою рідною мовою, з історії України, географії України та права. Додатково до цього традиційно державною випускаються підручники з української мови й літератури. Як тільки закон набуде чинності, всіх повідомимо і будемо збільшувати на кожному ступені навчання кількість предметів, що вивчаються українською.

Діти, які підуть у школу в перший клас з наступного 2018−2019 навчального року, з 5-го класу будуть вчити всі предмети українською, а в початковій школі матимуть можливість підготуватись до цього переходу. Для тих дітей, що зараз вчаться, потрібен перехідний період, і він закладений у перехідні положення закону – до 2020 року. Досі ці діти вчили українську мову тільки як предмет. Для них з наступного року почати викладати всі предмети українською неможливо, вони не готові до цього. Це просто знизить якість освіти. Тому до 2020 року маємо навчити усіх дітей зі шкіл нацменшин української мови, шляхом збільшення кількості предметів, що вивчаються українською, збільшення кількості годин на вивчення української мови, навчання частки предметів одночасно двома мовами – рідною для дитини та державною.

— Президент підпише цей закон? Бо пауза затягнулася…

— Не раз заявляв, що підпише, адже цей закон значно важливіший, ніж одне мовне питання. У ньому є багато суттєвих положень поза мовною статтею. Це стосується реформи середньої освіти, профтехосвіти у зв’язку з ринком праці, незалежної оцінки якості вищої освіти, інклюзивної освіти (для дітей з особливими потребами), якою опікується особисто дружина президента Марина Порошенко. Цей закон стосується зміни системи управління в освіті, забезпечення педагогічної свободи вчителя і обрання форм підвищення кваліфікації. Почали його готувати, коли були у глухій опозиції, у 2013 році, ще на базі Комітету з питань освіти і науки, який я очолювала у Верховній Раді.

— У законі є положення про так зване «укрупнення» точних предметів. Дехто обурюється, що «об’єднують» фізику з хімією та іншими науками і роблять один предмет «Людина і природа».

— Такого «укрупнення» у законі немає. Наші опоненти, які не хочуть прийняття документа, використовують цей міф для його критики. Є експериментальні навчальні плани, які розроблені ще у межах старого державного стандарту для профільної школи 10−11 класів. Профільна – це школа, в якій дитина мала би право вчити не 25 предметів одночасно в однаковому обсязі, а вибирати ті дисципліни, які їй найбільше потрібні для підготовки до вступу у ВНЗ та побудови власної освітньої кар’єри. Бо зараз діти вчать 25 предметів одночасно, роблять це в однаковому обсязі, а в 11-му класі півроку майже не відвідують школу, а ходять до репетиторів, де поглиблено вивчають ті предмети, які їм будуть потрібні для ЗНО. Це неправильно. Школа повинна давати дітям можливості вивчати ті напрями, які самі обрали.

Наприклад, обравши фізико-математичний напрям, учні старшої школи матимуть можливість менше часу приділяти гуманітарному блоку, а більше – на блок точних предметів, поглиблено вивчати фізику, біологію, математику тощо. А у добі – 24 години…

Не йдеться про запровадження чогось у межах країни, а про пілотний експеримент для гуманітарних закладів, які захочуть на цей експеримент піти. В межах пілоту зможуть замість великої кількості природничих предметів, що вивчаються по одній годині на тиждень, вивчати з дітьми інтегрований курс «Природничі науки» чотири години на тиждень. Не знаю, скільки таких шкіл буде на всю Україну, – одна, дві, п’ять, навряд чи їх буде багато. Важливий виклик для успішного впровадження цього експерименту – підготовка вчителів, підручників та програм.

Що роблять наші опоненти? Беруть вузький пілот, що не має жодного стосунку до закону, та використовують його для дискредитації фундаментальних змін в освітній галузі. Це приклад маніпуляції. Зараз цим маніпулює «Опозиційний блок». Це їхній основний аргумент проти Закону «Про освіту».

У провідних освітніх системах, в тому числі й тих, які готують нобелівських лауреатів, давно практикують інтегрований спосіб викладання природничих наук. Роблять це не з метою економії часу, а з метою надання дитині цілісної картини світу.

— Міністерство освіти заявило, що будуть підвищувати зарплату вчителям. Їхні зарплати суттєво відрізнятимуться від зарплат викладачів ВНЗ. Тоді треба піднімати й зарплати викладачам вузів? Крім того, у бюджеті немає таких грошей. Як будете виходити зі ситуації?

— Ми не тільки заявили, що будемо її підвищувати, – ми її вже підвищили. Цього року просунули вчителів по єдиній тарифній сітці на два тарифні розряди вище. У них зросла зарплата в середньому на 50%. Середня зарплата молодого вчителя без стажу – 3930 грн. (це не є гола ставка, бо вчителі, як правило, крім ставки, мають певні доплати). Вчитель вищої категорії в середньому по країні отримує (середня зарплата враховує середнє навантаження плюс доплату) 10 тисяч гривень. Тобто зарплата суттєво зросла цього року. Якщо візьмемо середню зарплату вчителя, «змішану» усіх категорій, то вона зараз є 6500 грн., торік була 3500 грн.

У проекті бюджету, який буде подано до парламенту, є просування вчителів ще на один тарифний розряд вгору, тобто зарплата має зрости ще на 25%. Я ставила питання на засіданні уряду, щоб з

1 вересня 2018 року ми просунули на один тарифний розряд і зарплату викладачів вищих навчальних закладів. Звичайно, зарплати у вищій освіті значно вищі. Якщо хочемо зростання якості у вищій освіті, мусимо підтримувати українського викладача.

Ресурси у бюджеті, звичайно, обмежені, але підвищення зарплати – це тенденція, увага суспільства до освітян. Реформа не відбудеться, якщо не буде змін методів роботи і мислення педагогів. Можемо прийняти прекрасні стандарти роботи, домогтися покращення підручників, поставити більше комп’ютерів. Але це все не буде працювати, якщо не зміниться вчитель.

Зробили оновлення програм для 5−9 класів. В Інтернеті на відповідних сайтах (Міністерства освіти і науки, Інституту модернізації освіти, сайті «Нова українська школа» та платформи ЕдЕра) є багато нових навчальних матеріалів, які вчителі можуть використовувати. Але якщо вчитель не вміє користуватися комп’ютером, не може зайти на сайт і подивитися ці матеріали, показати їх дітям через проектор, реформи не буде.

Перепідготовка вчителів – найбільший виклик цієї реформи, і ми готові у неї вкладати ресурси. У проект бюджету на 2018 рік уже закладено півмільйона гривень на перенавчання вчителів.

— Як зробити, щоб у школу пішов молодий активний вчитель, адже до педагогічних вузів вступають далеко не найсильніші учні?

— Так, найголовніше – привести у цю професію талановитих людей. Для цього має бути високий соціальний статус професії. Знаю багатьох людей, які мають покликання і готові працювати у школі, але звідти пішли, бо не могли прогодувати свою родину. А якщо у сім’ї двоє вчителів? Коли я погодилася на посаду міністра, сказала, що пріоритет – український вчитель. Уряд та прем’єр-міністр зрозуміли та сприйняли це. Саме тому ми змогли цього року зробити такий прогрес із зарплати. Крім того, для талановитих людей важливо творчо реалізуватися в професії, адже сьогодні вчитель затиснутий купою інструкцій і не властивою для нього роботою. Закон про освіту дає більше педагогічної свободи вчителю. Стандарти освіти визначають результат навчання, як дійти до цих результатів, вчитель може визначати самостійно.

— Деякі аналітики припускають, що підвищення зарплати – своєрідний реверанс у бік вчителів, своєрідний політичний підкуп перед майбутніми виборами. Адже на думку вчителя зважають батьки, вчителі входять у виборчі комісії…

– Вибори будуть у 2019 році, концепцію нової української школи ми пропонували одразу, як я прийшла на посаду міністра. Підвищення заробітної плати, підвищення кваліфікації вчителя – частина реформи. І це зроблено у 2017 році. Бо реформа вимагатиме від вчителя більше, ніж він зараз робить. Мусить вчитися нових методик викладання, працювати над своїм розвитком. Вчителю треба буде приділяти більше часу своїй професійній діяльності. Якщо не підтвердити це зростанням зарплати, цей заклик буде порожнім звуком. Держава мусить зробити крок назустріч педагогу – аби він вчився і змінювався. Якщо у нас є політична воля, і ми хочемо зробити нашу сучасну національну українську школу, то підвищення зарплати – необхідний крок.

— Це все добре, але для міських вчителів. Доля сільського вчителя незавидна. Майже усі вони тримають корів, обробляють земельні ділянки, чимало вчителів влітку їдуть на заробітки до Польщі. Про який саморозвиток, нові матеріали, творчість може йтися?

– Підвищення зарплати на 50% стосується і сільських вчителів. Сільський вчитель один із небагатьох на селі, хто гарантовано отримує зарплату щомісяця. Часто зустрічаюся зі сільськими вчителями, розмовляю з ними, і, повірте, що вони відчули це підвищення зарплати. Очевидно, воно недостатнє. І далі вчителі змушені обробляти городи і тримати худобу, і це є частина сільської культури, тому що земля не може стояти просто так.

Нам треба покращувати інфраструктуру сільських шкіл. В останні роки зроблено багато. Відкриваються опорні школи, в них вкладається купа грошей, їх ремонтують. Уряд дав торік і цього року гроші на шкільні автобуси (автобуси закуповуємо у співвідношенні 70 на 30: 70% дає держбюджет, 30% – місцевий). Тобто діти мають право вчитися в нормальних умовах. ХХІ століття, а ми має­мо досі школи з туалетами на вулицях!

— Скільки таких шкіл в Україні?

– 841 заклад в Україні, з 16 тис. 600 шкіл, зараз має туалет на вулиці. Тому повинні вкладати в інфраструктуру шкіл. Наша позиція така: початкова школа має бути якнайближче до місця проживання дитини. Там, де є маленькі діти, там мусить зберегтися початкова школа. Натомість старших дітей треба возити у кращі школи. Якщо десь є навчання, де в класі менше десяти учнів, – це означає, що один вчитель одночасно навчає декількох предметів. Це одразу звужує доступ до якісної освіти. У нас зараз вже є тенденція, коли батьки, побачивши, що ми не тільки говоримо про ці опорні школи, а що в них вкладаються гроші, і вони справді кращі, не протестують, щоб їхніх дітей туди возили. Батькам показали ці школи, вони подивилися. Сьогодні є випадки, коли батьки самі довозять свою дитину в опорну школу, при тому, що у них в селі є старша школа. Бо вони починають розуміти роль доброї освіти для дитини.

Звичайно, найбільше проти опорних шкіл протестують вчителі, які втрачають місце роботи і не хочуть доїжджати в іншу школу. Нехай не ображаються на мене мої колеги вчителі, але система освіти створена в першу чергу для дітей. Тому вона має функціонувати в інтересах дитини.

— Скільки в Україні шкіл підключені до Інтернету?

— Формально більше 90%. Але доступ до Інтернету може бути дуже різний, тому точної статистики не маємо.

У бюджеті 2018 року закладена певна сума коштів, щоб розпочинати розвиток так званої освітньої електронної платформи. Ви знаєте, що підручники для 9-х класів вже не тільки в паперовому вигляді, є й безкоштовні версії, які можна скачати. дитина може мати в планшеті всі підручники. Електронна платформа – це й електронні матеріали, які можуть використовувати вчителі для конструкції уроку.

У нас обговорення програм для 1−4 класів, для 5−9 класів йшло на електрон­ній платформі. Нам важливо, щоб суспільство стало нашим соратником у цій реформі, щоб не дало звернути з цього шляху. Щоб батьки тиснули на вчителів і казали, мовляв, чому ви не використовуєте матеріали, які є у вільному доступі.

Зараз буде пілотний експеримент у ста школах України, де підготується новий стандарт початкової школи. Ці методики будуть впроваджуватися з 1 вересня 2018 року. І для нас найбільший виклик – перепідготувати 20 тисяч вчителів, які будуть брати перший клас у наступному навчальному році. Зараз для них готуємо дистанційний курс, а потім у них будуть очні курси, де ці методики спробують на практиці.

Для усього цього потрібно, щоб у школах добре працював Інтернет і було відповідне матеріально-технічне забезпечення. Ми працюватимемо над цим.

— Велику тривогу у ректорів викликає той факт, що, попри відчутне зменшення кількості випускників шкіл, щороку близько 15 тисяч юнаків і дівчат (далеко не гірших за рівнем знань) виїжджають на навчання до Польщі та в інші країни. Зрозуміло, адміністративними заходами цей процес не зупиниш. То що робити?

— Піднімати якість вищої освіти. Батьки думають, що, заплативши певну суму в сусідніх країнах, їхня дитина там матиме кращі умови в гуртожитку, диплом європейського зразка. Але часто батьки стають жертвами обману. Не всі закордонні вищі навчальні заклади є такими чудовими, як їх змальовують. Низка ВНЗ за кордоном є «перевалочними пунктами». Вони роблять видимість, що там відбувається навчальний процес, видають дипломи, а ці дипломи на ринку праці не котируються. За кордоном, як і в нас, є ВНЗ із низьким рівнем освіти.

Є ще інші фактори «студентської міграції». Це війна на сході. Батьки хочуть убезпечити дітей і відправити їх в інші умови. Третій фактор – ринок праці. Батьки розраховують, що дитина після навчання за кордоном може знайти там же роботу. Вихід тільки один – піднімати якість вищої освіти в Україні, розвивати ринок праці, аби рівень зарплат на ринку піднімався, розвивати малий і середній бізнес, щоб було більше місць, де можна було б реалізуватися нашим випускникам.

— До нас і надалі надходять сигнали, що при складанні іспитів, заліків викладачі у вузах та й вчителі у школах продовжують брати хабарі. Скільки вчителів, викладачів в Україні довелося звільнити за хабарництво?

— За що вчителі в школах можуть брати хабарі… Тут є інша проблема – репетиторство. Коли дитина недоотримує в школі, а потім це через репетиторство виправляється, але за це батьки мають заплатити. Однак важливі шкільні іспити здійснюються у формі ЗНО, і простір для зловживань менший.

У вищих навчальних закладах ця проблема є. Залежить це від академічної культури кожного ВНЗ. Якщо це собі дозволяють адміністрація, викладачі, то там будуть брати хабарі. Це питання до прокуратури. Конкретних цифр, скільки викладачів-хабарників покарано, ми не маємо. Бо не Міністерство освіти веде цей облік, а правоохоронні органи.

Частині студентів легше дати хабар, ніж вчитися. Постійно маємо сигнали – то там когось спіймали на хабарі, то там. Найкращий спосіб – карати за це. Якщо відкриють кримінальну справу, якщо людина за це відповість, інші будуть боятися.

— Ви стали міністром за квотою «Народного фронту». Знаємо, який зараз у нього рейтинг. Не усі політичні сили підтримали багатостраждальний Закон «Про освіту». Чи немає у вас тривоги за долю нової української школи, якщо суттєво зміниться розстановка сил у парламенті?

— Нова українська школа буде обов’язково. Це вже не є якась примха окремої групи урядовців, експертів. Цієї школи прагне більша частина українського суспільства. У нас є прогресивні молоді батьки, які бачать, що у ХХІ столітті не можна вчити своїх дітей так, як ми вчили десять-двадцять років тому. Ми повинні давати нові методики, щоб діти отримували нові знання-компетентності. Це означає, що вони мають отримувати не лише знання, а й вміння їх застосовувати для вирішення практичних завдань. Тому що інформаційний потік для цих дітей не порівняти з тим, який був 10−20 років тому. Їм треба у цьому морі інформації розбиратися, потрібно критично мислити, аргументувати свою позицію. Тоді будемо мати нормальних громадян, які можуть зробити усвідомлений вибір, зокрема політичний. Тоді є перспективи для розвитку країни.

Чи тривожуся я за нову українську школу? Так, тривожуся. Тому що вона може бути швидше, а може бути пізніше. І це залежить вже від політичної волі. Тому ми так багато приділяємо уваги популяризації цих ідей. Коли ця ідея є ідеєю суспільства, а не окремої політичної сили чи уряду, тоді при зміні влади (а в демократичному суспільстві влада має змінюватися) суспільство буде тиснути на нових урядовців, щоб продовжували цю роботу.

— Розкажіть про вашу сім’ю. Де працюють, вчаться ваші діти, чоловік? Знаю, маєте двох онучок. Як вам вдається так молодо виглядати?

— Мій чоловік – освітянин. Працює заступником директора з навчально-виховної роботи однієї з найбільших шкіл України (у Києві. – Авт.). Це школа, яка потерпає від усіх класичних проблем у місцях інтенсивної забудови у великих містах. Школа, яка була спроектована на 1100 дітей, сьогодні має 2,5 тисячі дітей. Вчителі мають проводити навчальний процес у класах, де є 42 учні. Я завжди маю «вісті з полів» від чоловіка. Моя мама вчителює у Львові. Вже має багато років, але її все ще запрошують навчати. І це їй дає натхнення. Вона завжди була для мене прикладом. Моя донька – юрист, але зараз працює в системі освіти. Вона закінчила Києво-Могилянську академію, і нам якраз не вистачає в освітньому секторі правників, які знають освітнє право. Син закінчив Київський національний лінгвістичний університет. Маю двох онучок, і коли думаю про нову українську школу, то роблю цю школу і для них так само.

Як вдається «молодо» виглядати? Треба мати мету, заради якої ти розумієш, що повинна щоранку встати, незважаючи ні на що. На щастя, ця мета є. Це реформа освіти. Це тримає в тонусі. Друге, що мене тримає в тонусі, любов і підтримка моїх рідних. Третє – усім своїм опонентам на зло ми повинні добре виглядати, боротися і мати сили для цієї боротьби. А для цього треба робити зарядку, обмежувати себе у їжі і працювати над собою.

Джерело: Високий замок

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*