Колективне цькування б’є по гонителям так само, як і по жертві

Колективна цькування б'є по гонителям так само, як і по жертві

Колективна цькування б’є по гонителям так само, як і по жертві

Піддаючи когось громадському осуду, влаштовуючи йому загальний бойкот, ми шкодимо собі. Це показали досліди психологів з групи Річарда Райана, що представляє Рочестерський університет (Великобританія). Вчені пропонували учасникам експерименту зіграти в комп’ютерну гру, де потрібно було перекидати м’яч від одного гравця до іншого. При цьому випробовувані були переконані, що грають з реальними людьми, які знаходяться в інших кімнатах, хоча насправді їм протистояв комп’ютер.

Гравців поділили на три групи. Перших просили ігнорувати одного з «партнерів» і ні за що не давати йому м’яч. Другим – однаково грати з кожним з «партнерів». Нарешті, треті могли передавати м’яч на свій розсуд, тобто тому, хто їм більше подобався.

У результаті, як пишуть дослідники в Psychological Science , у тих, хто був змушений ігнорувати інших, псувався настрій і взагалі погіршувався психологічний стан. Це, на думку вчених, викликано тим, що людина відчувала себе залежним від чужої волі і втрачав зайвий соціальний контакт.

Потім дослідники порівняли психологічний збиток, який приносить осуд тим, кого засуджують, і тим, хто засуджує. Зробити це було просто: у тій же комп’ютерній грі людина просто переставала отримувати м’яч. Виявилося, що збиток в обох випадках схожий: якщо вас ігнорують, засуджують, піддають остракізму, ви можете бути впевнені в тому, що вашим гонителям з психологічної точки зору доводиться так само погано.

Різниця, однак, у тому і в іншому випадку була, а полягала вона в конкретних негативних емоціях. Якщо людину ігнорували, він гнівався, якщо ж він сам повинен був когось ігнорувати – відчував сором, провину і загальну пригніченість. Варто підкреслити, що суспільний осуд зазвичай спускається “згори”, тобто люди підкоряються чиїсь волі. Такий послух, що оголює залежність від чужого авторитету, як раз і псує нам настрій. Психологи звертають особливу увагу на те, що всі ці психологічні ефекти мали місце навіть без особистого контакту людей, адже випробувані не бачили партнерів по грі.

Не варто думати, що остракізм – це щось з часів давньогрецької демократій. З остракізмом ми стикаємося, коли весь клас дружно труїть некрасиву дівчинку, коли інтернет-спільнота піднімається на якогось нещасного «юзера», коли офіс «жартує» над новеньким. При цьому далеко не всі живлять до жертви щиру ненависть: просто вони йдуть на поводу у більшості. Що ж, тепер ми знаємо, що такий конформізм може вдарити по тих, хто займається цькуванням, нітрохи не слабкіше, ніж по їх жертві.