Головне

Кікони і лотофаги

– Відпливши з-під Трої з попутним вітром, – так почав оповідати Одіссей, – ми спокійно попливли безкраїм морем і, нарешті, досягли землі кіконів. Ми оволоділи їх містом Ісмаром, винищили всіх жителів, захопили в полон жінок, а місто зруйнували. Довго я умовляв своїх супутників відплисти швидше на батьківщину, але не слухались вони мене. Тим часом жителі міста Ісмара, які врятувалися, зібрали навколишніх кіконів на допомогу і напали на нас. Їх було стільки, скільки листків у лісі, скільки буває на луках весняних квітів. Довго билися ми з кіконами біля своїх кораблів, але подолали нас кікони, і довелося нам рятуватися втечею. З кожного корабля втратив я по шість відважних гребців. Три рази гукали ми, перш ніж виплисти у відкрите море, тих товаришів, яких не було з нами, і аж після цього вийшли у відкрите море, сумуючи за вбитими супутниками й радіючи, що врятувалися самі.

Тільки вийшли ми у відкрите море, як послав на нас Зевс-громовержець бога північного вітру Борея. Велику бурю зняв він на морі. Темні хмари заходили по небу.

Пітьма огорнула все навколо. Три рази зривав бурхливий Борей паруси із щогл. Нарешті, з великим зусиллям, на веслах дісталися ми до відлюдного острова. Два дні й дві ночі чекали ми на ньому, поки вщухне буря. На третій день поставили ми щогли, напнули паруси і рушили в дальшу путь. Але не прибули ми до своєї гаряче любимої вітчизни. Під час бурі збилися ми з дороги. Нарешті, на десятий день плавання пристали до острова. Це був острів лотофагів. Розклали ми на березі вогнище і почали готувати собі обід. Я послав трьох своїх супутників дізнатись, яким народом населений острів. Привітно зустріли їх лотофаги і подали їм солодкого лотоса. Тільки-но поїли його мої супутники, як забули свою батьківщину і не схотіли повертатися до рідної Ітаки; назавжди бажали вони лишитися на острові лотофагів. Але ми силоміць привели їх на корабель і там поприв’язували, щоб не тікали вони від нас. Зараз же звелів я всім моїм супутникам сісти на весла і якнайшвидше покинути острів лотофагів. Я боявся, що й інші, поївши солодкого лотоса, забудуть вітчизну.

Back to top button