Невтомний дослідник, першовідкривач справжньої української (і не тільки) історії після імперського її фальшування, автор книг “Країна Моксель” (у трьох томах) та “Москва ординська” (двотомник) цього разу розпочав писати про власне українську історію, звільняючи її від московських “доважків брехні”.
За фахом він – будівничий мостів. Це фах, який вимагає складних математичних розрахунків, граничної точності і у якому помилятися нема права, адже це – відповідальність за життя багатьох людей. До написання власних праць в історичній царині він підходить так само скрупульозно і педантично, вивіряючи кожну деталь аж до абсолютної впевненості у її надійності.
Як той шевченківський “козак із міліона свинопасів”, Білінський наважився кинути виклик офіційній московській історичній “науці” та тій її апології, яку ми нині називаємо історичною наукою українською.
Від нього ми довідалися, що насправді те, що вважалося аксіомами, що переписувалося та переспівувалося сотні і тисячі разів, на чому будувалися кар’єри вчених, цілі школи дослідників і наукові інституції, є звичайнісіньким фальсифікатом, створеним Петром І, Катериною ІІ та найнятими ними ученими мужами, переважно – німецького походження. Недаремно писав великий Тарас “…Як німець покаже, Та до того історію Нашу нам розкаже!”
Не було жодних слов’ян на землях Московії за часів Київської княжої доби та й значно пізніше, не правила там династія Рюриковичів, а ординські князі, нащадки Батия згідно з законами Яси Чінгізхана. про це іі багато-багато іншого йдеться в перших історичних працях Білінського, присвячених історії Московії. Аргументацію він, до речі, черпав здебільшого із офіційних московських джерел.
Зараз ми отримали книгу про нас самих, про багатотисячолітнє тривання нашого етносу та його протодержавних і державних утворень на нашій споконвічній Богом даній землі від трипільців, скіфів, антів, русичів до нинішніх українців.
Не маючи аргументації для заперечення тверджень Білінського, московська та офіційна українська історична наука та преса вдалися до тактики висміювання та замовчування його праць. Аргументація, звісно ж, у кращих традиціях Московії “Нєт і бить нє можєт!”, не фахівець тощо.
Лишається сподіватися, вслід за самим Білінським, що нове покоління українських істориків таки знайде у собі мужність скинути московські шори і глянути на світ українськими очима.
Вдячні слухачі тепло сприйняли розповідь автора про книжку, яка, на жаль, була затиснута жорсткими часовими рамками програми Форуму, та побажали йому сили, наснаги і творчого натхнення у подальшій, так гостро необхідній нам усім праці.
Автор: Юрко Антоняк
Довідка: Володимир Білінський. Народився 18 травня 1936 року на Поділлі. У 1959 році закінчив факультет «Мости і тунелі» Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. За розподілом поїхав працювати доКазахстану. З 1959 до 1996 року жив і працював у Караганді, де пройшов шлях від майстра до заступника начальника Главку. Будував мости на Казахстанській магнітці, на каналі Іртиш — Караганда, на шахтах Карагандинського вугільного басейну, на всіх автомагістралях і залізницях Центрального Казахстану. Під його керівництвом зведено мости в Караганді, Павлодарі, Кокчетаві. Темір-Тау, Джезкагані, Балхаші, Екібастузі, Шахтинську та інших містах. З 1982 року працював у системі Мінважбуду Казахстану на посадах заступника начальника Главку та начальника Главку. Був членом Колегії Держбуду Казахстану. У 1999 році повернувся в Україну. Проживає в Києві.
Видав книги: «Страна Моксель» (2002), «Открытие Великороссии» (2004), «Страна Моксель, или открытие Великороссии» у трьох книгах (2006), «Країна Моксель, або Московія» у трьох книгах (2008), «Москва ординська» (2011).
Друкувався в газетах: «Літературна Україна», «Українське слово», «Столиця», «Нація та держава».
У 2011 році за книгу «Країна Моксель, або Московія» Володимира Білінського Держкомітетом телебачення і радіомовлення було визначено лауреатом премії ім. Івана Франка у номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері».
Білінський В. Б.
Б61 Україна-Русь. – К: Видавництво імені Олени Теліги, 2013.
ISBN 978-966-355-108-1
Книга перша. Споконвічна земля. – 384 с., іл.
ISBN 978-966-355-109-8
Автор на основі історичних документів, літописів, спогадів мандрівників, досліджень сучасних археологів, істориків доводить неперервність розвитку українського етносу, починаючи від VI тисячоліття до нашої ери, Трипільської культури, а потім Зарубинецької, Черняхівської, Київської і т. д.
Книга адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, учням старших класів і всім, хто бажає знати правду про минуле.
УДК 94(47+57)”12/15″
ББК 63.3(2)43/44
Джерело: Український погляд