Нещодавно група геологів вивчала вибірки океанічної донної бруду уздовж периметра Тихоокеанського вулканічного вогняного кільця в пошуках ознак давніх вивержень. Донний шар товщиною в мільйон років накопичення містив шари попелу від 91 виверження. За розташуванням цих шарів дослідники змогли визначити приблизну дату кожного з них. Аналізуючи частотний розподіл цих шарів попелу, вчені виявили закономірність: великі виверження відбувалися кожні 41 000 років. Ця здавалося б випадкова цифра насправді добре відома палеокліматології: протягом 41000 років відбувається циклічний нахил земної осі. Цей періодичний процес – один із трьох Циклів Міланковіча, що впливають на земний клімат. Оскільки нахил земної осі є причиною зміни сезонів, то при його зменшенні сезонні коливання температури зменшуються. За рахунок цього у високих широтах весь лід, накопичений за зиму, не встигає розтанути за літо, що і призводить до періодів заледеніння.
Але як льодовикові періоди можуть впливати на вулкани? Самим безпосереднім чином. У такі періоди вода на планеті зміщує частину своєї ваги з океанів на поверхню континентів, створюючи величезні, до кілометрів завтовшки, кірки льоду на їх поверхні. З потеплінням весь цей лід знову йде з континентів. Цей рух передається магмі під поверхнею землі; швидке зниження такого тиску може спричинити викиди магми у вигляді вулканічних вивержень.