Головне

Греки в Авліді (Викладено за трагедією Єврипіда «Іфігенія в Авліді»)

Коли всі грецькі кораблі зібралися знову в Авліді, греки витягли свої кораблі на берег. На березі утворився величезний військовий табір. Багато героїв не залишилися в Авліді. Вони повернулися додому. Покинув Авліду і проводир усього війська цар Агамемнон. Ніхто не знав, коли ж можна буде знову вирушити в похід на Трою. Але як бути грекам? Потрібен провідник, який указав би їм шлях до берегів Трої. Цей шлях міг указати їм лише Телеф, з яким тільки недавно бились греки. Під час бою поранений був Телеф Ахіллом у стегно. Хоч як лікував Телеф свою рану – ніщо не помагало. Рана боліла все дужче, біль ставав нестерпним. Нарешті, змучений стражданнями, Телеф рушив у Дельфи і там запитав Аполлона, як загоїти йому рану. Піфія дала відповідь, що зцілити Телефа може лише той, хто його поранив. Одягнений у лахміття, на милицях, під виглядом жебрака прийшов Телеф у Мікени до палацу Агамемнона; він вирішив просити царя Мікен, щоб той умовив Ахілла загоїти рану. Першою побачила Телефа дружина Агамемнона, Клітемнестра. Він відкрив їй, хто він є, а Клітемнестра дала пораду Телефові, коли увійде Агамемнон, узяти з колиски немовля Ореста, сина Агамемнона, підбігти до жертовника й загрожувати, що він розтрощить об жертовник голову Ореста, якщо Агамемнон відмовиться допомогти йому зцілитися від рани. Телеф зробив так, як звеліла йому Клітемнестра. Злякався Агамемнон, що вб’є його сина Телеф. Він погодився допомогти йому й зробив це охоче, знаючи, що тільки Телеф може вказати грекам шлях до Трої. Послав Агамемнон послів по Ахілла. Здивований був Ахілл, він не міг зрозуміти, як може він, не знаючи лікарського мистецтва, зцілити Телефові рану. Але наймудріший з героїв, Одіссей, сказав Ахіллові, що не треба йому бути лікарем, що залізом з вістря списа, яким завдано рану Телефові, зцілить Ахілл рану. Зараз же зшкребли заліза з Ахіллового списа, посипали рану Телефа, і рана враз загоїлась. Зрадів Телеф. Він погодився в нагороду за зцілення вести флот греків до троянських берегів, від чого раніше так уперто відмовлявся.

Знайдено було, нарешті, провідника, але відплисти все ж не могли греки з Авліди: на морі весь час був супротивний вітер. Цей вітер послала богиня Артеміда, яка розгнівалась на Агамемнона за те, що вбив він її священну лань. Даремно чекали герої, що вітер зміниться, – він, не вщухаючи, віяв увесь час у тому ж напрямі. Нудилися в бездіяльності герої. Почалися в таборі хвороби, ремство піднялося серед воїнів. Боялися навіть їх повстання. Нарешті провісник Калхас оголосив вождям греків:

– Аж тоді змилостивиться богиня Артеміда над греками, коли принесуть їй у жертву прекрасну дочку Агамемнона, Іфігенію.

Засмутився Агамемнон, коли дізнався про це, вернувшись в Авліду. Він ладен був навіть зовсім зректися походу під Трою, аби тільки зберегти життя своєї дочки. Довго вмовляв його Менелай скоритись волі Артеміди; нарешті погодився Агамемнон і послав у Мікени до Клітемнестри гінця, який мав переказати їй, затаївши справжню причину, що Агамемнон велить їй привезти Іфігенію в Авліду – Ахілл нібито хоче, перш ніж вирушити в похід, заручитися з Іфігенією. Послав гінця в Мікени Агамемнон, і ще більше стало йому шкода дочки. Потай від усіх послав він другого гінця, якому звелів переказати Клітемнестрі, щоб не везла вона в Авліду Іфігенію. Але цього другого гінця перейняв Менелай. У гніві докоряв він Агамемнонові за те, що він робить так, як може робити лише той, хто зраджує спільну справу. Довго докоряв Агамемнонові Менелай. Зчинилася гаряча суперечка між братами. Цю суперечку перервав вісник, що ввійшов; він сповістив, що тільки-но прибула до табору греків Клітемнестра з Іфігенією й маленьким Орестом і зупинилась біля джерела коло самого табору.

В розпачі був Агамемнон. Невже йому судилося втратити ніжно кохану дочку Іфігенію, невже сам він муситиме вести її на смерть, вести, щоб заколоти її біля жертовника Артеміди? Бачивши горе свого брата, ладен навіть і Менелай відмовитися від такої жертви з боку брата. Але Агамемнон знає, що Калхас оповістить волю богині Артеміди всьому війську, і тоді змусять його принести в жертву Іфігенію. Навіть якщо Калхас не оголосить про волю богині, скаже всім про це Одіссей, адже й він знає волю богині.

Сповнений глибокого смутку, пішов Агамемнон назустріч дружині й дочці. Він намагався вдавати з себе спокійного й веселого. Але це не вдалося йому. Відразу побачила Іфігенія, що батько її чимсь глибоко засмучений. Почала вона розпитувати батька, але нічого не сказав він їй. Нічого не сказав і дружині своїй Агамемнон, він тільки умовляв її поїхати в Мікени: не хотів Агамемнон, щоб Клітемнестра була свідком смерті дочки. Нарешті залишив Агамемнон дружину й дочку і пішов до Калхаса; він хотів запитати його, чи не можна якось урятувати дочку.

Ледве тільки вийшов із шатра Агамемнон, як прийшов Ахілл. Він хотів бачити царя Мікен, щоб зажадати від нього негайного виступу проти Трої. Набридло Ахіллові сидіти без діла в Авліді, та й його мирмидоняни хвилювались і вимагали, щоб їх або вели в похід, або відпустили додому. Коли Клітемнестра дізналася, хто цей герой, що питає Агамемнона, вона звернулась до Ахілла і вітала його як жениха своєї дочки. Здивувався Ахілл. Адже він ніколи не говорив Агамемнону про те, що хоче взяти за дружину його дочку. Зніяковіла Клітемнестра, довідавшись, що Ахілл ніколи не помишляв про одруження з Іфігенією, і не знала, що сказати Ахіллові. Але тут прийшов той самий раб, якого посилав Агамемнон з другою звісткою в Мікени. Відкрив він Клітемнестрі, навіщо викликав її з Іфігенією в Авліду Агамемнон. Вжахнулась Клітемнестра. Вона мала втратити дочку. У кого шукати їй захисту? Упала вона на коліна перед Ахіллом, ридаючи, обняла вона його коліна і благала його про захист, заклинаючи матір’ю його, великою дочкою Нерея, Фетідою. Заприсягся Ахілл, бачивши розпач Клітемнестри, віщим морським старцем, богом Нереєм, допомогти їй. Він клявся, що не дасть нікому навіть доторкнутися до Іфігенії. Швидко пішов Ахілл із шатра Агамемнона, щоб одягтися в панцир. Коли повернувся в шатро Агамемнон, Клітемнестра почала з гнівом докоряти йому за те, що він наважився згубити власну дочку.

Що міг їй відповісти нещасний Агамемнон? Адже не з своєї волі зважився він принести в жертву богині Артеміді рідну дочку. Несила його була зробити інакше. Він міг лише сказати, що якби навіть і уважив він благанням дружини й дочки, то розгнівані греки вбили б і його, і всіх його близьких, бо для добра всієї Греції приносять у жертву Іфігенію.
У таборі почалося вже сильне заворушення. Мирмидоняни ледве не побили камінням Ахілла, коли оповістив він, що не дасть принести в жертву ту, кого обіцяно йому за дружину. Усі воїни, під проводом Одіссея, зі зброєю в руках кинулись до шатра Агамемнона. Ахілл з мечем у руках, прикрившись щитом, став біля входу в шатро, готовий до останньої краплі крові боронити Іфігенію.

Але тут зупинила всіх, готових уже почати кривавий бій, Іфігенія. Голосно сказала вона, що готова сама добровільно йти під жертовний ніж заради спільної справи. Не хоче вона противитись волі великої Зевсової дочки, Артеміди. Нехай принесуть її в жертву, вічним пам’ятником їй будуть руїни Трої, коли здобудуть її греки. Умовила вона героя Ахілла не захищати її, не починати міжусобної битви. Скорився волі Іфігенії Ахілл, хоч шкода було йому прекрасної діви, яку він покохав за її велику рішучість жертвувати собою для загального добра.

Спокійно пішла Іфігенія туди, де споруджений був жертовник на честь богині Артеміди. Прекрасна й велична пройшла посеред незчисленних рядів воїнів Іфігенія і стала біля жертовника. Заплакав Агамемнон, поглянувши на свою юну дочку і, щоб не бачити її смерті, закрив голову своїм широким плащем. Спокійно стояла біля жертовника Іфігенія. Всі зберігали, з веління оповісника Тальфібія, глибоку мовчанку. Віщий Калхас вийняв з піхов жертовний ніж і поклав його в золотий кошик. На голову діви надів він вінок, як на жертву, яку ведуть до вівтаря. Вийшов з рядів воїнів Ахілл. Він узяв посудину з священною водою і жертовне борошно з сіллю, окропив водою Іфігенію й жертовник, посипав борошном голову діви й голосно вигукнув до богині Артеміди, благаючи її послати війську щасливе плавання до троянських берегів і перемогу над ворогом. Узяв Калхас у руку жертовний ніж. Усі завмерли. Ось заніс він ніж, щоб уразити ним Іфігенію. Ось торкнувся вже ніж діви. Але не впала з передсмертним стогоном біля жертовника Іфігенія. Сталося велике чудо. Богиня Артеміда вихопила Іфігенію, і замість неї біля вівтаря, забризкуючи його кров’ю, билася у передсмертних корчах лань, уражена ножем Калхаса. Вражені чудом, скрикнули усі, як один, воїни. Голосно й радісно скрикнув і віщий Калхас:

– Ось та жертва, якої вимагала велика дочка громовержця Зевса – Артеміда! Радійте, греки, нам обіцяє богиня щасливе плавання і перемогу над Троєю.

І справді, не була ще на жертовнику спалена лань, послана Артемідою, як уже змінився вітер на попутний. Поспішно почали збиратись греки у далекий похід. Усе в таборі тріумфувало. А Агамемнон поспішив до свого шатра переказати Клітемнестрі про те, що сталося біля жертовника, і прискорити її повернення в Мікени.

Богиня Артеміда, вихопивши біля жертовника Іфігенію, перенесла її на береги Евксинського Понту, в далеку Тавриду[182]. Там стала жрицею богині прекрасна дочка Агамемнона Іфігенія.

Back to top button