Економічне диво made in USSR

Джерела радянського «економічного дива» були ефективними на короткі періоди, але швидко вичерпуваними.

Джерела радянського «економічного дива» були ефективними на короткі періоди, але швидко вичерпуваними.

Джерела радянського «економічного дива» були ефективними на короткі періоди, але швидко вичерпуваними.

У період економічних криз часто згадують протилежні процеси — «економічне диво». Мова йде про стрімке зростання, яке дозволяє країні не лише долати попередні труднощі, але й піднятися на новий рівень чи навіть ввійти в ешелон найрозвиненіших держав світу. Таке пригадування важливе не лише з точки зору мотивації (будь-яку кризу можна подолати і навіть вийти з неї сильнішим), але й з точки зору віднайдення конкретних рецептів успіху, які можна спробувати імплементувати у власних умовах.

Вислів «економічне диво» викликає асоціацію з післявоєнними Японією та Федеративною Республікою Німеччина. Дехто згадає так званих «азійських тигрів» — Південну Корею, Тайвань, Сінгапур, хтось навіть Грузію до 2012 року. Громадяни цих країн у надзвичайно важкий для них час, коли крива розвитку, здавалося, вже вперлася в дно деградації, зуміли мобілізуватися і не лише піднятися з прірви кризи, але сягнути небачених до цього висот. Обставини, за яких це диво стало можливим, звичайно вирізняються, але, здається, незмінним залишається орієнтація еліти на звільнення внутрішнього потенціалу свого народу, усунення перешкод для його реалізації.

Але в Україні та інших пострадянських республіках (особливо в Росії як спадкоємниці Союзу) в період сьогоднішньої кризи можна почути про зовсім інший приклад, в основі якого не свобода, а тиранія та насильство. Мова йде про Сталіна, котрий «отримав країну з сохою, а перетворив її в державу з атомною бомбою», чи загалом про СРСР, що трансформувався із відсталої аграрної Російської імперії у розвинену індустріальну потугу, з якою змушений був рахуватися весь світ.

Справді, про жодну свободу чи звільнення особисто потенціалу в даному випадку нічого й говорити. То ж висувається теза: «економічне диво» можливе і без них, більш того — саме «сильна рука» є необхідною його передумовою в особливих умовах пострадянського суспільства.

Кілька тижнів тому брав участь у цікавій конференції у Варшаві «Коріння колапсу Радянського Союзу та Східного блоку: економічні аспекти», де доповідачі розглядали падіння комуністичних держав. Але, як слідувало з доповідей відомих істориків (Богдана Мусяла, Пола Грегорі, Марка Крамера та інших), вже в тому, що було злетом, було закладено основи, які не могли не закінчитися інакше, як крахом. Адже джерела радянського «економічного дива» були, можливо, ефективними на короткі періоди, але швидко вичерпуваними.

Перший економічний ривок СРСР 1930-х років, пришвидшена індустріалізація країни відбулися лише завдяки знищенню власного сільського господарства. Колективізація дозволила «викачати» (термін, який любили вживати радянські активісти до реквізицій продовольства) з села достатньо великий ресурс, щоб споруджувати заводи та закуповувати устаткування на Заході. Мільйони людських життів, заплачені за перші радянські трактори, танки, турбіни не були надмірною ціною для кремлівського керівництва. Тим паче, що, проводячи «розкуркулення» та Голодомор, комуністи не тільки отримували ресурс для реалізації своїх мегапланів, але позбавлялися від нелояльних верств населення.

Як свідчить дослідження Богдана Мусяла, післявоєнна відбудова СРСР (який гордо відмовився від можливості скористатися допомогою в рамках плану Маршала) та економічне зростання протягом наступних двох (а то й більше) десятиліть стало можливе завдяки деіндустріалізації переможеної Німеччини та інших звільнених від нацистів країн Центральної та Східної Європи. В той час, як рядові вояки везли домів німецькі годинники, вище командування — меблі та коштовності, керівництво країни організувало вивіз на схід цінного технологічного обладнання та цілих заводів. Надійні німецькі станки, справно виконуючи свої функції, подекуди дожили до кінця Союзу.

Останнім джерелом, яке якщо не спричинило якогось економічного стрибка, то, принаймні, продовжило існування СРСР стала нафта. Точніше різке зростання ціни на цей продукт після кризи 1973-го. З того часу радянську економіку забезпечував вже не грабунок свого народу чи чужих територій, а експлуатація власних надр. Джерело не таке аморальне, як перші два, але все одно далеке від здатності забезпечити надійні перспективи.

Врешті падіння цін на нафту в середині 1980-х стало початком кінця радянської імперії, керівництво якої так і не змогло зрозуміти: головним джерелом розвитку будь-якої держави є, в першу чергу, її громадяни. При чому вільні громадяни, адже навіть мільйони рабів ГУЛАГу, змушених працювати по 10—12 годин на добу, не здатні були подолати його економічної збитковості. Тож не варто сьогодні, шукаючи за прикладами «економічного дива», звертати погляди на минуле СРСР, який залишиться в історії не лише політичним, але й економічним банкрутом.

Автор — Володимир В’ятрович

Джерело: ТСН.ua

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*