Довкола Голодомору тривають інформаційні війни – історики

Довкола Голодомору тривають інформаційні війни - історики

Довкола Голодомору тривають інформаційні війни – історики

Наукові дослідження про Голодомор 1932-1933 років в Україні не будуть повні без аналізу його місця та особливостей серед інших фактів масового винищення людей у ХХ столітті, а також наслідків у культурній та демографічній сферах.

Про це йшлося на науковому семінарі “Голодомор у світлі політики масового винищення населення у ХХ столітті: питання пам’яті та правової оцінки”, який відбувся у Києві.

Історик Володимир В’ятрович зазначив, що в роки незалежності історіографія Голодомору збагатилася багатьма дослідженнями, ця тема досить серйозно вивчалася в Україні і за кордоном.

Але лише нещодавно науковці підійшли до розуміння цього злочину проти українців у міжнародному контексті, почали порівнювати Голодомор з іншими злочинами геноциду та робити спроби вписати його в міжнародне правове поле.

Зокрема, доктор права, завідувач кафедри міжнародного права “Києво-Могилянської академії” Мирослава Антонович, проаналізувавши події 1932-33 років у контексті міжнародних злочинів, заявила, що Голодомор в Україні був саме злочином геноциду.

На думку Антонович, сьогодні нема сумніву, що Голодомор був учинений “з метою частково знищити українську націю через заподіяння фізичної та психічної шкоди, створення неможливих умов для життя, перешкоджання дітонародженню”.

“Для визначення геноциду не так важлива кількість жертв, – підкреслила Антонович. – Основне — має бути намір знищити частково або повністю національну, етнічну, расову чи релігійну групу, який однозначно прослідковується у політиці керівництва СРСР щодо України в ті часи”.

Кандидат історичних наук Олеся Стасюк, яка досліджувала деформацію народної культури українців у роки Голодомору, вважає, що поруч із фізичним знищенням українців відбувалася руйнація усіх сфер культурного життя.

“Саме в цей період відбулася деформація, денаціоналізація та уніфікація народної культури, – зазначила науковець. – Селяни були змушені обмінювати вишивані рушники, сорочки, хустки на продукти харчування. Відбулася також психологічна руйнація українського етносу. На ґрунті голоду в людей почалися різні психічні розлади, через це стали дуже поширеними самогубства. Переважно вчиняли їх жінки, які втратили дітей, а їхніх чоловіків було відправлено до концтаборів”.

Стасюк підкреслила, що деякі селяни були настільки виснажені, що коли й хотіли померти — то не мали сили позбавити себе життя. “Найжахливіше, що до самогубств також вдавалися діти, які втратили батьків і не мали ніякої допомоги від влади”.

Володимир В’ятрович каже, що інформаційні війни довкола теми Голодомору, які почалися ще в 1932 році, тривають і досі.

“Інформаційна блокада була важливим інструментом реалізації Голодомору як геноциду в Україні. З утриманням її всередині СРСР не було проблем, тут вже давно не існувало навіть натяку на свободу слова. Натомість була загроза, що про голод писатимуть за кордоном. Проникнення цієї інформації було небезпечним для СРСР, бо це могло вилитися в допомогу голодуючим та дипломатичну блокаду керівництву Радянського Союзу”.

За словами історика, попри все існували чесні та відважні журналісти, які часто й життям ризикували, щоб донести інформацію про події в Україні. І навіть сьогодні в інформаційній боротьбі проти Голодомору Росія користується дрібними провокаціями, що вкрай схожі до тих, які влаштовував свого часу КГБ”.

Член Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду Володимир Тиліщак розповів, що зараз силами громадськості продовжується робота над Національною книгою пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. На сьогодні всі томи Книги пам’яті на 22 тисяч сторінок вміщують відомості про майже 900 тисяч померлих у роки Голодомору з 14 тисяч населених пунктів.

“Після видання 19-томника було зібрано ще 4-5 тисяч імен людей, померлих у той час від голоду, – розповів історик. – У книзі Музею-меморіалу Голодомору в Києві люди постійно дописують імена своїх родичів, загиблих у той час від голоду. Тому є потреба продовжити роботу, доповнювати списки книги”.

За словами Тиліщака, нинішня влада відсторонилася від теми Голодомору, тому цим повинна займатися громадськість. Зокрема, комітет уже працює над збиранням необхідних даних і до 80-х роковин Голодомору у 2013 році планує створити електронний ресурс як продовження Книги пам’яті”.

Науковий семінар є одним із заходів в рамках громадської кампанії із вшанування пам’яті жертв Голодомору.

Нагадаємо, цьогорічна кампанія має на меті насамперед розповісти про тих, хто в роки геноциду рятував співвітчизників від страшної смерті. Пам’ятні заходи пройдуть 24 листопада у Києві, обласних центрах України та 32 країнах світу.

Джерело: “Історична правда”

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*