Батьки VS вчителі

Батьки VS вчителі

Батьки VS вчителі

Як перетворити мам і татусів із ворогів і критиканів на союзників і помічників.

Викладацьке життя передбачає спілкування не тільки з учнями, а й з їхніми батьками. Дорослі так само, як і діти, бувають різні. Одні впевнені, що їхня дитина найрозумніша й найчемніша, а вчитель просто не хоче цього бачити. Інші — навпаки самоусуваються від виховання й навчання дитини. Мовляв, — це обов’язок школи, а від них вимагається тільки забезпечити матеріальне благополуччя свого чада. Ось і доводиться вчителю з одними виявляти дива дипломатії, а інших умовляти зайнятися власною дитиною.

«Освіта України» продовжує серію матеріалів, де разом з психологами знаходить вихід з непростих буденних ситуацій, що трапляються в сучасній школі. Цього разу ми дізналися, як правильно побудувати діалог з «важкими» батьками.

Більшість учителів упевнена: сучасні батьки, як правило, весь вільний час віддають роботі й поліпшенню побуту, а виховання власних дітей відходить на задній план. Часто вони обмежуються перевіркою щоденника і домашнього завдання в зошиті. Але зовсім не знають, чим живе їхня дитина, чи має проблеми у спілкуванні з однолітками тощо.

НЕХАЙ ШКОЛА ВИХОВУЄ!

— Нещодавно тато моєї учениці видав новий «перл», — розповідає вчителька історії Руслана Федоренко. — Так відверто і заявив: «Що ви?! Яке виховання! Ми ж працюємо!». Тобто батьки впевнені, що «робота» вчителя не тільки вкласти в голови підопічних знання за шкільною програмою, а й займатися їхніми душевними травмами, психологічними проблемами. В ідеалі можна було б це робити, але не тоді, коли в класі 30 дітей і кожен з них потребує такого ставлення. Адже ніхто не думає, що в учителя є своя сім’я і свої діти.

Поки вчитель і батьки не можуть порозумітися і визначитися, хто з них має виховувати школяра, страждає насамперед дитина, — впевнені психологи. Тому вчитель не повинен робити батьків своїми ворогами, а навпаки — перетворити їх на союзників.

— Читати нотації вже дорослим самодостатнім людям однозначно не варто, — впевнена шкільний психолог Наталія Москвіна. — Звичайно, основна виховна функція належить батькам, які чудово це розуміють. Та, як правило, негативно сприймають постійні нагадування про те, що вони неправильно це роблять. Така ситуація тільки поглиблює прірву нерозуміння. Залишається альтернатива — креативність учителя. Педагогу просто треба привернути батьків на свій бік. Якщо мама чи тато побачать, що вчитель не байдужий до їхнього чада, переживає за нього не тільки в рамках «знає — не знає предмет», вони починають зовсім по-іншому ставитися до його слів. Я порадила б педагогам залучати батьків до шкільного життя, але не ставити ультиматумів, а переконати їх, що вони конче необхідні дитині.

Психологи не радять за радянською традицією викликати до школи батьків тільки, якщо сталося щось погане: бійка чи п’ять двійок підряд. Запрошуйте їх на розмову, просіть про допомогу, аби ліпше зрозуміти дитину, знайти до неї підхід, мотивуючи таке прохання тим, що мама й тато знають свого нащадка значно краще. Намагайтеся частіше ділитися хорошим, адже навіть запеклого хулігана знайдеться за що похвалити.

— Ви переконаєтеся, коли помітите, що з часом батьки самі будуть з вами радитися щодо методів виховання школяра, — запевняє Наталія Москвіна.

ВІН УЧИВ, Я САМА ПЕРЕВІРЯЛА!

А вчитель географії Людмила Штанько описує протилежну ситуацію. Коли занадто турботливі батьки майже щодня ходять до школи, перевіряють кожну оцінку. Причому погані оцінки, на їхню думку, в щоденнику школяра з’являються саме через некомпетентність педагога.

— Я не даю порад, скажімо, кравцеві, як знімати мірки або працівникові банку, як нараховувати відсотки за кредит, — говорить Людмила Штанько. — Тож чому батьки вважають нормальним заявити: «Він усе вивчив, я сама перевіряла, а ця вередлива географічка все одно йому шість балів поставила!». Причому не допомагає навіть те, що показуєш програму з нормами оцінювання знань. Іноді доходить до смішного. Запросила до школи бабусю, яка сама виховує онука, і розповідаю: «У хлопця з усіх предметів — борги, нічого не вчить!». А у відповідь отримую: «Я щодня в нього уроки перевіряю. Це вчителі неправильно його запитують. Він ще пригадує, а йому вже — двійка».

Уникнути таких ситуацій допоможе робота класного керівника з батьками, — впевнена Наталія Москвіна.

— Зазвичай, якщо батьки заздалегідь ознайомлені з вимогами кожного предметника (тобто за який вид роботи, який бал можна одержати), такі претензії зводяться до мінімуму, — вважає шкільний психолог. — Класний керівник на перших батьківських зборах має обов’язково роз’яснити, що повинні знати діти з кожного предмета. Ідеальний варіант, коли вчителі координують свої вимоги один з одним. Крім того, не зайвим буде щомісяця виписувати оцінки учнів у щоденник, щоб батьки були в курсі подій. Якщо вимоги до учнів систематичні й послідовні, всі претензії батьків зводяться до нуля.

Також психолог радить не забувати, що часто діти поводяться вдома зовсім не так, як у школі. Та й буває так, що в мами з татом і бабусі різні уявлення щодо «добре навчатися у школі». Тому знову-таки потрібно зробити батьків своїми союзниками. Якщо спілкування з ними зайшло в глухий кут, можливо, розв’язати проблему зможе відкритий урок. Запропонуйте невдоволеним мамам і татам прийти і переконатися у рівні знань свого чада. Навіть, якщо вони відмовляться, посилаючись на зайнятість, учителя вже не можуть звинуватити в необ’єктивному оцінюванні учнів.

— Буває, батьки переносять свої дитячі проблеми на власних нащадків, — говорить Наталія Москвіна. — Бо хочеться, щоб чадо досягло того, що їм не вдалося у школі.

ДІЙТЕ КОНСТРУКТИВНО!

Кожен педагог навчається будувати стосунки з батьками на власному досвіді, адже всяка ситуація – індивідуальна. Ми запитали кількох досвідчених учителів, як вони вирішують конфліктні ситуації, коли мама чи тато звинувачують їх у некомпетентності, упередженості або невмінні знайти правильний підхід до підопічного чи побачити в дитині генія.

Валентина Кардовська, вчителька математики:
— У моїй практиці була така ситуація: учень систематично отримував «двійки». Класний керівник натякнув, що це в мене з учнем конфлікт, — розповідає. — Та ще й мама заявила: «Я не винна, що моя дитина не знає ВАШ предмет». Я запросила маму на розмову тет-а-тет і показала їй своє планування, іншу документацію, а потім роботи її сина. Більше проблем не було. Мама, мабуть, знайшла репетитора, але дитина вилізла з «двійок». І до мене претензій не було.

Сергій Онацко, вчитель біології:
— Батьки, які приходять до школи, іноді вважають, що вчитель — це якась обслуга. Особисто в мене з такими батьками розмова коротка. Якщо батько, викликаний через поведінку дитини, думає, що в чада є німб, то прошу батька почекати в лаборантській перед початком уроку. Він чує все, що відбувається на уроці. Зазвичай батьки не витримують поведінки своєї дитини і за 15 хвилин виводять її за вухо для перевиховання. Одразу всі питання відпадають.

ІНШИЙ ПОГЛЯД. ІНОДІ МЕНІ СОРОМНО, ЩО Я ВЧИТЕЛЬ

Однак у деяких учителів є свій, особливий, погляд на спілкування з батьками й учнями.

Рина Корнілова, вчитель зарубіжної літератури:
— Коли в мене не було своїх дітей, мені здавалося, що більшість проблем мають розв’язувати самі батьки: хамство, прогули, хуліганство. Тепер я мама. І перед тим, як щось зробити або сказати, завжди ставлю себе на місце батьків. Звичайно, не йдеться про маргінальних осіб. Але, буває, вчителі грішать неадекватним ставленням до учнів і батьків. Чому більшість з нас вважає, що коли стаж роботи в школі більш як 10 років, то ми маємо право навчати всіх і вся. Що ми істина в останній інстанції. Чому вчитель може грубіянити учневі, називати його дебілом, дурнем, а той повинен мовчати? Сьогодні абсолютно впевнена, що грубіянять не всім педагогам. Що не всі уроки прогулюють. Сама не раз була свідком, коли дитина дуже активна, схоплюється з-за парти і тягне руку. Вчитель грубо: «Сядь на місце». А інтонація, наче подає команду собаці. В такі моменти мені соромно, що я вчитель.

Педагог має бути зразком у всьому і насамперед у поведінці. Чому раніше до учнів зверталися тільки на «Ви»? Чому не відродити б таку традицію? Якщо вчитель поважає батьків і учнів, то й конфліктів буде мінімум.

ДОГОРИ ДРИГОМ. БАТЬКИ СІЛИ ЗА ШКІЛЬНІ ПАРТИ

У школі селища Мурмино, що в Росії, дітям і батькам запропонували взяти участь у цікавому експерименті. Він полягає в тому, що дорослі й школярі на деякий час міняються місцями. Така практика, на думку психологів, допоможе їм краще зрозуміти один одного. Дорослим пропонують згадати свої шкільні роки і переживання через погані оцінки, а дітям – побути в ролі батьків. Тепер на батьківських зборах у мурминській школі присутні й головні їх герої — діти. Класний керівник не читає моралі щодо розбещеності школярів, а пропонує помінятися ролями: батьки отримують двійку, а їхні чада вирішують, як на це реагувати. Такі незвичайні класні збори мимоволі змушують батьків зайняти активну позицію у вихованні і шкільному житті нащадків. Від спільної роботи батьків і педагогів виграють усі учасники педагогічного процесу. Батьки починають краще розуміти й налагоджувати взаємини. Педагоги, взаємодіючи з ними, більше дізнаються про дитину. А діти, опинившись в єдиному виховному просторі, почуваються комфортніше, спокійніше, а отже, впевненіше.

Джерело:pedpresa.com