Активізація пізнавальної діяльності учнів
Сучасна концепція навчання сьогодні полягає в тому, що учень повинен вчитися сам, а вчитель – здійснювати мотиваційне управління його навчанням, тобто мотивувати, організовувати, координувати, консультувати його діяльність.
Діяльність протікає більш ефективно і дає більш якісні результати, якщо в учнів є сильні, яскраві й глибокі мотиви, що викликають бажання діяти активно, долати неминучі труднощі, наполегливо просуваючись до наміченої мети.
Навчальна діяльність йде більш успішно, якщо в учнів сформовано позитивне відношення до навчання, є пізнавальний інтерес і потреба в пізнавальній діяльності, а також, якщо у них виховані почуття відповідальності й обов’язковості.
Вчителями і наукою накопичений великий арсенал методів, спрямованих на формування позитивних мотивів навчання. Провідну роль у стимулюючих методах грають міжособистісні відносини вчителя з учнями. Використання впливу міжособистісних стосунків на дитину призводить до формування у нього позитивного чи негативного ставлення до процесу навчання, до школи в цілому.
Групу методів стимулювання можна умовно поділити на три великі підгрупи:
– методи емоційного стимулювання;
– методи розвитку пізнавального інтересу;
– методи формування відповідальності й обов’язковості.
Методи емоційного стимулювання. Найважливіше завдання вчителя – забезпечення появи в учнів позитивних емоцій по відношенню до навчальної діяльності, до її змісту, форм і методів здійснення. Емоційне збудження активізує процеси уваги, запам’ятовування, осмислення, робить ці процеси більш інтенсивні і тим самим підвищує ефективність досягнення цілей. Основними методами емоційного стимулювання служать: створення ситуацій успіху в навчанні; заохочення і осуд у навчанні; використання ігрових форм організації навчальної діяльності; постановка системи перспектив.
Створення ситуацій успіху в навчанні являє собою створення ланцюжка ситуацій, в яких учень домагається у вченні хороших результатів, що веде до виникнення у нього почуття впевненості у своїх силах і легкості процесу навчання.
Одним із прийомів створення ситуації успіху може служити підбір для учнів не одного, а невеликого ряду завдань наростаючої складності. Перше завдання вибирається нескладним для того, щоб учні, які потребують стимулювання, змогли вирішити його і відчути себе знаючими і досвідченими. Далі йдуть більш складні вправи.
Іншим прийомом, сприяючим створенню ситуації успіху, служить диференційована допомога школярам у виконанні навчальних завдань однієї і тієї ж складності. Так,”слабкі” школярі можуть отримати картки – консультації, приклади-аналоги, листи-консультанти та інші матеріали, що дозволяють їм впоратися з запропонованим завданням. Далі можна запропонувати учневі виконати вправу, аналогічну попередній, але вже самостійно.
Заохочення і осуд у навчанні. Багато вчителів часто досягають успіху в результаті широкого застосування саме цього методу. Вчасно похвалити дитину в момент успіху і емоційного підйому, знайти слова для короткого осуду, коли він переходить межі допустимого, – це справжнє мистецтво, що дозволяє управляти емоційним станом учня. Коло заохочень дуже різноманітний. В учбовому процесі це може бути похвала дитини, позитивне оцінювання якогось окремої її якості, заохочення обраного ним напряму діяльності або способу виконання завдань, виставлення підвищеної позначки та ін.
Використання ігор та ігрових форм організації навчальної діяльності. Цінним методом стимулювання інтересу до навчання виступає метод використання різних ігор і ігрових форм організації пізнавальної діяльності. Це можуть бути предметні, сюжетно-рольові та інші ігри, що використовуються не тільки для розвитку інтересу до навчальної діяльності, але й для вирішення окремих конкретних завдань.
Для одного уроку можна створити ігрову оболонку, тобто уявлення уроку у вигляді цілісної навчання-гри. Наприклад, у молодших класах, сюжетом, об’єднуючим весь урок, може стати прихід на урок «в гості до дітей» героїв казки «Троє поросят». Після короткого привітання і пояснення причини приходу кожен порося вибирає вподобаний ряд і разом з учнями, які сидять в цьому ряду, починає готуватися до будівництва хатини або куреня. В ході одного завдання вони можуть розрахувати, скільки потрібно цегли для міцного будинку, в іншому – якою має бути довжина паркану, в третьому – на якій відстані один від одного потрібно посадити уздовж доріжки кущі троянд і т.д.
Методи розвитку пізнавального інтересу. Основними методами розвитку пізнавального інтересу є наступні методи:
– формування готовності сприйняття навчального матеріалу;
– вибудовування навколо навчального матеріалу ігрового пригодницького сюжету;
– стимулювання цікавим змістом;
– створення ситуацій творчого пошуку.
Метод формування готовності сприйняття навчального матеріалу являє собою одне або декілька завдань або вправ вчителя, спрямованих на підготовку учнів до виконання основних завдань та вправ уроку. Наприклад, замість стандартної фрази: «Ми починаємо нову тему» - можна роздати учням по аркушу паперу і попросити написати протягом декількох хвилин всі відомі їм слова, що відносяться до даної теми. Після виконання цього завдання, вони підраховують, скільки слів їм вдалося написати, і з’ясовують, у кого більше, а в кого менше. Тепер можна починати нову тему. Учні будуть уважно стежити за мовою вчителя, думаючи про те, що вони забули написати, що можна було б написати ще.
Велике значення в розвитку пізнавального інтересу в учнів відіграє підбір образного, яскравого, цікавого навчального матеріалу і додавання його до загального ряду навчальних прикладів і завдань. Цей метод формує позитивне ставлення до навчальної діяльності і служить першим кроком на шляху до розвитку пізнавального інтересу. Одним із прийомів, що входять в цей метод, можна назвати прийом створення на уроці ситуацій цікавості – введення в навчальний процес цікавих прикладів, дослідів, парадоксальних фактів. Наприклад, при вирішенні завдань на відсотки можна запропонувати завдання «Уявіть, що ви директор магазину “Хутро”. Щоб отримати прибуток, ви в листопаді піднімаєте ціну на 10%, а навесні, не продавши, знижуєте на 10%. В якому становищі ваш бізнес: у виграші або програші? »
Здивування при переконливості і наочності прикладів незмінно викликає глибокі емоційні переживання в учнів.
Пізнавальний інтерес викликає створення ситуацій включення учнів у творчу діяльність. Творчість є однією з найбільш сильних причин розвитку пізнавального інтересу.
Як приклад розвитку творчих здібностей можуть служити наступні завдання: придумати завдання й вправи до теми, скласти ребуси, головоломки, кросворди, написати вірш і т.д. часте проведення таких завдань привчає учнів постійно думати і шукати різні варіанти виконання навчальних завдань.
Сильну мотивацію в учнів створює метод постановки проблеми, суть якого полягає в представленні навчального матеріалу уроку у вигляді доступно, образно і яскраво викладаються проблеми. Метод постановки проблеми близький до методу творчих завдань, але має значну перевагу в тому, що відразу створює в учня мотивацію. Учні готові подолати труднощі, щоб побачити, дізнатися, вирішити і т.д.
Одним з ключових методів при створенні творчої атмосфери в класі є створення креативного поля. Сенс його полягає в тому, що учням надається можливість на основі безпосередньої навчальної діяльності розгорнути іншу, більш цікаву діяльність. Навколо виконуваних завдань як би існує поле можливих інших, креативних рішень, і кожен учень може «зробити крок» туди і знайти якісь з цих варіантів, закономірностей і т.д. Для знаходження кожного з можливих рішень учню необхідно проробити певну творчу роботу. Одного разу дозволивши учням знайти «свій» спосіб вирішення, розповісти про нього і довести його правильність, вчитель «включає» механізм постійного пошуку в учнів. Тепер, вирішуючи будь-які завдання, учні будуть шукати інші способи вирішення, намагатися розглянути нові закономірності. Кожна нова знахідка одного учня, буде підхльостувати інших, актуалізувати завдання пошуку. Робота в креативному полі створює можливості для здійснення двох різних видів діяльності, що володіють різним вмістом і орієнтованих на протилежні системи оцінок. Одна – діяльність з виконання власне навчального завдання, причому в максимально короткий термін і відповідно до вимог учителя, – орієнтована на отримання позначки. Друга діяльність з аналізу матеріалу, виявлення невиконаних ще закономірностей і варіантні рішення – виходить з «внутрішніх», індивідуальних критеріїв оцінки успішності рішення.
Велику роль в активізації пізнавальної діяльності відіграють методи організації взаємодії учнів і накопичення соціального досвіду. Формуються елементи в цих методах виступає діалогічне спілкування учнів. З позицій теорії діяльності діалогічне спілкування є найважливішою складовою сучасного навчання. Діалог утворює і підтримує спільну навчальну діяльність, в якій і відбувається розвиток учасника. Він сприяє переведенню індивідуальних видів діяльності в діяльність спільну, поєднану єдиною метою.
Можна виділити наступні найбільш часто застосовувані методи організації взаємодії учнів: освоєння елементарних норм ведення розмови, метод взаємної перевірки, метод взаємних завдань, спільного знаходження кращого рішення, тимчасова робота в групах, створення ситуацій спільних переживань, організація роботи учнів – консультантів, дискусія.
Метод взаємної перевірки найкраще допомагає організувати взаємодію. Перевірка двома учнями один у одного правильності виконаних ними завдань завжди викликає високий інтерес. В ході взаємоперевірки школяр обмінюється зошитом із сусідом по парті. Перевірятися можуть маленькі самостійні роботи, диктанти, вправи, домашні роботи. Взаємоперевірка робіт здійснюється порівнянням вирішених завдань з представленими вчителем зразками.
Прийом взаємних завдань сприяє якнайшвидшому розвитку взаємодії. Його суть полягає в тому, що на уроці учні виконують завдання, придумані однокласниками. Завдання, отримані від сусіда, можуть бути підготовлені як на уроці, так і вдома і бути частиною домашнього завдання. Цей прийом дозволяє вчителю досягти відразу кількох цілей. По-перше, учні освоюють техніку спільної діяльності, по-друге, вони включаються в творчу діяльність,по-третє перевіряється домашнє завдання, інтерес до якого різко підвищується.
На використанні методу групової роботи заснована технологія «Навчання у співпраці». Умовами для виникнення такого типу взаємодії, як співробітництво, є наявність між людьми, об’єднаними в малу групу, загальних цілей і взаємодоповнюючих здібностей. Це породжує між ними взаємозалежність, при якій кожен член групи зацікавлений у всіх інших членах групи. Основний метод взаємодії людей в процесі співробітництва – це обмін думками, зусиллями, інформацією.
Перехід до навчання з використанням даної технології потребує іншої, ніж при традиційному навчанні, організації часу і має іншу типологію уроків. У відповідності з цим основними типами уроків можуть бути:
– урок постановки навчальної та практичної завдань, на якому школярі визначають цілі та порядок їх досягнення, тобто розподіляють завдання в групі;
– урок накопичення і збору інформації для вирішення поставлених завдань і обміну цією інформацією між учасниками;
– урок використання отриманої інформації для вирішення поставленого завдання, тобто виконання роботи (це може бути колективна практична робота, розв’язання задач та ін; по суті, це уроки вивчення нового, систематизації та узагальнення.)
– урок контролю та корекції знань (презентаційний етап: учні звітують про результати виконаної роботи, представляють її вчителю й однокласникам; одночасно з цим вирішуються завдання закріплення пройденого матеріалу, а в разі, якщо кожна з груп виконувала власне завдання, то при обміні новою інформацією між групами цей тип заняття можна віднести до уроку освоєння нових знань).
Процес навчання в рамках даної технології закінчується уроками індивідуальної перевірки знань учнів з підведенням підсумків роботи кожної групи.
Більшість використовуваних методів і технологій освітнього процесу, спрямованих на активізацію пізнавальної діяльності та формування ключових компетенцій школяра: вміння вчитися, вміння спілкуватися, вміння жити з людьми, уміння працювати і заробляти, вміння працювати з інформацією та ін., забезпечують учневі свободу вибору способів опрацювання навчального матеріалу , що створює основу самовизначення. Однак жодна з технологій не є універсальною. Тільки їх різноманітність робить освітній процес оптимальним.