Ларрі Вулф написав ненаціоналістичну історію Галичини
“Я не можу уявити, яким я тоді був. Двадцятиоднорічний дітвак, який намагався досліджувати Галичину, будучи в Бостоні”, – згадує Ларрі Вулф, тепер – професор історі, директор Центру східноєвропейських і середземноморських студій Нью-Йоркського університету.
Львів став першим із європейських міст, де презентували його нову книгу “Ідея Галичини. Історія і фантазія в габсбурзькій політичній культурі” (The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture).
Нова книга нерозривно пов’язана з попередньою працею історика – “Винайдення Східної Європи”, українське видання якої побачило світ 2009 року у видавництві “Критика”.
Захід постійно потребує Сходу, підтверджує ідею Ларрі Вулфа професор Гарварду Роман Шпорлюк. Процес самоідентифікації доконечно вимагає і передбачає існування “іншого”: без нього просто неможливо скласти уявлення про самого себе.
“Концепція Східної Європи була винайдена західними інтелектуалам, які ніколи не були в цій частині світу, але говорили про неї, – вважає професор Ярослав Грицак. – У новій роботі Вулфа Галичина розглядається вже як окремий об’єкт Східної Європи”. На думку львівського історика, американець Вулф пише про Галичину так, як могли б писати про неї люди, що жили тут – українці та поляки.
“У першій моїй книзі йшлося саме про процес винайдення Галичини, – погоджується професор Вулф. – Після виходу “Винайдення Східної Європи” мене часто запитували про реальний стан речей, а не фантазії. Тому у другій книзі я хотів знайти відповідь на просте питання: що стається, якщо щось, штучно нанесене на карту, стає дійсністю? Як пов’язати ідею регіону, створеного внаслідок політичного поділу Польщі, з реальністю людей, які там живуть?”.
Галичина – один із перших експериментів габсбурзького Просвітництва у просторі Східної Європи. Франц Йосиф ІІ побачив тут “чисту дошку”, на якій можна написати чи збудувати що завгодно – покращення становища селян, досягнення релігійної толерантності, миру, економічного розвитку. Таке духовне месіанство, покладене в основу експерименту зі створення Галичини, на думку Вулфа, є “однією з причин того, чому ідея Галичини така потужна, навіть коли вона залишається лише спогадом і фантазією”.
Історик наголошує, що прагнув написати “історію Галичини, яка б не була історією націоналізму”. Хоча значення польських, єврейських і українських спільнот, що мешкали на цих землях, у книзі не применшується.
Галичина була засадничо ідеальним задумом, який важко було узгодити з дійсністю, й мала виходити за межі національного. Й двісті тисяч мішаних українсько-польських родин були для Галичини реальністю, каже Вулф.
Утім, надія просвітників на виникнення чогось небаченого на цих теренах була втрачена із розпадом Габсбурзької імперії у 1918 році.
Проте це не означає, що ідея Галичини не має продовження. Як розповів Ярослав Грицак, соціолог Томаш Зарицький спостеріг: частини України й Польщі, що входили колись до Галичини, голосують зовсім не так, як інші терени цих країн. Отже, кордони ХІХ століття мають більше значення за кордони сучасні.
“Тому я б хотів, – каже професор Грицак, – щоб продовження цієї книги стосувалося довготривалості, живучості Галичини”.
Джерело: Історична правда