Лист Міністерства освіти і науки України від 03. 07. 2018 р. № 1/9-415 “Щодо вивчення у закладах загальної середньої освіти навчальних предметів у 2018/2019 навчальному році”

Ларрі Вулф написав ненаціоналістичну історію Галичини

Ларрі Вулф написав ненаціоналістичну історію Галичини

Ларрі Вулф написав ненаціоналістичну історію Галичини

Коли 1978 року до Гарвардського університету приїхав польський професор Олександр Гейштор із курсом лекцій про історію середньовічної Польщі, серед слухачів – здебільшого молодих науковців – далекою країною зацікавився лише один студент.

“Я не можу уявити, яким я тоді був. Двадцятиоднорічний дітвак, який намагався досліджувати Галичину, будучи в Бостоні”, – згадує Ларрі Вулф, тепер – професор історі, директор Центру східноєвропейських і середземноморських студій Нью-Йоркського університету.

Львів став першим із європейських міст, де презентували його нову книгу “Ідея Галичини. Історія і фантазія в габсбурзькій політичній культурі” (The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture).

Нова книга нерозривно пов’язана з попередньою працею історика – “Винайдення Східної Європи”, українське видання якої побачило світ 2009 року у видавництві “Критика”.

Захід постійно потребує Сходу, підтверджує ідею Ларрі Вулфа професор Гарварду Роман Шпорлюк. Процес самоідентифікації доконечно вимагає і передбачає існування “іншого”: без нього просто неможливо скласти уявлення про самого себе.

“Концепція Східної Європи була винайдена західними інтелектуалам, які ніколи не були в цій частині світу, але говорили про неї, – вважає професор Ярослав Грицак. – У новій роботі Вулфа Галичина розглядається вже як окремий об’єкт Східної Європи”. На думку львівського історика, американець Вулф пише про Галичину так, як могли б писати про неї люди, що жили тут – українці та поляки.

“У першій моїй книзі йшлося саме про процес винайдення Галичини, – погоджується професор Вулф. – Після виходу “Винайдення Східної Європи” мене часто запитували про реальний стан речей, а не фантазії. Тому у другій книзі я хотів знайти відповідь на просте питання: що стається, якщо щось, штучно нанесене на карту, стає дійсністю? Як пов’язати ідею регіону, створеного внаслідок політичного поділу Польщі, з реальністю людей, які там живуть?”.

Галичина – один із перших експериментів габсбурзького Просвітництва у просторі Східної Європи. Франц Йосиф ІІ побачив тут “чисту дошку”, на якій можна написати чи збудувати що завгодно – покращення становища селян, досягнення релігійної толерантності, миру, економічного розвитку. Таке духовне месіанство, покладене в основу експерименту зі створення Галичини, на думку Вулфа, є “однією з причин того, чому ідея Галичини така потужна, навіть коли вона залишається лише спогадом і фантазією”.

Історик наголошує, що прагнув написати “історію Галичини, яка б не була історією націоналізму”. Хоча значення польських, єврейських і українських спільнот, що мешкали на цих землях, у книзі не применшується.

Галичина була засадничо ідеальним задумом, який важко було узгодити з дійсністю, й мала виходити за межі національного. Й двісті тисяч мішаних українсько-польських родин були для Галичини реальністю, каже Вулф.

Утім, надія просвітників на виникнення чогось небаченого на цих теренах була втрачена із розпадом Габсбурзької імперії у 1918 році.

Проте це не означає, що ідея Галичини не має продовження. Як розповів Ярослав Грицак, соціолог Томаш Зарицький спостеріг: частини України й Польщі, що входили колись до Галичини, голосують зовсім не так, як інші терени цих країн. Отже, кордони ХІХ століття мають більше значення за кордони сучасні.

“Тому я б хотів, – каже професор Грицак, – щоб продовження цієї книги стосувалося довготривалості, живучості Галичини”.

Джерело: Історична правда

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*