Дидактична гра є цінним засобом виховання розумової активності дітей, вона активізує психічні процеси, викликає в учнів живий інтерес до процесу пізнання. У ній діти охоче долають значні труднощі, тренують свої сили, розвивають здібності і вміння. Вона допомагає зробити будь-який навчальний матеріал захоплюючим, викликає в учнів глибоке задоволення, створює радісний робочий настрій, полегшує процес засвоєння знань.
Високо оцінюючи значення гри, В.А. Сухомлинський писав: “Без гри немає, і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра – це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що запалює вогник допитливості і допитливості”. О. С. Газман виділяє наступні вимоги, що пред’являються до використання пізнавальних ігор:
1. Гра повинна відповідати наявним у дітей знань. Завдання, для вирішення яких у дітей немає ніяких знань, не викличуть інтересу і бажання їх вирішувати. Занадто важкі завдання можуть відлякати дитину. Тут особливо важливо дотримуватися вікових підходів та принципу переходу від простого до складного. Тільки в цьому випадку гра буде носити розвиваючий характер.
2. Інтерес до ігор, що вимагають напруженої розумової роботи, є далеко не у всіх дітей, тому пропонувати такі ігри треба тактовно, поступово, не чинячи тиску, щоб гра не сприймалася як умисне навчання.
Ігрові ситуації використовуються головним чином для того, щоб діти добре розуміли сенс завдання. Окремі ігрові елементи включаються як надійні стимули інтересу до навчання, виконання конкретного навчального завдання.
Загадкові назви дидактичних ігор допомагають мобілізувати увагу дітей, менше стомлюють, створюють позитивні емоції на уроці і сприяють міцному засвоєнню знань. Але цінність дидактичної гри необхідно визначати не по тому, яку реакцію вона викликає з боку дітей, а треба враховувати, наскільки вона ефективно допомагає вирішувати навчальну задачу стосовно до кожного учня.
Проте не всяка гра має істотне освітнє і виховне значення, а лише та, яка набуває характеру пізнавальної діяльності. Дидактична гра навчає характеру, зближує нову, пізнавальну діяльність дитини з вже звичною для нього, полегшуючи перехід від гри до серйозної розумової роботі.
Пізнавальні ігри дають можливість вирішувати відразу цілий ряд завдань навчання і виховання. По-перше, вони таять величезні можливості для розширення обсягу інформації, одержуваної дітьми у ході навчання, і стимулюють важливий процес – перехід від цікавості до допитливості. По-друге, є прекрасним засобом розвитку інтелектуальних творчих здібностей. По-третє, знижують психічні і фізичні навантаження. У пізнавальних іграх немає прямого навчання. Вони завжди пов’язані з позитивними емоціями, чого не можна деколи сказати про безпосереднє навчання. Пізнавальна гра – не тільки найбільш доступна форма навчання, але й, що дуже важливо, найбільш бажана дитиною. У грі діти готові вчитися скільки завгодно, практично не втомлюючись і збагачуючись емоційно. По-четверте, в пізнавальних іграх завжди ефективно створюється зона найближчого розвитку, можливість підготувати свідомість для сприйняття нового.
У грі дитина розвивається як особистість, у нього формуються ті сторони психіки, від яких згодом будуть залежати успішність його навчальної і трудової діяльності, її стосунки з людьми. Гра – це активна діяльність з імітаційного моделювання досліджуваних систем, явищ, процесів. Істотна ознака гри – стійка структура, яка відрізняє її від всякої іншої діяльності.
Структурні компоненти гри: ігровий задум, ігрові дії і правила. Ігровий задум, як правило, в назві гри. Ігрові дії сприяють пізнавальної активності учнів, дають їм можливості проявити свої здібності, застосувати наявні знання, вміння і навички для досягнення мети гри. Елементом дидактичної гри є правила. Правила допомагають направляти ігровий процес. Вони регулюють поведінку дітей і їх взаємини між собою. Для ігор з правилами характерна постановка конкретного завдання. Велику групу такого роду ігор складають рухливі ігри. Виділяють п’ять груп таких ігор:
– імітаційно – процесуальні гри і елементарні ігри – вправи з предметами;
– драматизовані гри по певному сюжету;
– сюжетні ігри з нескладними правилами;
– ігри з правилами без сюжету;
– спортивні ігри та ігри – вправи з орієнтуванням на певні досягнення.
До ігор з правилами ставляться не тільки рухливі ігри, але і дидактичні. Сутність яких полягає в тому, що дітям пропонується вирішити розумові завдання, складені в цікавій та ігровій формі. Мета – сприяти формуванню пізнавальної активності дитини. Дидактичну гру в даний час педагоги використовують не тільки як засіб закріплення знань, але і як одну з форм навчання. Ігри з правилами розвивають волю дитини, так як, щоб виконати правила, необхідно мати не малу витримку.
Таким чином, дитина в грі навчається ненавмисно. Для вчителя результат гри завжди є показником рівня досягнення учнів в освоєнні знань або в їх застосуванні. Усі структурні елементи гри взаємопов’язані між собою і відсутність будь-якого з них руйнує гру. Серед дидактичних ігор розрізняють ігри у власному розумінні слова і ігри – заняття, ігри – вправи. За характером використовуваного матеріалу дидактичні ігри умовно діляться на ігри з предметами, настільно – друковані та словесні ігри. Предметні ігри – це ігри з народною дидактичною іграшкою, мозаїкою, природним матеріалом. Основні ігрові дії з ними: нанизування, викладання, катання, збирання цілого з частин і т. д. Ці ігри розвиваю відчуття кольору, величини, форми. Настільно – друковані ігри спрямовані на уточнення уявлень про навколишній світ, стимулювання знань, розвиток розумових процесів і операцій. Настільно друковані ігри розділені на декілька видів: парні картинки, лото, доміно, розрізні картинки, кубики. У групу словесних ігор входить велика кількість народних ігор, розвиваючих увагу, кмітливість, швидкість реакції. Значить, гра використовується у вихованні дітей за двома напрямками: для всебічного гармонійного розвитку і в вузькодидактичних цілях. Отже, вчити граючи. Але як конкретно? Як вибрати гру, потрібну саме для даного уроку, або етапу уроку? Ці та багато інших проблем вирішити не так-то просто. У процесі роботи іноді допускаються неточності, наприклад, надмірне насичення уроку іграми, чиста розважальність, обтяженість деяких ігор підготовчою роботою. Яке ж місце повинна займати гра на уроці? Звичайно, не може бути точного рецепту, де, коли і на скільки хвилин включати матеріал в урок. Тут важливо одне: щоб гра допомагала досягти мети. Кількість ігор на уроці має бути розумною.
Доцільно продумати і поетапний їх розподіл:
– на початку уроку гра повинна допомогти зацікавити, організувати дитину;
– в середині уроку гра повинна націлити на засвоєння теми;
– в кінці уроку може носити пошуковий характер.
Але на будь-якому етапі вона повинна бути цікавою, доступною, що включає різні види діяльності учнів. При організації гри на уроці важливо продумати і те, в якому темпі вона проводитиметься. Не можна забувати і про руханки, які повинні бути як би продовженням гри на уроці або навіть її частини. Руханки бажано проводити з урахуванням теми уроку та гри, використовуваної на даному уроці.
Суттєвим моментом педагогічного керівництва ігровою діяльністю є взаємодія вчителя з батьками. Від ставлення батьків до дитячим іграм багато залежить у відношенні до гри самих дітей. Але найголовніше, вчителю треба так організувати ігрову діяльність дитини в школі, щоб організація і проведення домашніх ігор нічим не відрізнялося від класних. Складність керівництва грою полягає в тому, що гра є вільною діяльністю дітей. Вчителю важливо зберегти цю невимушеність і свободу.
Результативне спілкування педагога з дітьми під час гри виникає тоді, коли дорослий приймає на себе одну з ролей, звертається до дітей через свою роль. Кожному етапу гри відповідають і певні педагогічні завдання. На першій стадії педагог зацікавлює дітей грою, створює радісне очікування нової цікавої гри, викликає бажання грати. На другій стадії вихователь виступає не тільки як спостерігач, але і як рівноправний партнер, що вміє вчасно прийти на допомогу, справедливо оцінити поведінку дітей в грі. На третій стадії – полягає в оцінці дитячої творчості при вирішенні ігрових завдань.
Отже, дидактична гра-доступний, корисний, ефектний метод виховання самостійності мислення у дітей. Вона не вимагає спеціального матеріалу, певних умов, а вимагає лише знання педагога самої гри. При цьому необхідно враховувати, що пропоновані ігри будуть сприяти розвитку самостійності мислення лише в тому випадку, якщо вони будуть проводитися в певній системі з використанням необхідної методики. Кожен раз, коли мова заходить про гру як про засіб навчання перед вчителем, знову-таки нерідко постає низка не вирішених проблем. Навчившись легко їх долати, вчитель і діти будуть отримувати задоволення там, де раніше відчували муки і страждання. Адже гра – це дивовижний, цікавий захоплюючий і зовсім не нудний світ. Про гру можна говорити, і говорити. Але можна сказати точно одне: “Гра – це прогресивний засіб в процесі навчання”.