«Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж»: десять цитат з книги

Шкільне життя

29.04.2021

Інформаційні війни ближчі і серйозніші, ніж нам здається. Від терористичних організацій до політичних партій – люди та організації різних рівнів хочуть використати соцмережі для своїх цілей, часто шкідливих для користувачів. Навіть просто гортаючи стрічку в соцмережах, ви несете цінність для усіх, хто має інформаційну зброю.

Про те, що таке «війни лайків» та що ми можемо змінити на глобальному і особистому рівнях, розповідають дослідники медіавійн Пітер Сінґер та Емерсон Брукінг у книзі «Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж». Ми підготували для вас кілька важливих тез та цитат із цієї книги.

Реальні жертви віртуальної війни. Соцмережі боряться із закликами до насильства різними методами, але це ніяк не зупиняє роботу професійних пропагандистів. Не давати волю своїм емоціям – найкраще, що можуть зробити користувачі соцмереж для захисту від маніпуляторів. Гнів – це емоція, яку найбільше прагнуть викликати у споживачів соцмереж творці фейків та маніпуляцій.

«У цифровому середовищі, сповненому брехунів та фейків, гнів дає відчуття чогось живого і справжнього, на відміну від багатьох інших речей. Ця автентичність має власну додаткову силу».
«Сьогодні одного-єдиного Facebook-акаунта солдата чи місцевого цивільного було б достатньо, щоб провалити всю операцію (військову). Фактично, щоб її провалити, достатньо навіть їхнього цифрового мовчання, позаяк пробіл у зазвичай насиченій активності в соцмережах сприймався б підозріло».
«Як і підприємства, успіх чи крах яких залежить від обсягів клієнтської бази, соцмережі неохоче видаляють акаунти – навіть фейкові. У Twitter, наприклад, близько 15% клієнтської бази вважають фейковою. Але на компанію тисне потреба демонструвати збільшення клієнтів із кожним квартальним звітом».

Соцмережі знають про нас більше, ніж ми самі можемо про себе усвідомити. Великі дані у руках «зацікавлених» можуть вплинути не тільки на те, що ми купимо, а й кого оберемо на прийдешніх виборах і як будемо ставитись до тієї чи іншої країни чи явища. Чим більше інформації ми про себе надаємо мережі – тим легше вплинути на нас.

«Люк Старк, науковий співробітник кафедри соціології Дартмутського коледжу, пояснює, що регулярні пости містять “щось дуже подібне до медичних чи психіатричних даних”. Навіть найзвичайнісінькі деталі можуть виявитися неочікувано показовими. Постійне використання чорно-білих Instagram-фільтрів та самітницьких фото, наприклад, досить точно вказує на клінічну депресію».
«Дослідники дійшли висновку, що достатньо десяти лайків, щоб дізнатися про людину більше, ніж про неї знають колеги. А 70 лайків досить, щоб знати про людину більше, ніж її друзі. У 2018-му працівник Cambridge Analytica сказав: “Ми використовували Facebook, щоб зібрати дані профілів мільйонів людей. А потім створили моделі, щоб експлуатувати отриману інформацію та бити по їхніх внутрішніх демонах”».

Пропаганда, існування якої здебільшого пов’язують із минулим століттям, успішно процвітає у наш час. Цифрова демократія лише трансформувала методи пропагандистів, залишаючи за нами ілюзію вибору та відчуття того, що ми володіємо всіма необхідними фактами.

«Згадуючи вислів “The Economist”, можна сказати, що старі радянські пропагандисти “говорили вагомо й продумано, використовуючи давню мудрість та досвід партії”. Натомість нова пропаганда яскрава та захоплива й віддзеркалює смаки цифрової ери. Це коктейль із моралізаторства, гнівних звинувачень та проголошення традиційних цінностей, які постійно змішують із зображеннями напівоголених жінок».
«Алексіс де Токвіль (прим. – французький державний діяч 19 століття) непокоївся через кількість газет, що в його час перевалила за кількасот. Сьогодні дивовижна сила інтернету створила еквівалент кількох мільярдів газет, підлаштованих до смаків кожного користувача планети. Відповідно більше не існує єдиного набору фактів, ані двох, ані навіть дюжини. Натомість є “факти” на підтвердження всіх можливих точок зору. Ви бачите лише те, що хочете бачити».
«Дослідники Єльського університету виявили, що люди набагато більше схильні вірити заголовкам штибу “Папа Франциск шокує світ і благословляє Дональда Трампа у президенти”, якщо бачили аналогічні раніше. Неважливо, чи правдива ця новина; неважливо, навіть, чи передувало їй попередження про фейк. Найбільше значення має відчуття, що це щось знайоме. Що частіше ви чуєте якесь твердження, то рідше оцінюєте його критично. А що довше перебуваєте в конкретній спільноті, то більше піддаватиметеся впливу її повідомлень, аж допоки вони не стануть прописними істинами – навіть якщо суперечать правді».

Як ми можемо регулювати цей вплив? Є багато речей, які мають вирішувати уповноважені для цього структури чи організації, але є багато такого, що ми можемо зробити як користувачі вже сьогодні – насамперед взяти на себе повну відповідальність за те, який контент ми споживаємо, постимо чи ділимось, а також, як ми реагуємо на фейки чи дезінформацію.

«Відмовившись від стратегії розлючених споживачів і перетворившись натомість на занепокоєних учасників, ми отримаємо найкращий шанс скерувати цифрові імперії в правильному напрямку».
«Різноманіття та потужність соцмереж зумовлені тим, що це інструмент масової комунікації, чиї зв’язки йдуть в обох напрямках. Кожна дія одночасно і персональна, і глобальна. Ось чому, захищаючи себе онлайн, ми всі несемо ширшу відповідальність за захист інших. Уявляйте, що це зобов’язання нагадує, навіщо прикривати рота під час кашлю. Не тому, що це захищає вас, а тому, що це захищає всіх тих, із ким ви контактуєте, та всіх, із ким вони зустрічаються. Така етика відповідальності врешті-решт збільшує безпеку всіх. Те саме працює і в соцмережах».

Матеріал розроблено IREX в рамках проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність»

Читайте також: