Народна депутатка Лариса Білозір виступила проти подальшого скорочення шкіл та освітян у громадах у межах реформи Нової української школи. На її думку, держава має переглянути підходи до реформи НУШ та насамперед забезпечити дітям реальний доступ до освіти, а громадам — необхідні ресурси для утримання шкільної мережі.
Депутатка наголосила, що протягом останніх років громади вже неодноразово оптимізували мережу закладів освіти. Йшлося про закриття невеликих сільських шкіл, створення опорних закладів, організацію підвезення учнів та інвестиції у шкільну інфраструктуру.
Тепер, за словами Білозір, перед громадами постало нове завдання — сформувати мережу академічних ліцеїв.
Громади знову змушують змінювати шкільну мережу
Як зазначила народна депутатка, на початку 2026 року десять громад Вінницької області взагалі не передбачали створення ліцеїв у своїй освітній мережі з 2027 року. Частина громад згодом переглянула свої рішення.
Білозір вважає, що на місцеве самоврядування не можна чинити надмірний адміністративний тиск, а рекомендації центральних органів влади не можуть підміняти законодавчі вимоги.
Водночас депутатка виступає за те, щоб кожна громада, зокрема сільська, мала щонайменше один ліцей, у якому діти могли б здобувати профільну середню освіту.
На її думку, однак, створення нової мережі ліцеїв має відбуватися лише після забезпечення базових умов для навчання.
Серед таких умов вона називає нормальні дороги для безпечного підвезення учнів, достатню кількість педагогічних кадрів, належне фінансування, сучасне обладнання та реальну доступність освіти для кожної дитини.
«Не можна спочатку закривати школу, а потім шукати можливість довезти дітей»
Окремо Лариса Білозір звернула увагу на проблему сільських територій. Оптимізація мережі може бути формально обґрунтованою, однак після закриття школи виникає практичне питання: як дитині щодня безпечно дістатися до іншого закладу освіти.
«Не можна було спочатку закривати школу, а потім з’ясовувати, що дітей просто немає чим і як безпечно довезти до іншої», — наголошує депутатка у своєму дописі.
На її думку, саме такі ситуації демонструють необхідність комплексного підходу до реформи. Зміна шкільної мережі, за її словами, не повинна зводитися лише до скорочення кількості закладів, класів чи працівників.
Білозір розкритикувала заяви Оксена Лісового про НУШ
Значну частину допису депутатка присвятила критиці заяв колишнього міністра освіти і науки Оксена Лісового щодо результатів реформи НУШ.
Білозір обурилася тим, що після майже трьох із половиною років перебування на посаді ексміністр тепер говорить про проблеми та можливий провал реформи, тоді як протягом його каденції НУШ позиціонувалася як один із державних пріоритетів.
Особливо критично депутатка поставилася до спроб покладати відповідальність за проблеми реформи на педагогів.
На її думку, саме вчителі протягом усіх років змін забезпечували функціонування системи освіти, працюючи в умовах постійного оновлення вимог, значного обсягу документації, нових підходів до навчання та оцінювання.
До цього додалися наслідки повномасштабної війни, кадрові проблеми та недостатність ресурсів у частині закладів освіти.
Білозір вважає, що звинувачення освітян у проблемах НУШ є несправедливим, адже значна частина труднощів виникала не через небажання педагогів змінюватися, а через умови, у яких ці зміни доводилося впроваджувати.
Депутатка закликала переглянути підходи до НУШ
На думку Лариси Білозір, сьогодні необхідно припинити реформування заради самого процесу реформування.
В умовах війни пріоритетами, на її переконання, мають стати безпека дітей, облаштування укриттів, підтримка педагогів, забезпечення шкіл необхідними ресурсами та підготовка до складного опалювального сезону.
Йдеться не про повну відмову від змін у системі освіти, а про необхідність переглянути їхню послідовність і відповідність реальним можливостям громад.
Що буде з учнями 10–11 класів
Окреме питання, яке порушила депутатка, — доля учнів, які вже навчаються у старшій школі.
Через формування нової моделі шкільної мережі частина закладів уже припинила набір до 10-х класів. Учні були змушені переходити до інших шкіл або обирати професійну чи фахову передвищу освіту.
Водночас, як зазначає Білозір, деякі школи попри тиск зберегли старшу школу та сформували 10-ті класи.
На її думку, такі учні повинні мати можливість завершити навчання у закладі, де вони його розпочали, а держава має забезпечити для цього відповідні правові умови.
Законопроєкти №15082 та №15082-1
Для вирішення цього питання Лариса Білозір заявила про необхідність ухвалення законодавчих змін. Вона продовжує наполягати на розгляді законопроєкту №15082 або альтернативного законопроєкту №15082-1.
Йдеться, за її позицією, передусім про недопущення ситуації, коли діти через адміністративну зміну мережі закладів освіти втрачають можливість завершити навчання у своїй школі.
Що стоїть за дискусією про майбутнє НУШ
Заява Лариси Білозір фактично порушує ширше питання: якою має бути реформа шкільної освіти в умовах війни та демографічних змін.
З одного боку, держава прагне перейти до нової моделі старшої профільної школи, сформувати мережу академічних ліцеїв і забезпечити учням ширший вибір освітніх профілів.
З іншого — громади стикаються з реальними проблемами: недостатньою кількістю учнів, кадровим дефіцитом, витратами на утримання шкіл, відсутністю належного транспортного сполучення та необхідністю забезпечувати безпеку дітей.
Тому механічне скорочення кількості шкіл саме по собі не гарантує підвищення якості освіти.
Позиція депутатки зводиться до того, що будь-які зміни шкільної мережі мають передусім оцінюватися з погляду інтересів дитини. Якщо після оптимізації учень отримує сучасніший заклад, безпечне підвезення, більше можливостей для вибору профілю та якісніші умови навчання — така зміна може бути виправданою.
Однак якщо закриття школи призводить лише до збільшення відстані до закладу освіти, проблем із транспортом і додаткового навантаження на дітей та батьків, виникає питання щодо доцільності такої оптимізації.
Саме тому дискусія про майбутнє НУШ та шкільної мережі, ймовірно, залишатиметься однією з найбільш гострих тем української освіти у 2026 році.
Для громад і шкіл ключовим питанням залишається не лише те, якою має бути нова модель освіти, а й те, чи матиме кожна дитина реальну можливість безпечно та якісно здобувати її за місцем проживання.