Ефективність навчання залежить не лише від методів, а й від тих форм його організації, які зумовлюються зміст та спрямування спільної діяльності учасників навчально-виховного процесу.
Форма організації навчання – варіант упорядкування взаємозалежної діяльності педагога і учнів, яке характеризується змістовими, часовими, просторовими та іншими показниками.
Упродовж розвитку і становлення педагогіки мали місце різні організаційні форми навчання:
- індивідуальна (переважала у школах давнього світу);
- індивідуально-групова (застосовувалася для навчання різновікової групи учнів в епоху середньовіччя);
- класно-урочна (виникла у XVI – XVII ст. у братських школах України і Білорусії як варіант роботи учителя з групою учнів одного віку та однакового рівня підготовки і є основною на сучасному етапі);
- бел-ланкастерська система, яку розробили Е. Бел і Дж. Ланкастер, передбачає організацію процесу навчання за принципом “ланцюжка”, коли кращі учні, допомагають учителеві навчати слабших та молодших;
- дальтон-план (був поширений в США), згідно якого класи ставали предметними лабораторіями, в котрих кожен учень самотужки виконував тижневі, місячні завдання, а вчитель виступав у ролі консультанта і помічника;
- бригадно-лабораторне навчання було поширене в 20-ті роки XX століття на території колишнього радянського союзу – учнів поділяли на невеликі групи, які навчалися за робочими книгами і виконували підготовлені вчителем бригадні завдання.
Основною формою організації навчання, в тому числі мистецького, є урок, який характеризується такими особливостями:
- Це завершена, постійна і обмежена в часі частина навчального процесу.
- Місце уроку визначається розкладом навчальних занять.
- Урок проводиться зі сталим складом учнів, для яких відвідування занять є обов’язковим.
- Урок – це гнучка дидактична форма, оскільки забезпечує всі можливості використовувати різні методи і засоби навчальної діяльності.
Розрізняють такі типи уроків:
- урок засвоєння нових знань;
- урок формування вмінь і навичок;
- урок застосування вмінь і навичок;
- урок узагальнення і систематизації знань;
- урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;
- комбінований урок.
Приналежність уроку до певного типу зумовлена особливостями його структури. Всі уроки мають макроструктуру і мікроструктуру. Макроструктура визначається змістом етапів уроку (мотивація і стимулювання навчальної діяльності, перевірка домашнього завдання, виклад нового матеріалу підсумок уроку). Мікроструктуру навчального заняття утворюють методи, засоби і прийоми, які в єдності використовує вчитель на відповідному етапі. Зокрема, під час вивчення нового матеріалу (цей етап входить до макроструктури уроку) його мікроструктура може складатися з сукупності методів (розповіді, пояснення, бесіди, технічних засобів для показу фільму та ігрових прийомів.
В сучасних освітніх закладах застосовують також нестандартні уроки: театралізовані, інтегровані (виклад декількох тем); міжпредметні (вивчення споріднених тем в контексті різних дисциплін); сугестопедичні (використання ефекту навіювання).
Залежно від числа учнів, з якими взаємодіє учитель всі форми організації навчання поділяються на:
- індивідуальні (передбачають проведення навчального заняття для одного учня, нерідко використовуються в роботі з відстаючими або обдарованими дітьми);
- групові (вчитель працює з окремою групою (групами) в межах класу);
- колективні (педагогічний процес здійснюється в межах класного колективу);
- позакласні заняття (семінари, практикуми, факультативи, консультації, конференції, домашня навчальна робота тощо);
- лекції (передбачають ознайомлення з великим обсягом нового матеріалу);
- семінарські заняття (проводяться з метою поглиблення та закріплення знань);
- семінарсько-практичні заняття – різновид семінарів, на яких обговорюються теоретичні питання і розв’язуються практичні завдання;
- лабораторні заняття спрямовані на проведення дослідів, на основі результатів яких формулюються висновки, здобуваються нові знання;
- колективні художні заняття, метою яких є ознайомлення з певним видом мистецтва, вироблення умінь і навичок художньо-виконавської діяльності (наприклад, навчальна робота з театральними колективами);
- екскурсії (заняття, що проводяться, як правило поза навчальним закладом з метою спостереження явищ, об’єктів навколишньої дійсності);
- виконавська практика уможливлює застосування набутих знань, умінь і навичок у практичній діяльності (наприклад, виступи з концертами, лекціями, бесідами художньо-просвітницького характеру.
Під час уроку будь-якого типу використовуються різні форми (види) навчальної діяльності:
- фронтальна, що визначається зайнятістю усіх присутніх на занятті учнів;
- групова робота, для якої характерним є поділ учнів на підгрупи;
- парна робота, котра передбачає спільну діяльність учнів у парі;
В системі мистецького навчання поширена така форма навчання, як мистецькі заняття (уроки мистецтва). Мистецьке заняття відрізняється від уроку тим, що, як правило, немає чітко визначених часових меж. Наприклад, репетиція перед показом вистави може тривати декілька годин. Склад учасників заняття нерідко є різновіковим та не завжди постійним
Форми організації мистецького навчання мають свою специфіку, яка визначається особливостями художнього сприймання та характером діяльності учнів, зокрема, під час їх проведення мають місце:
- Домінування практичної діяльності над теоретичною. Як правило, навчальна робота акторів передбачає одночасну реалізацію сформованих вмінь і навичок на практиці.
- Створення оптимальних умов для розвитку творчості особистості, що знаходить своє відображення в змісті навчальних завдань, які пропонує вчитель.
- Використання спеціальних засобів. Так, для занять театральної студії можуть знадобитися сцена, костюми, грим, спеціальне освітлення, музичний супровід, декорації тощо.
Види уроків мистецтва або мистецьких занять визначаються в залежності від їх функціонального призначення:
- уроки поточної художньо-творчої навчальної діяльності;
- уроки власне підготовки до виступу:
- урок-репетиція;
- урок-підготовка до вистави (урок-генеральна репетиція).
Структура уроку мистецтва має такий вигляд:
- Організація художньої діяльності.
- Постановка мети і формулювання творчого завдання.
- Актуалізація попереднього досвіду художньо-творчої діяльності, знань і вмінь.
- Мотивація художньої навчальної діяльності.
- Активізація творчої ініціативи, самостійності.
- Пошук способів вирішення творчого завдання, моделювання можливих варіантів.
- Втілення задуму в художній образ, постановку.
- Підсумок і оцінювання результатів художньо-творчої діяльності.
- Визначення завдань для самостійної (домашньої роботи), інструктаж щодо їх виконання.
Підготовка і проведення уроку мистецтва має творчий характер, що пов’язано із специфікою змісту та засобів, які використовуються педагогом.
Процес підготовки вчителя до уроку мистецтва реалізується у два етапи:
На першому етапі відбувається попередня підготовка, яка охоплює такі напрями діяльності педагога, як:
- робота з програмою, підручником, методичною літературою, періодичними виданнями, планування навчальної роботи на рік, півріччя, кожне заняття;
- формулюванні мети і завдань уроку;
- визначення змісту і обсягу художнього навчального матеріалу;
- побудова вчителем сюжетно-драматичної канви уроку – це визначення послідовності, методичної стратегії, методів, засобів, прийомів, ключових моментів уроку, загальної логіки розвитку взаємодії вчителя і учня.
На другому етапі здійснюється безпосередня підготовка котра вимагає:
- укладання детального плану уроку, який передбачає моделювання емоційної кривої (визначення змісту і послідовності художньо-творчих завдань і ситуацій з метою виставлення кульмінаційних акцентів на найбільш значущих позиціях);
- підбір методів, форм, прийомів, творчих ситуацій, які буде реалізовано в ході уроку;
- підготовка матеріально-технічного обладнання (відео-, аудіозаписів, програвачів, костюмів, декорацій, освітлення, сцени, залу);
- перевірка готовності вчителя і учнів до уроку.
Варто зазначити, що викладені характеристики підготовчої роботи окреслюють її загальний зміст. На занятті можуть трапитися непередбачені ситуації, які вимагають від учителя винахідливості, оригінальності. Тому варто погодитися з Г. Падалкою, яка зазначає, що: “скрупульозне слідування за попереднім планом нівечить творче начало, сковує ініціативу вчителя, а надмірна непередбачувана свобода педагогічних дій руйнує планування, нівелює педагогічний сенс”. Отже, підготовка вчителя до уроку мистецтва буде ефективною, якщо в ній є місце як для визначення ключових позицій, так і імпровізаційних дій учителя і учнів.
Результативність процесу навчання залежить від його технологічного забезпечення. Термін “технологія” грецького походження і означає “знання про майстерність”. Технологія є діяльністю, яка реалізується відповідно до об’єктивних законів певної предметної сфери, забезпечує відповідність результату поставленим цілям. Педагогічна технологія – це педагогічна діяльність, яка базується на закономірностях педагогічної науки і забезпечує гарантований надійний результат. За її допомогою розв’язуються загальні завдання планування та організації навчального процесу.
В найширшому застосуванні педагогічна технологія
Педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні педагогічна технологія торкається всього освітнього процесу з його метою, змістом і методами навчання. Окремо предметна педагогічна технологія – це сукупність методів і засобів, які використовуються для ефективної реалізації визначеного змісту навчання в межах одного предмета (методика викладання предмета). Локальна технологія забезпечує успішне виконання окремих дидактичних і виховних завдань. Персонал-технологія присутня в досвіді педагогів-новаторів. До структури педагогічної технології входять:
1) концептуальна основа організації навчального процесу;
2) змістовна частина навчання:
- мета навчання (загальна і конкретна);
- зміст навчального матеріалу;
3) процесуальна частина – технологічний процес:
- організація навчального процесу;
- методи і форми навчальної діяльності учнів (студентів);
- діяльність учителя з керування процесом засвоєння матеріалу;
- діагностика навчального процесу.
Педагогічні технології спрямовані на засвоєння учнями знань відповідної теми, розділу, предмета, формування моральних якостей, переконань, поглядів, світогляду, а також на розвиток інтелектуальної, пізнавальної, соціальної та інших сфер особистості. Педагогічна технологія містить в собі різновиди технологій: навчальні (дидактичні), виховні, інформаційні, поліграфічні.
Технологія навчання – упорядкована сукупність дій, операцій та процедур, які забезпечують гарантований результат в засвоєнні конкретного навчального матеріалу та виробленні конкретних умінь і навичок в межах певного фрагмента процесу навчання.
Ознаками технологічності навчального процесу є:
- наявність адекватної мети навчання та засобів діагностування досягнених результатів;
- доцільна структуризація змісту навчання як логічної послідовності інформаційних блоків та відповідних завдань і засобів їх розв’язання;
- визначеність різновидів форм та засобів взаємодії учителя з учнями, учнів між собою;
- поєднання алгоритмічної (реалізованої у визначеній послідовності) та творчої діяльності учителя.
Усі технології навчання поділяються на традиційні і нові (сучасні). До числа традиційних належать:
- пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання, засвоєння учнями нового матеріалу на репродуктивному рівні; визначається використанням здобутих знань на практиці, що досягається застосуванням практичних вправ, наочності, систематичним повторенням, контролем знань;
- проблемне навчання сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів шляхом уведення до змісту навчання проблемних завдань, використання проблемного викладу нового матеріалу, забезпечення засвоєння знань проблемним шляхом за такими етапами: створення проблемної ситуації, аналіз проблеми, висунення гіпотез;
- програмоване навчання дає змогу використання спеціальних програмованих підручників і навчальних машин для навчання учнів за навчальними програмами, які містять інформацію у письмовому вигляді та пропонують завдання до кожного розділу чи теми;
- диференційоване навчання дає змогу організувати навчальний процес, який враховує індивідуальні особливості, можливості та інтереси учнів (диференціювати за здібностями, професією, талантами).
Розробка і впровадження нових технологій навчання є одним із перспективних напрямів оптимізації педагогічного процесу, врахування потреб та особливостей кожної особистості. Серед нових (сучасних ) технологій виокремлюються такі:
- особистісно орієнтована технологія навчання створює умови для соціалізації учня, розвитку індивідуальності, набуття суб’єктивного досвіду життєдіяльності, надає допомогу особистості у самопізнанні, самовизначенні, самореалізації, формуванні культури життєдіяльності, забезпечує виявлення особистісних потенціалів;
- технологія розвивального навчання ставить за мету формування активного, творчого мислення учнів, досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей та самостійності на основі вдосконалення змісту, принципів, методів і форм навчального процесу;
- технологія групової навчальної діяльності передбачає співпрацю учнів у малих групах для виконання навчального завдання за умови опосередкованого контролю за навчальною роботою з боку вчителя;
- технологія формування творчої особистості побудована на основі принципів самодіяльності, самоорганізації, самодостатності, розвитку потенційних можливостей; результатом її застосування мають стати творчі здібності, високий рівень знань, прагнення до пізнання нового, усвідомлення важливості творчої діяльності.
- модульно-рейтингове навчання дає можливість визначити позицію учня в класі (рейтинг) за результатами його успішності у вивченні логічно завершеної частини матеріалу (модуля);
- технологія проектного навчання є однією із модифікацій продуктивного навчання і спрямована на самостійну діяльність учня, яка передбачає виконання певного виду проекту: інформаційного, дослідницького, ігрового, творчого.