Авторка: Дележа Альбіна Ярославівна
Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва
Тема: Трагікомедія Іваня Карпенка-Карого «Сто тисяч» – класичний взірець українського «Театру корифеїв»
Мета: ознайомити учнів з історією створення п’єси Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч»; опрацювати першу дію твору; розкрити образ Герасима Калитки, з’ясувати його ставлення до людей, матеріального; розвивати навички роботи з драматичним твором, виразного читання за особами, виділення головних епізодів сюжету; виховувати любов до художнього слова, порядність і чесність, неприйняття будь-якого шахрайства.
ХІД УРОКУ
- Організаційний етап
Актуалізація опорних знань
На минулому уроці ми познайомилися з вами з поняттям драми, як літературного роду та історією створення першого професійного українського театру та його представниками, давайте пригадаємо:
- Що таке драма як рід літератури?
- Які її особливості?
- Яку назву має перший професійний український театр кінця ХІХ століття?
- Яким чином він виник?
- Хто входив до театральної трупи Марка Кропивницького?
- Діяльність кого з братів Тобілевичів високо оцінив Іван Франко?
- Який псевдонім у Івана Тобілевича?
- Чи пам’ятаєте ви з якими труднощами стикнувся український театр з боку влади?
- Повідомлення теми та мети уроку
Український театр ХІХ століття мав деякі обмеження зі сторони влади Російської імперії, зокрема: на сцену не допускалася перекладна драматургія, зміст п’єс обмежувався лише темами селянського побуту або кохання, ролі представників вищих верств мали виконуватися російською мовою. Проте, дивлячись на ці обмеження трохи більше, ніж через століття, можемо з упевненістю сказати, що саме завдяки ним з’явилися неповторні драматичні твори того часу. Зокрема трагікомедія Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч», яка є взірцем українського «Театру корифеїв». З історією написання цього неперевершеного твору та змістом першої дії ви познайомитесь на сьогоднішньому уроці.
- Опрацювання навчального матеріалу. Історія створення трагікомедії «Сто тисяч»
Одного разу, перебуваючи у станиці Костянтинівська, Іван Карпенко-Карий був свідком того, як біля трактиру, в якому, як на біржі, відбувалася купівля-продаж, підписувались векселі, переходили з рук до рук гроші, збиралося багато людей, які розповідали про те, як багатого землевласника обдурили шахраї, продавши замість фальшивих грошей прості папірці.
— Ото робота! Сто тисяч! — захоплювався меткий купчик, що не раз підсідав за стіл до Івана Карповича, запрошуючи його до себе в прикажчики.
«Ці люди напрошуються дійовими особами комедії, яку варто назвати вагомим словом “Гроші”, — ділився він думками з дружиною Софією Віталіївною.— Всюди гроші, гроші, гроші… Увірвалася у життя хлібороба хвороблива жадоба грошей, спотворюючи побут і людські взаємини. Треба писати комедію на цю тему, картати ненажер, моральних виродків. Без сатири не може бути прогресу!»
У 1889 році на хуторі Надія Іван Карпенко-Карий написав п’єсу «Гроші», яка згодом здобула популярність під назвою «Сто тисяч».
Через рік п’єса була інсценізована. Головну роль Герасима Калитки (у першому варіанті п’єси прізвище героя було Капшук) у п’єсі виконував сам автор.
- Робота над змістом першої дії трагікомедії «Сто тисяч»
- Бесіда за питаннями
Вдома ви мали змогу прочитати першу дію п’єси, давайте пригадаємо, що ми з неї дізналися.
- Які часи, на вашу думку, описані у творі?
У п’єсі “Сто тисяч” відображено картини життя кінця XIX ст. Після реформи 1861 року, яка скасувала кріпацтво, почалося розшарування селянства. З одного боку зростало число безземельних наймитів, колишніх кріпаків, а з другого – сільських багатіїв, які й стали об’єктом зображення у творі. До речі, махінації шахраїв з фальшивими грошима у той час дійсно були, про них навіть було повідомлення у газеті “Елисаветградский весник”.
- Хто є головним героєм твору?
- Чи випадково, на вашу думку, автор обрав для нього таке ім’я та прізвище?
- Прочитайте перший монолог Герасима Калитки. Що ми можемо з нього дізнатися про героя?
Герасим (один). Ху! Слава богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито; і все то гроші, гроші, гроші… Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин — шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок — так-так, — однієї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п’ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловіка день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей — не зрозумію… Я сам пам’ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував мнясом у різницях, а тепер — багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені… Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив, — видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю… Ай, кусочок же, двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає… Маю п’ять тисяч, а ще треба не багато, не мало — п’ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хіба послухать жидка, піти на одчай, купить за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках… Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись… Обіщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.
- Укладання таблиці «Риси характеру Герасима Калитки»
|
Герасим Калитка | – землевласник |
| – має двісті десятин землі | |
| – заздрить Жолудю | |
| – сумнівається у чесності інших | |
| – вагається між чесністю та шахрайством | |
| – хоче придбати ще землі |
- Бесіда за питаннями за змістом твору
- Яка проблема постала перед Герасимом Калиткою?
- Чому земля так важлива для нього?
- Як він взагалі ставиться до грошей?
- А що можна сказати про його оточення?
- Що нам відомо про склад його родини? Друзів?
- Що просить кум Савка у Герасима та як той реагує на прохання? Зачитайте за ролями
Савка. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.
Герасим. А навіщо ж то я вам так пильно потрібен?
Савка. Відгадайте! Шкода, не відгадаєте… Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена…
Герасим. Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш — всі віддав за землю.
Савка. Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани, то, може, й другі так саме достали… Тілько де ж вони з ним познайомились і як? ..Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя… Повірите, звав, нехай бог простить, Гната безп’ятого! Так що ж — не вийшов, тілько налякав.
Герасим. Не надіявся, куме, щоб ви такі сміливі були…
Савка. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам — хліб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, — знову пішов би кликать, так грошей треба.
Герасим. Сміливі, сміливі ви, куме, з вами і не такі діла можна робить.
Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат… Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.
Герасим. Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п’ять процентів у місяць. Коли дасте п’ять процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.
Савка. П’ять?.. Та що маєш робить… І за це велике спасибі, давайте.
Герасим. Принесіть же мені запродажню запись на воли.
Савка. Як? Хіба ж я вам воли продав?
Герасим. Вийде так, ніби продали… Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли… Так коротча справа… Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а ви запродажню принесете мені, то я вам гроші дам.
Савка. Так… Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?
Герасим. Дома.
Савка. Так… Прощайте. (Набік.) Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітхає, виходить.)
Герасим (сам). Одважний чоловік! До чорта ходив і на все піде за гроші, а я візьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли — бери гроші… не віддаси грошей — давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежніще.
- Як цей діалог може охарактеризувати Герасима?
- А що ми дізнаємося про Савку?
- З яким персонажем ми зустрічаємося далі?
- Хто такий Невідомий?
- Чому автор не наділяє його ім’ям?
- Яка його манера розмови?
- Які аргументи наводить Невідомий, щоб переконати Герасима купити фальшиві гроші?
- А що настрожує Герасима? Зачитайте за ролями
Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова приказчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є… Он як люде багатіють. Я їх помітю: надірву краї… От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?
Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшівих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабріка на весь свет, другой такой фабрікі нема; ми продайом тисячу за п’ятдесят рублей… Разлі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люде в двадцять раз больше… Ну, а якби ми самі на еті дєньгі товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?
Герасим. І то правда. (Розгляди, гроші.) Не надивуюсь! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива краї.)
Невідомий. У нас порядок; фірма почтенная, товар з Лондона прямо ідьот в кожаних мішках; єжелі возьмете, то скажіть, скілько вам нужно, — я буду телеграму пускать у Адессу, і англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.
Герасим. Розпалилась до них моя душа… Сто тисяч візьму!
Невідомий. Нехай вам бог помогає! А коли вивезти?
Герасим. Сьогодня у нас субота… У понеділок можна?
Невідомий. Можна, зачем не можна — усе можна!
- Що вирішує зробити Герасим, коли залишає собі фальшиві купюри?
- Чому він сам боїться поміняти ці гроші?
- Хто своєю появою перериває думки Калитки?
- Як він ставиться до Копача?
- А Копач до Герасима? Зачитайте
Копач. Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте — шуткую? Які тут шутки? Хазяйственний мужик — велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани горять, а мужички з пожару таскають… Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське — от грошики й ухнули, а там і імєнія ахнули! А ви — галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає… Гляньте навколо: Жолудь — десять тисяч десятин. Чобіт — п’ять тисяч десятин, Пузир — три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.
- Що ми дізнаємося про Копача?
- Як ставиться до його захоплень Герасим? Про що це свідчить?
- Що питає Герасим у Копача? Зачитайте за ролями
Герасим. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажіть мені, чи не знаєте багатої дівчини для мого Романа! Ви по світу ходите, то повинні знать, де є багаті дівчата.
Копач. Знаю. Як не знать — знаю… От хоч би й у старшого Пузиря — дві дочки на возрасті. Я у них як дома.
Герасим. А скільки Пузир дасть приданого за дочкою, грішми? Як думаєте?
Копач. Не скажу. А тим часом спрос не біда. А знаєте що? А ви кажіть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирів… Так, ніби поросят купувати, — у них завод добрий.
Герасим. А що ж, з богом! Хіба коней наймать, чи що?
Копач. Жаль тілько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жуків пускали — жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.
Герасим. Та це чортзна-що! Ви ударяйте на гроші— гроші всьому голова.
- А як сприйняв цю новину сам Роман? Зачитайте за ролями
Герасим. Тут таке діло, сину: завтра неділя, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирів. Запряжеш пару сірих жеребців у нового хвургона і сам одягнешся по-празниковому.
Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?
Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніще поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця…
Роман. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.
Герасим. Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.
Роман. Мотря така дівка…
Герасим. Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря.
Роман. Та нехай вона вам сказиться, та Пузирівна, я її не знаю.
Герасим. Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тілько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий світ: сама в’язне, а потім плати.
Роман. Нічого я не зробив худого. І Мотря не з таких — вона дівчина чесна.
Герасим. А грошей у неї багато є?
Роман. Де ж вони у неї візьмуться? Вона і без грошей до душі мені.
Герасим. До душі, та не до кишені.
Роман. А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п’ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.
- Яку історію ми дізнаємося про весілля доньки Герасима?
- Чому Герасим Калитка говорить, що він виграв у бійці на весіллі, бо гроші залишились у нього?
- Як ви вважаєте п’ять тисяч, що їх не дав Герасим доньці – це багато чи мало?
- Де ще фігурувала така цифра?
- Пам’ятаєте, скільки землі було у Герасима Калитки?
- Скільки він хотів придбати?
- Скільки коштують 250 десятин землі Смоквинова?
- Як ви вважаєте, скільки б це коштувало, якщо б події у творі відбувалися у наш час?
- Як ми можемо про це дізнатися?
250 десятин = 250 га = 20 000 карбованців
1га = 80 карбованців
1 га у наш час = *у випадку відкриття ринку землі один її гектар можна буде купити за близько 2200 доларів = 55 000 гривень
1 га = 55 000 гривень
250 га = 13 750 000 грн
80 карбованців = 55 000 грн
1 карбованець = 687.5 грн
5 000 карбованців = 3 437 50 грн
- Чи був у Герасима Калитки вибір, окрім як придбати фальшиві гроші?
| ГЕРАСИМ КАЛИТКА | |||
| Придбати фальшиві гроші | Позичити у банку (5 % за місяць) | Заробити та придбати потім | Задовольнитися тим, що має |
| *1000 карбованців процентів за місяць | |||
| За рік повернути банку 32 000 карбованців | |||
- Який з варіантів вам здається доцільнішим?
- Як би ви вчинили на місці Герасима Калитки?
- А може ви бачите свою стратегію розвитку?
- Які риси характеру Герасима Калитки ми відкрили для себе, прочитавши першу дію? Доповніть таблицю
- Які його репліки вказують на те, що він любить гроші?
- Підсумки уроку. Прийом «Мапа тіла»
- Що змусило задуматись?
- Що хочеться взяти з собою?
- До чого б не хотілося повернутися?
- Що найбільше розважило?
- Домашнє завдання
- № 9 ст. 92 – письмово;
- Читати ст. 94-100
За бажанням: намалювати комікси за першою-другою дією твору І.Карпенка-Карого «Сто тисяч».
Завдання-проєкт термін виконання 2 тижні:
Уявіть себе Герасимом Калиткою на початку твору. Як би ви вчинили на його місці? Що вам відомо про те, як розпоряджається землею він? Його сусіди землевласники (Жолудь, Пузир)? Можливо, ваш бізнес-проєкт та пропозиції будуть кращими?