Авторка: Дележа Альбіна Ярославівна
Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва
Тема: Іван Карпенко-Карий «Мартин Боруля». Сценічна історія твору, жанрова приналежність, сюжет, проблематика
Мета: ознайомити учнів з історією створення п’єси Карпенка-Карого «Мартин Боруля», опрацювати зміст композицію твору; дати визначення драми як роду літератури, познайомити з драматичними жанрами; визначити жанрову приналежність п’єси «Мартин Боруля», з’ясувати проблеми, що в ній порушені; розвивати уміння аналізу драматичного твору, виразного читання, аналізу; спонукати учнів до реальної оцінки своїх здібностей і поведінки, виховувати повагу до людських чеснот, простоту у взаєминах із людьми.
ХІД УРОКУ
- Організаційний етап
- Актуалізація опорних знань. Літературний диктант
На минулих уроках ми з вами познайомились із історією розвитку української драматургії та театру другої половини ХІХ століття. Давайте пригадаємо, що нам відомо про цей період та його представників, давши відповіді на деякі питання літературного диктанту:
- Якого року розпочалася історія українського професійного театру?
- Кого вважають засновником «театру корифеїв»?
- Якою виставою відкрили «корифеї» свою діяльність?
- Хто був одним із керівників «театру корифеїв», якого спочатку запросили до театру як мецената?
- Хто був найвідомішою акторкою «театру корифеїв»?
- Який сценічний псевдонім обрала собі Марія Адасовська та з чим це пов’язано?
- Хто з сім’ї Тобілевичів входив до «театру корифеїв»?
- Чому Іван Карпенко-Карий обрав собі такий псевдонім?
- Яка історія псевдоніму Панаса Саксаганського?
- Що означає псевдонім Миколи Садовського?
- Які стосунки пов’язували Миколу Садовського та Марію Заньковецьку?
- Якою була причина того, що «театр корифеїв» розпався на дві самостійні трупи?
- Повідомлення теми та мети уроку
Безперечно, «театр корифеїв» став основою всього українського театру, а його репертуар не втрачає актуальності й сьогодні. Одним із найвідоміших його представників був Іван Карпович Карпенко-Карий, старший із братів Тобілевичів, який зарекомендував себе не лише як чудовий актор, але й надзвичайний драматург. Сьогодні на уроці ми з вами поглибимо знання з драми як літературного роду, дізнаємось більше про її жанри, і звичайно, познайомимось зі змістом безсмертної п’єси Карпенка-Карого «Мартин Боруля» та з’ясуємо у чому полягає її актуальність.
- Опрацювання навчального матеріалу. «Мартин Боруля». Історія написання
Однією з найвідоміших п’єс Івана Карпенка-Карого є «Мартин Боруля» – комедія у 5 діях, як визначив її сам автор.
- Про що розповідається у творі?
- Чи знайомим є вам подібний сюжет?
Звісно, сюжет твору дуже подібний до відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич», що оповідає про бажання буржуа пана Журдена стати аристократом, і можна навіть припустити, що Карпенко-Карий запозичив цей сюжет у французького письменника. Проте не все так просто. Адже, по-перше, події твору відбуваються в Україні, по-друге, відбивають історичну епоху, з якою був дуже добре знайомий сам Іван Карпович, а, по-третє, дотично пов’язані із історією його власної родини. Яким самим чином, ми можемо дізнатися з відомої біографічної книги другої дружини митця Софії Тобілевич «Мої стежки і зустрічі».
Якщо ми пригадати біографію митця, то відомо, що першу дружина Івана Карпенка-Карого Надія Тарковська померла 1882 року від туберкульозу легенів. Смерть дружини Іван Карпович сприйняв досить болісно, і навіть назвав на її честь отриманий у посаг хутір – «Надією». Проте час робить своє діло.
У жовтні 1883 року театральна трупа гастролювала в Єлисаветграді. До неї під сценічним псевдонімом Карпенко-Карий вступив Іван Тобілевич. Тоді і відбулося його знайомство з хористкою Софією Дитківською. Однак, у той період овдовілий чоловік не шукав ані кохання, ані розради.
У березні 1884 року, під час гастролей в Ростові-на-Дону, Івану Тобілевичу надійшло розпорядження про заборону повертатися в Україну і мешкати у великих містах Російської імперії за участь у діяльності Єлисаветградського політичного гуртка та допомогу «політичним злочинцям» – він нібито виписував паспорти революціонерам. Софія вирішила розділити з ним заслання у столиці Донського козацтва – Новочеркаську. Саме там пара обвінчалася на початку 1885 року.
Під час заслання Іван та Софія багато говорили, а Іван Карпович багато писав. Саме там й була написана п’єса «Мартин Боруля», головним прототипом якої став батько Івана – Карпо Адамович Тобілевич. Ось як історію твору подає Софія Тобілевич у своїй книзі:
«Ще з ранніх дитячих літ старший Адама Тобілевича Карпо розпочав проходити справжню тяжку школу життя. Майже весь свій довгий вік Карпо Адамович мусив поневірятися по панських економіях, вистоювати нудні години в панських передпокоях, протягом тижнів і місяців не злазити з коня або з воза, виконуючи різні панські розпорядження. П’ятдесят років прослужив Карпо Адамович при великих панських економіях за прикажчика, переходячи від одного поміщика до іншого.
Найбільшою трагедією для Карпа Адамовича була необхідність працювати на панів, виконувати їхні часто-густо безглузді накази. Трапилось йому, наприклад, привезти з міста за наказом своєї пані цілий ящик лимонів, бо вона у списку для покупок власноручно написала число 300 замість 3. Добре, що список отой зберігся у Карпа Адамовича в кишені, то діло з лимонами обійшлось лише істеричними вигуками й обвинуваченнями розлютованої пані.
Золотою мрією його було — вивести усіх своїх дітей в люди і домогтися для них такого становища, щоб їм ніколи не довелося скуштувати того ярма, яке так боляче муляло його шию протягом довгих років. “Школа — ось що може врятувати від панської неволі, — думав він. — Школа зможе відкрити їм двері до якої-небудь урядової канцелярії, і сини мої зможуть бути канцеляристами і одержувати не тільки гроші, а й чини!”
Отак постановивши, Карпо Адамович, хоч як це було тяжко для нього з матеріального боку, дав дітям шкільну освіту і домагався того, щоб усі вони йшли служити до урядових інституцій. Треба сказати, що він мав неабияку слабкість до чинів, і, щоб полегшити своїм дітям шлях до них, добув із старої скрині документи, котрі свідчили про права Тобілевичів на дворянство, та й розпочав діло, зовсім як отой Мартин Боруля з п’єси Івана Тобілевича тієї ж назви. Справа затвердження в “дворянском достоинстве” тяглася довго і завдала багато клопоту та грошових витрат для всієї родини. Але все пішло марно. У “дворянстві” відмовили. Причиною тієї відмови був недогляд одного з канцеляристів, переписувача паперів. В одних документах було написано “Тобілевич”, а в інших — “Табулевич”.
Карпо Адамович аж захворів від тієї невдачі. Рідні його з великими труднощами намовили його кинути у грубку оті вражі “дворянські папери”, щоб і не кортіло вертатися знову до тієї справи. Вогонь не відразу охопив собою досить великий пакет всяких заяв та суплік, і Карпо Адамович зробив спробу витягти його з палаючої груби. Та де там! Солома хутко зробила своє діло і від усіх надій та мрій Карпа Адамовича залишився тільки попіл».
Отже історія «Мартина Боруля» взята з родинного життя Тобілевичів, і це можна прослідкувати не лише за історією головного героя, а й навіть за професією його сина, адже Іван Карпович, так само як і Степан Боруля, працював писарчуком, канцеляристом, а потім столоначальником і секретарем. Написаний твір був 1886 року.
До речі, коли у грудні 1888 року з Івана Тобілевича було знято гласний нагляд поліції і він зміг повернутися до акторської діяльності, разом з ним до трупи Садовського прийшла і Софія Тобілевич, але вже як актриса, вона дебютувала у ролі Палажки п’єси «Мартин Боруля», головну ж роль у спектаклі виконав сам автор.
- Робота над змістом твору І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля»
Давайте ж тепер познайомимось із героями п’єси. Як відомо, список їхніх імен подається завжди на драматичного початку твору, отже:
Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик.
Палажка — його жінка.
Марися — їх дочка.
Степан — син їх, канцелярист земського суду.
Гервасій Гуляницький — багатий шляхтич, чиншовик.
Микола — його син, парубок.
Націєвський — регістратор з ратуші.
Трандалєв — повірений.
Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський – чиншовики.
Омелько, Трохим – наймити Борулі.
- Чи можемо ви за описом персонажів зрозуміти, коли відбуваються події твору?
- Хто такі чиншовики?
- Коли існували земства?
- В якому, вивченому раніше, творі літератури ми дізнаємось про створення земств?
Чиншовики (чиншові селяни) —верства вільних селян, що одержували панські чи державні землі для користування і за це платили чинш у формі натурального оброку або грошової ренти. Селяни-чиншовики могли передавати цю землю у спадкове користування, здавати її в оренду, але титул власності залишався за первісним власником.
Земства — виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії, введені 1864 року.
- З чого розпочинається твір?
- Як Мартин Боруля реагує на те, що його рід є дворянським? Зачитайте
О!.. Виходить, я — не бидло і син мій — не теля!.. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду? Та скоріще у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.
- Про що ми можемо дізнатися із такої реакції?
- Хто намагається йому допомогти у цій справі?
- Чи можемо ми передбачити, що ця справа не була виграшною з самого початку? Чому?
- Що ми дізнаємося про Трандалєва? Зачитайте
Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш… От і тепер: діло Борулі веду протій Красовського, а діло Красовського протів Борулі. їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того-таки самого, що й діла послі буде рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба — так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате — вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати!
- А чим це дворянство, на вашу думку, було для Мартина?
- Чи змінює це його самого та його звички? Які саме? Зачитайте
Марися. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!
Мартин. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.
Марися. Ну, а як же? Я забуваю.
Мартин. Он як Степан каже: папінька, мамінька…
Степан. Або: папаша, мамаша.
Мартин. Папаша,, мамаша… треба так казать, як дворянські діти кажуть.
Марися. Я так і не вимовлю.
Мартин. Привчайся: ти на такій линії. (До Степана.) Ходім! (Обніма його за стан.) Канцелярист!
- Чи могли такі звертання змінити суть Борулі та його сім’ї?
- Яким чином бажане дворянство ще вплинуло на Мартина? Зачитайте
Мартин. Чого він до тебе в’язне, які ви товариші? Мало чого, що з одного села, що однолітки, та у кожного з вас інша дорога! Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій линії, трешся між людьми інчого коліна… Одно те, що не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, та от тобі й чин на той рік дадуть; атестат з уездного училища нужен, казав мені секретар, то ми достанемо; а друге, хоч би й зараз: глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!.. Так-то!.. Ну, а як будеш колежеський регістратор, то тобі й мундир який полагається, і кокарда?
Степан. Аякже. Воротник, вишитий по чорному бархату золотом, застібається в один борт на дев’ять пугвиць!
Мартин. От бач! Де ж йому рівняться? Коли б, господи, тілько утвердили у дворянстві мерщій.
- Чи правильно мислив Мартин стосовно компанії сина?
- А чи змінюється його ставлення до зовнішнього вигляду? Зачитайте
Входять Степан і Палажка.
Мартин. Яка це в тебе шинеля? Я ж тобі казав: зроби таку, як у столоначальника.
Степан. Сукна не стало на дармовіса.
Мартин. На ж тобі грошей і безпремінно зроби дармовіса (дає), та купи самуваря, чаю, сахарю і… кофію і пришлеш з Омельком. А там, що останеться, візьмеш собі: може, рукавички купиш… Дивись, як люде, так і ти. Та чоботи чисть раз у раз, щоб блищали, як у засідателя; одежа — перве діло. Та ще не забудь про те, що я тобі казав: нехай приїздить хоч і на наших конях — я його і назад одішлю.
- А про що, до речі, Мартин казав Степанові?
- Якщо на сина він покладався як на чиновника, які в нього були плани на доньку?
- Чи гарною, на вашу думку, була ця ідея? Чому?
- Що відповідає Мартин Боруля своєму другові Гервасію, коли він пропонує одружити свого сина Миколу з Марисею? Зачитайте
Мартин. Так-то так, приятелю мій, я знаю, що ти не бідний, і, може, справді діти наші любляться, та не випада тепер віддать мені Марисю за твого Миколу.
Гервасій. Чого так?!
Мартин. Дочка моя дворянка, а твій син… ні дворянин, ні чиновник… так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…
Гервасій. Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським…
Мартин. Що мені Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був безштанько, і батько його так само сидів у Шадурського на чинші, як і ми; а що він женився на дочці Шадурського і через те зробився державцем, то це ще не велика жеч! І мій Степан, бог дасть, дослужиться до чина та жениться на Тридурській, і ми зовсім тоді порівняємся з Красовським!
- Як відреагували Марися та Палажка на такі плани на майбутнє? Прочитайте діалог між матір’ю та донькою
Марися (одна). Так от яке зуспіло мене горе! Дворянина батькові в зяті схотілось. О боже мій! Та де ж на всім широкім світі знайдеться дворянин, щоб так мене любив, як любить мій Микола? І я? Кого так щиро полюблю, щоб промінять його, забуть? О, нікого, нікого! Краще смерть, ніж заміж за другого!..
Входе Палажка.
Мати! Вони, певне, не знають нічого… Мамо!
Палажка. Чого, дитино моя?
Марися. Що в нас робиться? Чом батько від Миколи старостів не прийняли? Я ж вам давно казала, що люблю його, що він буде мене сватать, і ви самі тому раділи…
Палажка. Ох, дитино моя! Не пристало тобі тепер іти за Миколу. Батько каже, що ми в дворяне вийшли — панами стали, а Микола не дворянин і через те нерівня тобі.
Марися. Нерівня?.. Боже мій! А хто ж нам рівня? Хіба хочете, щоб я дівкою посивіла?
Палажка. Не журись, дочко, не посивієш — жених є… гарний… і чин має.
Марися. Є?! Хто?
Палажка. Отой судейський, що приїздив до нас з Стьопою на масляній… Ти йому уподобалась… Пам’ятаєш? Що грав на гитарі і співав… Чин великий на ньому… ростиратор, либонь…
Марися. Мамо, голубко моя! Я вже давно люблю Миколу, а того судейського тілько раз бачила, не знаю його — і знать не хочу.
Палажка. Ох, не завдавай же і мені жалю! У мене у самої серце болить за Миколою, я сама його люблю… та що ж нам робить, що нам робить, коли тепер не приходиться тебе за простого віддать, бо ми в дворяне вийшли.
Марися. Мамо! Жили ж ми перше без дворянства, і всі були щасливі!.. Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе? Коли через нього ви хочете мене нещасною зробить, занапастить мій вік молодий!.. Мамо! Я ж ваша кров, — не губіть мене, віддайте заміж за Миколу. Я не хочу буть дворянкою! Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном, — це всяке знає!..
- Чи згодні ви з Марисею?
- Що відбувається, коли приїздить Націєвський?
- Як до нього ставиться Марися?
- Що вона йому говорить? Прочитайте діалог між нею та Націєвським
Націєвський. З добрим утром, Марина Мартиновна, як спалось-спочивалось?
Марися. Лягли легко, встали ще легче; а ви як? Здається, і лягли важко, і встали тяжко…
Націєвський (набік). Зразу збрила! (До Марисі.) О, яка ви гострая і строгая!.. (Бере гітару і побренькує.) Нам з привички. Інчий раз, як вернешся од Шулемки, так ще тяжче ляжеш, одначе діла за нас ніхто не робе!.. А ви вишиваєте?
Марися. Ні, я не вмію, так сидю, батько звеліли вас піджидать за п’яльцями, щоб ви подумали, що я баришня…
Націєвський. А хіба ви не баришня?
Марися. Не знаю, як вам здається… Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я умію жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать… Подивіться, які у мене руки…
Націєвський. І разпрекрасно! А як вийдете за мене заміж — ібо ми вже з папінькою вашим сіє діло покончили, не знаю, як ви, — тоді не будете жать, найдеться друга робота, болєє благородная… і руки побіліють… А по вечорам я буду вам грать на гитарі. Буде весело, у мене знакомих доволі…
Марися. Я за вас не хочу заміж, то татко мене силують, а я вас не люблю…
Націєвський. Як побрачимся, тоді полюбите!.. Любов — ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она! Та ви ще мене не знаєте! (Б’є акорд на гітарі і співа.) У нас многія баришні од меня тають, і ви розтаїте.
Марися. А я чого буду таять, я не сніг.
Націєвський. Ну, розтопитесь…
Марися. Борони боже! Хіба я смалець?..
Націєвський. Ха-ха-ха! Остроумно! Одно слово, полюбите мене — ручаюсь.
Марися. О ні! Ви мені противні…
Націєвський. Ето даже обідно, ібо я всегда правілая женщинам… Почему же у вас такая злость протів меня?
Марися. Я вас не люблю і прямо вам кажу, а ви таки лізете у вічі, от через це ви мені противні.
Націєвський. Та нєт! Ето ви шуткуєте!.. Ето ви говоріте по той простой причині, что мало знаєте меня; а когда вийдете замуж, присмотрітесь і апробуєте — как пишется в журналах, — тогда другоє скажете!.. А тепер заключим наш разговор поцілуєм, как жених і невеста. Співає.) Жажду я одного поцілуя!.. Позвольте!
Марися. Цього ніколи не буде! Мені легше випить оливи з мухами, ніж вас поцілувать! Душа моя до вас не лежить, і очі мої не стрінуться з вашими; а коли ви й після цього все-таки хочете, щоб мене присилували за вас заміж, то знайте: я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала, і не розлучить нас ніхто — хіба могила, а за вас я тоді вийду заміж, як у спасівку ” соловейко заспіває! От вам уся моя правда. І нічого нам балакать, розміркуйте гарненько і більше до нас не приїздіть; а тепер — прощайте! (Хутко виходе.)
- Чи змінили слова Марисі думку Націєвського з приводу одруження?
- Чому він втік?
- Що він подумав, підслухавши розмову Палажки та Мартина про плани на майбутнє? Зачитайте
Націєвський (надіва накидку). Це так! Невеста з приплодом!.. Благодарю!.. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, шукайте собі дурніщого. (Бере гітару під полу.) Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і — поминай, як звали!
- Які емоції викликає у вас ця ситуація?
- А як, до речі, відреагував Мартин Боруля на втечу «жениха»? Як це описано у творі? Зачитайте
Входять Степан і Омелько. Степан одягнений по-дорожньому. Омелько несе за ним скриньку.
Степан. Став тут і доказуй мерщій, як далі було. Далеко ж ви його догнали?
Омелько. От зараз на повороті, біля розкопаної могили.
Степан. Ну?
Омелько. Стали наближаться, а панич той, певно, пізнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся і зараз затріпав обома руками, зашарпав кобилку віжками і ну її цвьохать батогом; а кобилка вскач пустилась, а ми ще гірше припустили. Коні наші потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне під паном! Вони не втечуть, а ми не доженем… А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одско-чило колесо, вісь одбилась, кобилка стала, жид схопився і що є духу попер у бур’яни…. Отут ми їх догнали… і я напарив жида, а панича пан частували…. Спасибі, чумаки одняли, а то, мабуть, і вбили б. А потім пан злізли з коня, стали пить воду, трусяться та й упали як неживі… Чумаки ті їх і додому довезли.
- На що вказує те, що Мартин Боруля використав фізичну розправу у якості помсти?
- Наскільки сильно він побив Націєвського?
- Від кого ми це дізнаємося?
- Чому Степан приїхав додому?
- Що розповідає Марися Степанові про те, що сталося, поки його не було? Зачитайте
Марися. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братику! (Обніма його.) Слава богу, що ти приїхав, — ми вже з мочі вибились і ради не дамо!.. Батько дуже слабі, — мабуть, умруть. (Плаче.)
Степан. Що ж йому таке?
Марися. Одно до другого… Тут оказія з тим женихом, ти, мабуть, чув?
Степан. Чув, Омелько розказував.
Марися. Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім як мертві. А, не доведи господи!.. Ми з матір’ю в ногах у Красовського валялись — насилу одпросились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились… І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять… все зітхають та читають ту проклятущу бумагу… Коли б хоч з Красовським помирились, а то він знищить нас зовсім; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком, самі не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!
- А з якою новиною приїхав Степан?
- До кого родина вирішує звернутися за допомогою, щоб надоумити Мартина?
- Як, до речі, Гервасій ставиться до чиновництва? Що він говорить Степанові з цього приводу? Зачитайте
Гервасій (до Степана). Плюнь ти на це діло! Батько старий, слабий, а одному синові, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канціляріях і за два з половиною в місяць тратить здоров’я, зводить готові гроші на одежу, на харчі… Добре, як дослужишся до чого путнього; а як так і вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш, — що ж робить під старість? От і тепер — за штатом, якби не було хазяйства, що його робить? Покинь, сину, берись за прадідівське рукомесло.
Степан. Та… воно… я й сам бачу тепер… я не від того… не знаю, як батько…
Гервасій. От я з ним побалакаю.
Степан. Тепер не кажіть, Гервасій Степанович, бо, борони боже, ще гірше заслабне…
Гервасій. Я знаю, коли сказать, тілько не потурай батькові, не шукай дворянства, усе буде гаразд.
- Чи зміг Гервасій переконати Мартина?
5.1. Читання за ролями
Прочитайте останню яву твору за ролями
5.2. Бесіда за питаннями
- Як ви розумієте таке закінчення твору?
- Які емоції викликає у вас фінал?
- Які ваші враження від п’єси?
- Як ви вважаєте, чи є образ Мартина Борулі єдиним у своїй історії?
- Чи були, на вашу думку, інші «Борулі»?
- Яким є ваше ставлення до головного героя?
- Які почуття він викликає?
- А як ви вважаєте, до якого жанру належить п’єса?
- Теорія літератури
- Пригадайте, що таке драма як літературний рід?
- Які її ознаки?
- Які жанри драматичних творів вам відомі?
Драма (грецьк. drama — дія) — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.
До драматичних жанрів належать:
- Комедія – драматичний твір, у якому відображається смішне і потворне в житті, висміюються негативні риси людей та соціальні вади.
- Трагедія – драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєвоважливий для певної епохи конфлікт, що провадить до поразки, часто й загибелі героя.
- Драма – драматичний твір соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.
- Трагікомедія – драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і трагедії, і комедії.
- Як ви вважаєте, якою є жанрова приналежність п’єси Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля»? Доведіть
- Складання паспорту твору «Мартин Боруля»
Тема: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові моральні норми, уособленням якого є чиншовик Мартин Боруля.
Ідея: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосунках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.
Рід: драма
Жанр: трагікомедія
Композиція твору:
Зав’язка: Боруля подає в суд на Красовського. Хоче отримати дворянський титул.
Розвиток дії: Боруля намагається прищепити членам своєї родини дворянські риси, одружити доньку Марисю із паничем Націєвським
Кульмінація: головний герой дізнається про відмову в дворянстві.
Розв’язка: усвідомлення Мартином своєї помилки. Згода на одруження Марисі та Миколи.
- Проблематика твору
- Як ви вважаєте, завдяки чому п’єса не втрачає своєї актуальності й у наш час?
- Які проблеми порушується в ній? Коли вони розкриваються
Проблематика твору:
- Соціальний статус
- Меншовартість
- Праця та кар’єрний ріст
- Гроші
- Батьки та діти
- Дружба
- Кохання
- Людська гідність
- Підсумки уроку
- Домашнє завдання
- Читати ст. 76-79 підручника
- № 1 ст. 79 («Мистецькі діалоги») – письмово