Авторка: Дележа Альбіна Ярославівна
Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва
Тема: Марко Вовчок «Інститутка». Жанрові особливості твору
Мета: ознайомити учнів зі змістом та історією написання повісті «Інститутка» Марка Вовчка; розглянути сюжет повісті; ознайомити з літературними термінами, такими як «реалізм» та «літературний характер», дослідити їх ознаки у повісті; проаналізувати антилюдяну суть кріпосництва та солдатчини описану в творі; формувати навики роботи з текстом; розвивати критичне мислення, увагу, пам’ять, вміння висловлювати власні думки та спостереження; виховувати повагу до історичного минулого нашого народу, риси співчуття та милосердя, негативне ставлення до несправедливості, жорстокості
Епіграф: «Інститутка» – це найкраща перлина нашої літератури…Крім викриття страхіть кріпацтва й вимоги його скасування, письменниця подає майстерні описи душевних і поетичних станів людини, особливо ж – її глибоке проникнення в таїни жіночої душі…
Іван Франко
Хід уроку
- Організаційний етап
- Актуалізація опорних знань
На минулому уроці ми з вами познайомились із життям та творчістю відомої української письменниці Марка Вовчка. Давайте пригадаємо, що нам відомо про неї:
- Яке справжнє ім’я та прізвище письменниці?
- Де навчалася Марко Вовчок?
- Хто став чоловіком Марка Вовчка?
- Де вони познайомились?
- Чим займався Опанас Маркович?
- Як називалася перша збірка творів Марка Вовчка?
- Скільки творів вона вміщувала?
- Де і в якому році вперше вийшли друком збірка?
- Чому Марко Вовчок у 1859 році поїхала до Німеччини, а згодом до Лондона та до Італії?
- Чим займалася письменниця закордоном?
- Дозвіл на переклади творів якого письменника отримала Марко Вовчок?
- Хто з відомих українських поетів називав Марка Вовчка «донею», а себе її «хрещеним батьком»?
- Повідомлення теми та мети уроку
«Народні оповідання» Марка Вовчка із захватом сприйнялись тогочасними читачами, а все тому, що вони описували тогочасну дійсність без прикрас і крізь призму народницької ідеології. Безпосереднім джерелом творчості письменниці було життя народу та його багатюща духовна скарбниця – фольклор. І такими творами були не лише «Народні оповідання». Зокрема сьогодні ми з вами розглянемо повість Марії Вілінської «Інститутка», твір, що за визначенням Івана Франка, є «найкращою перлиною нашої літератури».
- Опрацювання навчального матеріалу
Роботу над повістю «Інститутка» Марко Вовчок розпочала ще 1858 року в Немирові. Матеріалом для твору, як і в «Народних оповіданнях», стали спостереження за життям у панських маєтках. Над твором письменниця працювала майже рік, адже завершила роботу над нею вже в Петербурзі 1859 року. Коли Марко Вовчок читала твір у присутності Шевченка, похвалам на її адресу не було кінця. Великий Кобзар високо оцінив цей перший реалістичний твір української прози. Щоправда першою назвою твору була «Панночка», проте письменниця згодом змінила її, таким чином підкреслюючи абсурдність тогочасного суспільства, у якому часто неосвічені кріпаки морально вищі за своїх освічених панів.
Вперше твір вийшов друком 1860 року в журналі «Отечественные записки», щоправда російською мовою, у якості перекладача був зазначений Іван Тургенєв. В українському оригіналі з присвятою Тарасові Шевченку повість була видана на два роки пізніше – 1862 року у журналі «Основа».
За жанром твір є першою в українській літературі соціально-реалістичною повістю.
- Теорія літератури
Давайте пригадаємо, що таке реалізм як напрям та якими є його ознаки.
Реалізм (від лат. realis — речовий) — один із напрямів у літературі та мистецтві, що полягає в правдивому об’єктивному і всебічному відображенні дійсності.
Ознаки реалізму:
- прагнення до широкого охвату дійсності;
- зображення людини в її взаємодії із середовищем;
- внутрішній світ персонажів, їх поведінка несуть на собі прикмети часу;
- велика увага приділяється соціально-побутовому фонові часу;
- вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності зображення;
- «відтворення життя» у формах самого життя»
Письменники-реалісти створюють узагальнюючі образи, у яких втілено риси певної групи людей. Водночас кожен із реалістичних героїв індивідуалізований, тобто оригінальний своїми вчинками, думками, зовнішністю. Якщо романтик зосереджував основну увагу на внутрішньому світі людини, то для реаліста стає визначальною проблема взаємин людини й суспільного середовища, впливу соціально-економічних обставин на формування характеру особистості.
Літературний характер — це образ людини, відтворений у художній формі. Літературному характерові властиві загальні риси, які об’єднують його з іншими персонажами, та індивідуальні особливості поведінки, котрі роблять його самобутнім, неподібним до інших.
Тож пропоную вам тепер на практиці з’ясувати всі ці особливості, опрацювавши зміст твору.
- Робота над змістом повісті «Інститутка»
- Від імені кого ведеться оповідь у творі?
- Що про себе розповідає Устина? Зачитайте
Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся… Було, мене й б’ють (бодай не згадувать!) — не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи — і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, — то так і моє лишенько. Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала. Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я, при чужині, у людях. Хоч не було діла важкого, — так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я…
На десятиліття взяли мене в двір.
- Які почуття викликає у вас початок розповіді?
- Що розповідає Устина про своє життя у пані?
- Коли воно змінюється?
- Як описує приїзд панночки Устина? Зачитайте
Діждали панночки, приїхала… І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!.. Стара як обійняла її, то й з рук не випускає; цілує, й милує, та любує. І по кімнатах водить, усе показує, усе розказує; а панночка тільки обертається туди-сюди та на все цікавим оком спозирає.
- Що розповідає про своє навчання панночка?
- Який висновок зробили дівчата з її зізнання? Зачитайте
Ми, дівчата, ізглядуємось: чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачця, людей туманити!
- Як починає обживатися панночка? Зачитайте
Почалось прибирання теє. Стара скрині з комори викочує та оксамити, рубки тонкії вибирає, та кроїть, та приміряє на панночку. Панночка аж підскакує, аж із радощів червоніє. То до одного дзеркала скочить, то у друге зазирне; склянку води візьме, то й там любує, яка вона хороша. То заплете коси, то розплітає, то стрічками перев’є, то вквітчається…
- Що її непокоїть?
- Як змінюється панночка з часом у ставленні до кріпаків та старої пані?
- Чому, на вашу думку, вона забороняє бабусі плести?
- Як ставиться до дівчат? Зачитайте
Далі вже що день, то вона сердитіша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха… та й сама почервоніє як жар, — засоромиться. Поки ж тільки не звичилася; а як оговталась, обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе.
Прийду, було, її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся!.. Заплітаю коси — не так! Знов розплітую та заплітаю, — знов не так! Та цілий ранок на тому пробавить. Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!
- Через що панночка побила Устину?
- Як ви вважаєте, чи справедливо це було?
- А як почувала себе після того Устина?
- Чи знайшла собі панночка пару?
- За яких обставин це сталося?
- Як ви вважаєте, чому у панночки була мета познайомитись із тим лікарем?
- Як до нього ставилася стара пані? Зачитайте
Ото вже й сватає він панночку. Плаче стара і журиться тяжко:
— Я ж сподівалась тебе за князя дати, за багача, за вельможного!
— Ох, боже ж мій! — крикнула панночка плачучи. — Та коли б він був багатий та вельможний, я б і гадки не мала! Давно б уже була за ним! Та коли ж таке безталання моє! Така мені доля гірка випала!
— Та хіба ж таки кращих за його нема? — не сміючи вже одмовляти, а тільки ніби питаючи, озветься знов стара.
— Для мене немає у світі кращого, — нема й не буде! Засумувала панночка, аж змарніла і зблідла. Стара зовсім скрутилась, — не зна далі, на яку ступити. Намене на те, що не йди за його, — унучечка у гнів та у плач великий. Хоче втішити: “ось поберетесь”, — унучечка свою долю проклинає:
— Се господь мені лихо наслав, — каже, — і як тому лихові запобігти, не знаю.
- А як те кохання описує Устина?
- Що можна сказати про стосунки між панночкою та лікарем?
- Яким вона його представляла перед подругами? Як ви до цього ставитесь?
- Що дізналася стара пані про лікаря?
- Як новину про хутір сприйняла панночка? Зачитайте
— Ах, боже ж мій милостивий! Чому ж се він мені не похвалився? Мабуть, невеличкий хуторець, — нічим гаразд хвалитись. А все ж хутір! Усе ж держава!
Стріла його веселенька, привітала любо, а він радіє. Не знає, що то вітають не його, — хуторець вітають!
- А як поводила себе панночка після заручин?
- Чому вона плакала?
- Як їй зарадила бабуся?
- Як новину про Дубці сприйняв лікар і що відповіла йому панночка? Зачитайте
— Ти радієш, то й я рад. Я сам дуже люблю Дубці. Тут ми спізнались і покохались… Пам’ятаєш, який був тоді садок зелененький, квітчастий, — як, було, з тобою походжаємо, говоримо?
А вона йому:
— Садок зелененький, садок квітчастий… Ти згадай, серце, які Дубці дохідні!
Молодий аж іздригнувся і дивиться на неї, — ніби його щось разом здивувало, злякало, у серце вжалило…
— Що ж? — питає панночка. — Чого на мене дивишся так? Хіба я що нелюдське сказала? Хіба не хочеш зо мною хазяйнувати?
І бере його за руку, сама всміхається любенько. І він усміхнувся:
— Ти ж моя, — каже, — хазяєчка кохана!
- Куди направилися молоді після весілля?
- Чому, на вашу думку, панночка взяла з собою Устину?
- Що сталося у місті під час зупинки?
- Чому, на вашу думку, Устина не пристала на пропозицію візника піти пообідати?
- А що сталося, коли пани вийшли? Зачитайте
Чималу ж я годину пересиділа, коли вийшли панн. Пан тоді зирк на мене!
— А що ти сидиш тут, Устинко? — питає. — Чи обідала ти?
— Гей! — крикнув на хазяїна бородатого, що тут на рундуці гроші в долоні лічив, дзвякаючи. — Дайте дівці пообідати!
Хазяїн гроші в кишеню та й побіг.
— Що це, що це? — жахнулась пані. — Ми її ждатимемо?
— А як же, серденько? — одказав пан. — Адже вона голодна та й намерзлась добре!
— То що? Вони до цього звичені. Спізнимось; я боятимусь.
— Бігай, дівчино, та хутенько! — каже мені пан. — Не загайсь, щоб тебе не дожидати.
Пані почервоніла по саме волосся.
— Час їхати!
— Та вона ж голодна, серце… Дивись, як змерзла!
— Я змерзла, я, я! — та так уже на те я накрикує!
— Сідай! — гримнула далі на мене і сама у повіз ускочила.
Пан здивувавсь; не знає, що його думати, що його казати, — стоїть.
- Як ця ситуація характеризує панночку, а як пана?
- Як зустріли їх на хуторі?
- Чому по приїзду пани посварились? Зачитайте
— Не плач, не плач, життя моє, серце моє дороге!.. Коли б же я знав, що я тебе ображу, — звіку б не казав!
— Ти, мабуть, усіх мужиків так ізучив, що вони з тобою запанібрата!.. Гарно!.. Оглядають мене, всміхаються до мене, трохи не кинулись мене обнімати… Ох, я нещаслива!.. Та як вони сміють! — викрикне наостатку.
— Серце моє! Люди добрі, прості…
— Я не хочу нічого знати, слухати, бачити! — задріботіла пані. — Ти мене з світу хочеш оце зігнати, чи що? — вигукує ридаючи.
— Годі, годі, любочко! Ще занедужаєш… о, не плач-бо, не плач! Робитиму все так, як ти сама надумаєш. Подаруй мені сей случай.
— Ти мене не любиш, не жалуєш… Бог із тобою!
— Гріх тобі так говорити! Я тебе не люблю!.. Сама ти знаєш, яка твоя правда! Чую — поцілувались.
— Гляди ж, — каже пані, — як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру!
— Буду, серденько, буду!
- Що ми дізнаємося про хутір пана від Устини?
- Хто у нього служив?
- Чому, на вашу думку, Устина призналася новим знайомим, що пані лиха?
- Як їхнє життя змінилося з її приїздом?
- Хто став єдиною розрадою для Устини?
- Чому кріпакам з приїздом панночки стало важко?
- Який епізод твору по відношенню до них вас найбільше вразив?
- Як Катря сприйняла смерть дитини? Зачитайте
І побивалася ж Катря, і мучилась, і раділа:
— Нехай же моє дитя, моє кохане-дороге, буде янголятком божим, — лиха не знатиме моє ріднесеньке! — А далі й заголосить: — А хто ж до мене рученята простягне? Хто мене звеселить у світі?.. Дитино моя! Покинула мене, моя донечко!
- Як смерть доньки відобразилась на її ставленні до панночки?
- Як відреагував пан на самогубство Катерини? А як пані? Зачитайте
Пан дуже зажурився; а пані:
— Чого тобі смутитись не знать чим? Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була! І очі якісь страшні, і заговорить, то все не путнє…
— І справді, — вхопився пан за те слово, — не повно в неї ума було!
- Як це характеризує панів?
- Чому, на вашу думку, пан погодився з дружиною?
- А як відреагувала панночка на смерть старої пані? Зачитайте
Наша пані журилась і плакала за старою дуже.
— Вже тепереньки сама я в світі зосталась! Обдеруть мене тепереньки, як тую липку! Моє око всього не догледить; а на тебе, — каже панові, — яка мені надія? Ти мені не придбаєш, хіба рознесеш і те, що маємо. Ти й не думаєш, що хутко вже нам бог дитину дасть. Для дитини, коли не для мене, схаменись, мій друже! Хазяйнуй, доглядай усього, а найперва річ — не псуй мені людей.
- А що сталося по народженню дитини?
- Кого панночка захотіла в куми?
- Як її це характеризує?
- А чи була користь від такого шанобливого гостя для Устини?
- Яка? Зачитайте
— Любо! — сказав пан, — я оце до тебе молодих привів. Чи вподобаєш?
А тут у кімнаті панів, паній!.. І полковник поміж усіма, неначе той індик переяславський, походжає та все потроху пирхає.
Наша сидить у кріслечку. Зирнула на нас і одвернулась. Усміх веселий простиг, гнівно на пана згляне й питає:
— Що се таке?
Прокіп кланяється, просить.
— Я вже позволив, — каже пан, — не борони й ти, моя кохана. Дав нам господь щастя, — нехай і вони щасливі будуть!
Пані все мовчить та уста гризе. А полковник і вирветься, й загуде, як на трубі:
— До пари, бісові діти, до пари! Обоє хороші! Треба їх звінчати, кумо моя мила. Хочеш заміж, дівко? — питає мене, та що хоче моргнути, то й очі заплющить: не моргне, вже несила — випив повно.
Усі пани за ним підхопили:
— Одружіть їх, одружіть! Чуєте: кум ваш, полковник, говорить, що до пари…
Тоді вже й пані:
—Та нехай собі!
- Чи щирою була панночка, коли дала дозвіл?
- Як ви вважаєте, чому?
- Як вона почала ставитися до Устини після одруження?
- А чому Прокіп був невеселий?
- Який випадок розставив все на свої місця?
- Що сталося з Прокопом, який заступився за Устину та бабусю?
- Як свою рекрутчину сприйняв сам Прокіп? Зачитайте
Повели Прокопа в хату. Сторожа стоїть коло дверей. На дворі візок запрягають, Назар запрягає коні під пана. Довго думав мій чоловік, — далі каже:
— Устино! Сядь коло мене!
— Що ти починив, мій голубе! Що ти сподіяв! — говорю йому.
— А що я сподіяв? Будеш вільна, — от що! Будеш вільна, Устино!
— Воля, — кажу, — та без тебе! Так мені гірко стало!..
— Воля! — покрикне він, — воля!.. Та на волі і лихо і напасть — ніщо не страшне. На волі я гори потоплю! А кріпаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане.
- Чи пожалкувала про свій вчинок потім пані?
- Про що саме?
- А як жилось Устині з Прокопом? Зачитайте
Господи милий! Яке ж то життя тоді наше було! Хоч і з бідою, хоч і з лихом, а таке ж то любе, таке благодатне! Легко зітхнути, весело глянути й думати: що зароблю, то все на себе; що й посиджу і поговорю, — нікого не боюся; робитиму чи ні, — ніхто мене не присилує, ніхто не займе. Чуюся на душі й на тілі, що й я живу.
- Яка новина зруйнувала цю ідилію?
- Чим завершується твір? Зачитайте
Дожидаю… Що яка ти, служба, довга! Уже сім год, як він пішов. Чи то ж побачу коли?.. У своєму селі не була. Перечула через люди, що всі живі. Ведеться так, як і перш велося. Бабуся живе, терпить, а про Назара нема й чутки. Служу, наймаюся, заробляю. Що наша копійка? Кров’ю обкипіла! Та інколи й мені так легко, так-то вже весело стане, як подумаю, що аби схотіла, — зараз і покинути ту службу вільно. Подумаю такеньки — і року добуду. Якось розважить мене, підможе мене та думка, що вільно мені, що не зв’язані руки мої. “Це лихо дочасне, не вічне!” — думаю.
То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. Та мене й бог забуде! Він чоловік мій, і добродій мій. Поздоров його, мати божа: я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь — байдуже мені, що й є ті пани у світі!
- Бесіда за питаннями
- Чому, на вашу думку, письменниця обірвала сюжет повісті на моменті розлуки Устини та Прокопа?
- Чи дійсно твір є соціальною повістю?
- Про які соціальні групи ми дізнаємось у творі?
- Чи можна їх чітко розмежувати?
- Як ви вважаєте, чи могла така історія трапитись насправді?
- А хто, на вашу думку, є головним героєм твору?
- Композиція твору
Експозиція: знайомство з героями твору
Зав’язка: приїзд панночки з міста, Устину обрали покоївкою.
Розвиток дії: стосунки панночки з кріпаками, деспотизм молодої пані, одруження інститутки, переїзд подружжя на хутір.
Кульмінація: панночка намагається побити Устину, за неї заступається Прокіп.
Розв’язка: Прокопа віддають у рекрути, Устина переходить у місто наймичкою.
- Літературний аналіз твору
Тема: зображення тяжкого становища кріпаків та перших проявів непокори поміщикам; протиставлення моралі панів і народу
Ідея: засудження антилюдяної суті кріпосництва та солдатчини
Рід: епос
Жанр: соціально-реалістична повість
- Підсумки уроку
- Домашнє завдання
№ 16 ст. 314, характеристика панночки та Устини