ФайлиШкільному психологу

Вміння адекватно себе оцінювати. Сильні та слабкі властивості моє натури

Тема: Вміння адекватно себе оцінювати. Сильні та слабкі властивості моє натури. Аналіз власних вчинків як засіб самосхвалення та самокритики, визначення перспектив самовдосконалення.

Мета: познайомити учнів з основними принципами і правилами саморозвитку особистості; сприяти формуванню цілей свого розвитку і напрямків роботи з самовдосконалення; допомагати виховувати в себе навички самооцінки, самоконтролю.

Поняття для засвоєння: усвідомлення себе, саморозвиток, самоосвіта, самооцінка, самовдосконалення.

Обладнання: зошит, ручка, крейда, дошка, тестовий матеріал .

Хід уроку

І. Організаційний момент 

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

  1. Навіщо людині (особистості) діяльність, мотивація, свобода волі?
  2. Чи в когось є бажання прочитати підготовлене психологічне есе «Свобода волі для мене…»?

ІІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

ІV. Робота над темою уроку

Інформаційне повідомлення. Мультимедійна презентація.

Герой оповідання Вольтера «Мікромегас», написаного понад 200 років тому, — надзвичайно розумна істота велетенських розмірів, мешканець планети Сіріус, відвідав Землю. Зустрівшись із людьми, він сприйняв їх як «розумні атоми» і поцікавився рівнем їх розумового розвитку. Як пе­ресвідчився Мікромегас, знання «розумних атомів» дуже широкі: вони могли визначити відстань від Сіріуса до зірки Кастор із сузір’я Близ­нюків, вирахувати, скільки земних діаметрів містить відстань від Землі до Місяця. Вражений такою ерудицією, Мікромегас запитав: «Оскільки ви володієте такими широкими знаннями про світ навколо вас, ви, без­умовно, повинні добре знати свій внутрішній світ. Скажіть, що таке душа, і як народжуються думки?». Відповіді землян були такими різними, що Мікромегас розсміявся.

Так, за допомогою фантастичної розповіді Вольтер із властивою йому сатиричною гостротою намагався показати односторонність пізнання своїх співвітчизників. Хоча з доби Вольтера минуло багато часу, ситуація змінилася не набагато. Ми рідко замислюємось над тим, чому ми пово­димося так чи інакше, чому ми такі, як усі інші, або не такі, як інші, чим саме відрізняємося від них. Попри те, що ми конкретно не даємо відповіді на всі ці запитання, у процесі свого життя, взаємодіючи і спілкуючись з іншими людьми, кожна особистість свідомо чи інтуїтивно пізнає себе.

Усвідомлення себе — це пізнання власного «образу Я», складовими якого є: «фізичний образ Я» — це образ власного тіла, уявлення про фізичну досконалість; «психологічний образ Я» — який я, хто я; і «со­ціальний образ Я» — взаємини з іншими людьми, світом.

Сьогодні ми зупинимося на самооцінці.

Самооцінка особистостіоцінка людиною своїх якостей, себе, рівня успішності власної діяльності, оцінки своєї особи іншими людьми, виходячи з системи цінностей людини. Самооцінка – суб’єктивне утворення в людській психіці, але воно є відображенням норм і оцінок, що існують в суспільстві та в міжособистісних відносинах.

Самооцінка пов’язана з однією із центральних потреб людини – потребою в самоствердженні, із прагненням людини знайти своє місце в житті, cтвердити себе як члена суспільства в очах навколишніх і у своїх власних.

Під впливом оцінки навколишніх в особистості поступово складається власне ставлення до себе і самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною. За адекватної самооцінки суб’єкт правильно співвідносить свої можливості і досягнення, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі та успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити насправді. До оцінки досягнутого він підходить не тільки зі своїми мірками, але й намагається передбачити, як до цього поставляться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реального бачення себе, тобто без занадто великої переоцінки, але і без зайвої критичності щодо свого спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій.

Але самооцінка може бути неадекватною – надмірно завищеною або занадто заниженою.

На основі неадекватно завищеної самооцінки у людини виникає неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ власної особистості і можливостей, своєї цінності для навколишніх, для загальної справи. В таких випадках людина ігнорує невдачі заради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне “відштовхування” усього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, ставлення до неї стає неадекватним – чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об’єктивна оцінка результатів роботи – як несправедливо занижена. Неуспіх оцінюється як наслідок чийогось підступу або несприятливо сформованих обставин, в жодній мірі не залежних від дій самої особистості.

Людина з завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це – наслідок власних помилок, ліні, недостатності знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан – ефект неадекватності, головною причиною якого є стійкість сформованого стереотипу завищеної оцінки своєї особистості. Якщо ж висока самооцінка пластична, змінюється відповідно до реального стану справ – збільшується при успіху і знижується при невдачі, то це може сприяти розвитку особистості, тому що вона змушена докладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей, розвивати власні здібності і волю.

Самооцінка може бути і заниженою, тобто нижче реальних можливостей особистості. Зазвичай це призводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності дерзань, неможливості реалізувати свої здібності. Такі люди не ставлять перед собою мети, яку важко досягти, обмежуються вирішенням повсякденних завдань, занадто критичні до себе. Низька самооцінка може призвести до виникнення комплексу меншовартості.

Занадто висока або занадто низька самооцінки порушують процес саморегуляції, спотворюють самоконтроль. Особливо помітно це виявляється в спілкуванні, де особи з завищеною і заниженою самооцінкою стають джерелом конфліктів. При завищеній самооцінці конфлікти виникають через зневажливе ставлення до інших людей і звертання до них, занадто різкі і необґрунтовані висловлювання на їх адресу, нетерпимість до чужої думки, прояви зарозумілості і зазнайства. Низька критичність до себе заважає їм навіть помітити, як вони ображають інших зарозумілістю і незаперечністю суджень.

При заниженій самооцінці конфлікти можуть виникати через надмірну критичність цих людей. Вони дуже вимогливі до себе і ще більш вимогливі до інших, не вибачають жодного свого промаху чи помилки, схильні постійно підкреслювати недоліки інших. І хоча це робиться з найкращих спонукань, усе-таки стає причиною конфліктів у силу того, що небагато хто може терпіти систематичне “пиляння”. Коли в тобі бачуть лише погане і постійно вказують на це, то виникає ворожість до джерела таких оцінок, думок і дій.

Оскільки самооцінка складається під впливом оцінки навколишніх і, ставши стійкою, змінюється дуже важко, то змінити її можна, змінивши ставлення навколишніх (однолітків, співробітників, викладачів, рідних). Тому формування оптимальної самооцінки сильно залежить від справедливості оцінки всіх цих людей. Особливо важливо допомогти людині “підняти” неадекватно занижену самооцінку, допомогти їй повірити в себе, у власні можливості, у свою цінність.

Самооцінка особистості – досить стала характеристика людини, що формується в дитинстві і залишається на певному рівні (завищена, нормальна, занижена) протягом всього життя. Але в ній є і динамічна частина, яка змінюється в процесі діяльності людини.

Від чого залежить самооцінка? Звичайно, на її формування певною мірою впливають думки, оцінки інших людей, деякі (досить хаотичні) психологічні знання, одержані людиною. Але визначальними в формуванні самооцінки є, по-перше, реальні успіхи, досягнення в діяльності людини. По-друге, самооцінку визначає рівень вимог, що їх людина висуває до себе. При цьому, якщо спробувати вивести формулу самооцінки, вона виглядатиме так:

Саме від рівня вимог, від того, на що людина вважає себе здатною, чого вона вважає можливим досягти, в найбільшій мірі залежить самооцінка особистості.

Як формується рівень самооцінки? Певний рівень самооцінки формується в дитинстві. В цьому певну роль відіграють особистісні характеристики, в першу чергу тип темпераменту людини. Другою складовою формування самооцінки є ті відносини, що склалися в сім’ї, жорсткий чи, навпаки, м’який принцип виховання.

Важливо, щоб підхід до кожної дитини був таким, який враховував би особливості її типу нервової системи, і щоб батьки прагнули виховати дитину, яка здатна адекватно оцінити себе.

Практична робота 

  1. Виконання тесту «Визначення рівня здатності до саморозвитку й самоосвіти». (Додаток № 3.)
  2. Дослідження рівня самооцінки(Додаток №4)

V. Підсумок уроку

– Що для себе нового і корисного ви взяли з цього заняття?

VІ. Домашнє завдання

  1. Вивчити конспект.
Завантажити: Вміння адекватно себе оцінювати. Сильні та слабкі властивості моє натури (Розмір: 29.0 KB, Завантажень: 75)
Back to top button